4. Народні дитячі ігри-ключ до гармонійного розвитку дитини

Чи не найпершими дитячими народними іграми були веснянки. У веснянках закорінена віра нашого народу в добрі й сталі зміни сил природи, в сильних богів, що дають світло, тепло, дощ і оживляють плодовиту землю. Ці стародавні пісні поєднували в собі музику, театр, танець. Самоорганізація цих дій забезпечувала їхню магічну функцію — співом, грою, танцями й хороводами людина мала своєрідну змогу:

* чаклувати природу;

* заворожувати добрі й лихі сили;

* прихиляти духовні сили на добро собі, своєму родові.

Найдавніші веснянки, гаївки, перейшовши до дитячого репертуару, принесли у дитячу субкультуру дуже важливу функцію — співаючи-граючися в них, дитина відчувала себе володарем всесвіту,

підкорювачем стихій. Тож дитяча самооцінка виростала в сотні разів. Окрім того, прилучення дитини до тлумачення глибокого символічного контексту веснянок і гаївок підносило її особистий досвід на висоту культурно-символічного узагальнення і надавало цьому розумінню ще й магічного сенсу, забезпечувало набуття досвіду творення світу довкола себе, співвідношення себе і світу — реального і уявного.

Образний світ ігор-веснянок надзвичайно багатий. У ньому присутні:

* дерева — ясен, клен, дуб, сосна, калина, верба;

* птахи — соловейко, сокіл, голуб, перепілка, зозуля, ластівка, жайворонок;

* міфічні істоти — Леля, дід Ладо, Кострубонько тощо.

Усі ці образи — чимала пожива для образного й творчого мислення дитини. Тому варто не лише гратися з дитиною в народні ігри і співати до них пісні, а й обговорювати з нею ці пісні, спонукати її малювати їхні образи, залучаючи в цей процес схематичні зображення тварин, пташок, дерев, квітів з української вишивки Та спершу обов’язково слід з’ясувати або пригадати, чи бачила дитина їх на власні очі. Якщо, скажімо, для сільської дитини все це є досить звичним, то міській дитині часто спочатку потрібно побачити справжні дерева, пташок, а вже потім «гратися» з цими образами і співати

Народні ігри можна використовувати не лише як пісенно-ігровий матеріал на музичних заняттях, а ще й як матеріал для образотворчого мистецтва, природознавства, фізкультури, як це робили педагоги ще на початку XX століття. Народні ігри вчать дитину підпорядковуватися правилам, музиці, не втрачаючи відчуття радості і творчості, оскільки в народній грі дитина:

* поєднує реальність і фантазію;

* моделює уявний світ;

* «тренує» фізичні та душевні ресурси, мовлення, мислення;

* стає цілеспрямованою;

* вчиться приймати рішення і керувати своїми почуттями, увагою.

В ігровій ситуації дитину легше виховувати, зміцнювати духовні контакти з нею, розвивати у дитини самоповагу, здібності, створювати умови для дозрівання її власного «Я». Більше того, у грі відбувається соціалізація дитини, вона набуває здатності до співпраці та співтворчості за допомогою абстрактних форм втілення соціальних колізій.

5. Щоб свято було святом

Колись невід’ємними рисами кожної культурної людини були вміння танцювати, співати, грати на музичному інструменті, бути актором домашнього театру, — і набувати їх вона починала з дитинства. У наш час ці вміння вже не є обов’язковими, проте ми не втратили прагнення занурювати дітей у світ Муз, дарувати їм не­зрівнянну насолоду бути вправними співаками, танцюристами й ак­торами, виступати на сцені. І першими провідниками до цього світу для дітей часто стають саме музичні керівники дошкільних закла­дів — своєрідні диригенти, що піднімають чарівні палички й закли­кають своїх вихованців прислухатися до музики, до навколишнього світу, до себе, одне до одного.

Сучасні музичні керівники мають усвідомлювати значу­щість своєї фахової справи — багатопланової та багатопрофільної. А отже — не боятися проявляти ініціативу, використовувати не­звичні ідеї, неупереджено дивитися навколо й усюди бачити джере­ла натхнення для створення цікавих занять та яскравих свят.