1.2. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.

Світогляд – найзагальніший погляд людини на світ, відповідно до якого він визначає зміст і характер діяльності. За змістом світогляд об’єктивний, бо відображає оточуючу дійсність; за характером – суб’єктивний та мінливий протягом життя. Тому не слід світогляд вважати незмінним; він підданий самовдосконаленню. Міф, релігія, філософія – етапи розвитку світогляду, як способу існування, самосвідомості. Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.

Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.

Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.

Основне світоглядне питання – відношення людини до природи та соціуму, з метою знаходження точки опори, сенсу власного життя – по-різному бачиться у міфі, релігії та філософії. Міфологія є форма практично-духовного освоєння дійсності, основна функція якої складається в регуляції суспільного життя, в її емпіричній різноманітності.

Міф є диво, дивом і міфом є і світ, за словами А.Ф. Лосєва. Він же відмічав, що міф є самоповага людини, її образ, лик, а не її субстанція. Міф не являючись рефлективним мисленням, пропонує вчитися у природи, висуваючи анімізм, тотемізм, зооморфізм, фетишизм, антропоморфізм, властиві первісному суспільству.

Релігія ставить людину у залежність від духовної сутності світу та вважає, що її соціальне положення залежить від власної духовності, осяяної світлом світового божественного розуму. Якщо міф формує перспективний світогляд, релігія інтроспективний, внутрішній. Це духовне світобачення людини, її свідомість та самосвідомість, самопочуття у оточуючому світі. Релігія пропонує віру, надію, любов як засіб існування між людьми; а щастя і свобода людини в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій вона знаходиться з Господом.

1.3. Філософський світогляд, його структура, рівні

Світогляд є система поглядів на світ в цілому, на місце людини у реальній дійсності, її відношення до цього світу, а також обумовлені цими поглядами основні цілі життя та цінності.

Філософія – це теоретично відображений світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, пояснення різних форм відношення людини до світу, що виступає у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і соціум та володіє доказовістю.

Розрізняють поняття (рівні) світогляду: світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, світовідношення. Якщо світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення є емоційно-образне бачення світу, то світорозуміння є чисто понятійне, інтелектуальне бачення світу. Світовідношення ж визначає спрямованість бачення світу (оптимістична, песимістична)...

Найважливішими елементами світогляду є: почуття, знання, ідеали, переконання, воля, критицизм, віра, надія, любов.

Філософія – духовний процес, що відбувається в сфері людської культури, тісно пов’язаний з її різними галузями. Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливостей існування людини, від її потреби осмислити своє місце в світі. Для кожного індивіда весь світ розколотий на дві частини: на “Я”, кажучи словами Фіхте, та “не-Я”, включаючи природу та суспільство. Питання про відношення людини до світу є головним питанням світогляду, з яким співвідноситься проблема щастя, сенсу життя та ін. Всі ці питання є екзистенціальними, бо нерозривно пов’язані з існуванням людини, з осмисленням перспектив свого буття. Поряд з індивідуально-екзистенціальними витоками світогляду мають місце також соціально-групові, художньо-естетичні, внутрішньо наукові та ін. витоки.

В історії філософського світогляду виділяють різні типи філософських систем. Залежно від того, що приймається за сутність світу філософія буває: матеріалістичною (матерія є первинною) чи ідеалістичною (дух є первинним); моністичною (один початок вибирається за основу) чи дуалістичною (два першопочатки – матерія і дух). В гносеологічному аспекті виділяють: раціоналістичну та сенсуалістичну філософію. Гносеологія, яка заперечує пізнавальність світу є агностицизм.

Залежно від розуміння розвитку філософські системи бувають:

а) метафізичними (розвиток як просте кількісне зменшення чи збільшення);

б) діалектичними (розвиток як саморозвиток, перерва безперервності, боротьба протилежностей).

Тема 2