- •Розвиток спеціальної готовності до шкільного навчання у старших дошкільників засобами дидактичних ігор
- •Розділ 1. Теоретичні підходи до проблеми формування спеціальної готовності до шкільного навчання у старших дошкільників засобами дидактичних ігор
- •Формування спеціальної готовності до шкільного навчання у старших дошкільників, як один з напрямків підготовки до школи
- •Характеристика особливостей знань, умінь і навичок дітей старшого дошкільного віку
- •1.3. Вплив дидактичних ігор на формування спеціальної готовності до школи у дітей старшого дошкільного віку
- •Розділ 2. Експерементальна перевірка впливу дидактичних ігор на процес формування спеціальної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку
- •2.1 Вимірювання первинного рівня сформованості спеціальної готовності до шкільного навчання у старших дошкільників
- •Кількісні результати і- етапу вимірювання первинного рівня сформованості математичної готовності до шкільного навчання у старших дошкільників.
- •2.2 Методика формування спеціальної готовності до навчання у старших дошкільників засобами дидактичних ігор
- •2.3 Аналіз результатів проведеного дослідження
- •Результати контрольного експерименту
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додатки
1.3. Вплив дидактичних ігор на формування спеціальної готовності до школи у дітей старшого дошкільного віку
Ідея поєднання навчання з грою належить німецькому педагогу Ф. Фребелю, який розробив теорію гри, показавши її значення в навчанні дошкільнят і охарактеризувавши її як вищий щабель дитячого розвитку. Теорія ігрового навчання розвивалася в роботах російських і зарубіжних педагогів К. Д. Ушинського, Е. Н. Водовозова, А. П. Усова, М. Монтессорі та ін.
На основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується внутрішній план, відбувається розвиток здатності створювати системи узагальнених, типових образів оточуючих предметів і явищ і здійснювати їх уявні перетворення.
Поетапне відпрацювання розумових дій і понять в грі зазвичай відбувається стихійно, але при відповідних методах вихователя нею можна значно підвищити ефективність цього процесу. В іграх відбувається перехід мислення дітей на більш високий рівень абстракції і узагальнення. Численні дослідження показали, що шестирічні діти можуть успішно навчатися в ситуаціях, що наближені до ігрових [4, с. 6].
Вчення, організоване з метою підготовки до майбутньої гри, має більш ефективну мотивацію, ніж те, яке мотивовано нагородою [14, с. 50]. Цей етап сприяє психічному розвитку дітей і їх готовності до навчальної діяльності.
У більшості дітей недостатньо сформовано вміння орієнтуватися, а дотримання правил формується в провідній для дошкільника діяльності – ігровий.
Дидактична гра, на відміну від гри-заняття, містить в собі певні правила, які обумовлюють зовнішні і внутрішні дії дітей.
Розподіл функцій між учасниками діяльності, пояснення правил, контроль за діями своїми власними і партнерів забезпечує розвиток дошкільника. Але знання правил ще не забезпечує спільної гри: діти повинні усвідомлено ставитися до них як до закону дій, обов'язковому для всіх. Автори роблять висновок, що організація самостійної спільної діяльності залежить від будови самої гри, від особливостей її правил і що ця проблема вимагає подальшого вивчення.
Дослідження А. К. Бондаренко переконливо доводять, що дидактична гра як форма навчання старших дошкільників робить процес навчання більш результативним, більш привабливим для дітей, дозволяє уникнути нудьги, шаблону, прищеплює любов до розумової праці. У той же час дидактична гра як форма навчання використовується недостатньо, особливо це стосується дітей старшого дошкільного віку. При визначенні відмінності дидактичної гри як форми навчання від звичайних занять пояснюють що дидактичні ігри містять більше проблемних загадок, припущень, головоломок, які є потужним стимулятором розумової активності дітей.
Аналіз зарубіжної літератури з теорії та методики дидактичних ігор свідчить, що в Англії, Франції та ФРН дидактична гра використовується при навчанні дітей рідної мови, читання, письма, а також для розвитку логічного математичного мислення, сенсорної культури (Д. Шаоель, Ф. Булль, Й. Шпарлін, І. Левіс) [23, с. 80] .
Керівництво грою автори зводять до порад, допомоги, але при цьому не допускається втручання в неї. Таким чином, «вихованням через гру» вони вважають різні види самостійної дитячої діяльності. Саме в грі відбуваються глобальні зміни в психічному розвитку дошкільника, дидактична гра як різновид ігрової діяльності може відповідати перехідному характеру старшого дошкільного віку. Так, у дослідженнях Б. К. Дабиновой спрямованих на вивчення позитивного ставлення до навчальних завдань шестирічних дітей і на можливість перенесення такого ставлення на ті завдання, які подібні за змістом, але не мають ігрової форми. Отримані дані показали, що у старших дошкільників спочатку формується позитивне ставлення до тренувальних завдань, внаслідок цього виникає розуміння їх справжнього сенсу, що веде до прийняття власне навчальних завдань.
Принцип поєднання ігрових і навчальних форм на заняттях, поступовий перехід від гри до занять за спеціально розробленим пізнавальним змістом - досить ефективний метод.
У дослідженнях Н. Я. Михайленко, М. М. Поддьякова, Н. А. Коротковой і ін., спрямованих на вивчення зміни ігрового взаємодії в різних вікових групах, було виявлено, що для дітей 6-7 років вербальна взаємодія стає безперервним, спрямованим на позначення сенсу гри і планування подальших ігрових дій [26, с. 23].
Проблему впливу дидактичної гри на формування основ соціальної активності досліджувала А. К. Бондаренко. Вона підтвердила припущення, що дидактична гра сприяє формуванню соціальної активності в основному на нормативному рівні і задовольняє потребу у визнанні. Цьому сприяють правила гри, спрямовані, з одного боку, на рішення інтелектуальних завдань, а з іншого - на організацію поведінки, взаємин між граючими. У педагогічній літературі часто вказується на те, що основною метою дитини в дидактичній грі виступає виграш. Аналізуючи поведінку дітей в грі, автор приходить до висновку, що спонукальним мотивом виграти є потреба у визнанні, повазі з боку однолітків і вихователя. Однак вивчення можливостей і шляхів виховання співпраці у спільній діяльності дошкільнят показало: діти, які оволодівають навичками співпраці в спільній діяльності значно успішніше, ніж їх однолітки з групи. Зміст діяльності у ігровій формі забезпечує широкі можливості для об'єднання дошкільнят, що володіють різними знаннями і вміннями, за рахунок освоєння досвіду співпраці здійснюється накопичення навичок соціальної поведінки, які необхідні для навчальної діяльності в школі, оскільки вона є колективною. Новоутворення старшого дошкільного віку дозволяють говорити про проблему наступності дошкільної та шкільної освіти всередині єдиної системи розвивального навчання [25, с. 16]
Таким чином, розглянуті нами дослідження доводять, що дидактичну гру можна розглядати як перехідну форму навчання дошкільнят, в якій простежуються елементи двох типів провідної діяльності - ігрової та навчальної, з поступовим наростанням елементів останньої. Результат діяльності дітей може бути наділений в продуктивну форму, чому сприяє наочне моделювання як засіб навчання. Аналіз психологічних і педагогічних робіт дає можливість припустити, що ефективним способом організації інтелектуальної діяльності старших дошкільників є соціальна взаємодія однолітків в дидактичної гри під керівництвом дорослого.
