1.5.3 Як найліпше задіяти дітей у підготовці та проведенні свята?

Свято розкриває багатющі можливості для всебічного розвитку дитини: це радість спілкування, творчості і співтворчості, самовираження, розкріпачення і взаємозбагачення. Святкова атмосфера, краса приміщення, костюмів, добре підібраний репертуар — усе це важливі чинники естетичного виховання. Звичайно, кожна дитина хоче бути причетною до цієї радісної події.

Утім нині у деяких дошкільних закладах панує практика формального ставлення педагогів до проведення свят. Зокрема, діти не беруть участі в складанні сценарію, а виступають слухняними виконавцями у дійстві, запропонованому їм вихователями і музичними керівниками. Так педагоги ризикують втратити стихію спільної дії — а це ж неабияка можливість для творчого і креативного розвитку дітей, виявлення у кожного з них особливих здібностей.

Варто також пам’ятати, що дитяче свято — не конкурс виконавців або показ майстерності музичного керівника, а особливий інструмент виховання і розвитку. Тому так важливо, щоб участь у святі брали всі діти, зокрема і не яскраво обдаровані у сценічному сенсі, сором'язливі, замкнуті. Звичайно, із ними більше клопоту, ніж із «зірками», але результати того варті!

Дитині, яка ще не навчилася правильно вимовляти чимало звуків, не обов'язково читати віршик — вона може затанцювати, підспівати голосистій подружці тощо. Але кожен вихованець має побувати на сцені і насолодитися своєю часточкою успіху.

1.5.4 Чи потребує свято рефлексії?

Дитяче свято починається, відбувається — і закінчується, але в цей момент не завершується робота над ним. Опісля настає час осмислення, рефлексії, аналізування проведеної роботи.

Обговорити, як усе відбулося, варто не лише з колегами, батьками, а й з вихованцями. Пам’ять дитини, як і дорослого, надовго зберігає світлі, радісні, яскраві враження, якими багате свято. І завдання музичного керівника полягає в тому, щоб «прив'язати» до цих спогадів ті вміння, навички і знання, які діти отримали на святі й у процесі його підготовки.

Доцільно на музичних заняттях після свята провести бесіди, під час яких педагог подякує кожному учаснику й нагадає про його успіхи, а діти матимуть змогу згадати, що їм сподобалося найбільше, похвалити одне одного, підтримати тих, у кого не все вдало вийшло. Також музичний керівник має «розібрати» з дітьми так звані незрозумілі моменти. Поцікавитися, чи все було для них цікавим та приємним.

На таких заняттях можна закріпити найбільш змістовні, яскраві враження, пов’язані з тематикою свята: перенести їх у малюнки, творчі вироби з пластиліну чи глини тощо. Такі тематичні святкові сувеніри допоможуть акумулювати дитячі приємні враження від пережитого успіху й радості та ще довго про них нагадувати.

1.5.5 Як організувати особливе свято для адаптації дітей-переселенців?

На превеликий жаль, дуже багато сучасних українських дошкільників пережили жахіття війни, отримали досвід, який не можуть осмислити й «відпустити» самостійно. Тож часто він стає у їхній психіці своєрідним чорним підвалом, де живуть привиди і куди в жодному разі не можна заглядати.

Відомо, що заблоковані, непропрацьовані негативні емоції руйнівно впливають на психологічне здоров’я дітей — зокрема, вони можуть стати замкнутими, тривожними, постійно перебувати у стані страху й агресії до оточення.

Музичним керівникам, які працюють із дітьми-переселенцями, радимо ввести у свою роботу елементи плейбек-театру.

Плейбек-театр заснували в 1975 році в США Джонотан Фокс (Jonathan Fox) — студент-театрал, та Джо Салас — професійний музикант та активіст. Обидва працювали волонтерами у країнах, що розвиваються. Поєднавши зусилля, вони втілили своє бачення соціального, психологічного театру, назвавши свій метод Playback Theatre (це можна перекласти як «театр відтворення»).

Три «кити» плейбек-театру — це інтерактивність, спонтанність, етичність.

Плейбек-театр іноді називають «театр твоїх історій» — його актори, імпровізуючи, показують історії, розказані глядачами безпосередньо тут і зараз. Мета таких вистав полягає в тому, що автор історії, спостерігаючи за втіленням на сцені своїх почуттів, емоцій, спогадів тощо, має відчути певне відсторонення від них і в такий спосіб звільнитися від емоційного напруження, страху тощо. Своєю чергою, актори мають проявити неабияку емпатію, чутливість, сприйнятливість, аби їхня гра справді стала для автора історії своєрідною терапією.

Плейбек-театр не виконує функцію повноцінного психологічного лікування, але може допомогти дітям на іншому рівні пережити важкі моменти свого минулого — побачити їх зі сторони, як історію когось іншого, зняти «зациклення», помітити нові акценти, звернути увагу на щось хороше в нинішній ситуації тощо.

Зауважте — діти-переселенці часто грають зі своїми однолітками у війну, одноманітно, буквально повторюючи те, що їм довелося пережити у психотравматичній ситуації. Це, власне, і є інтуїтивний плейбек-театр.

Музичні керівники можуть спробувати застосовувати прийоми плейбек-театру насамперед на заняттях. Звичайно, це треба робити обережно, ні на мить не втрачаючи емоційного зв'язку з дітьми — чи захоплює їх це, чи досягає своєї мети (зробити для дитини власну болісну історію «однією із...»). Утім згодом, коли всі діти будуть ознайомлені із цим методом та зацікавлені ним, можна спробувати ввести його елементи і в сценарії свят — це надзвичайно пожвавить загальну атмосферу й подарує учасникам і глядачам справді неповторні переживання.