V. Зміст теми заняття.
У 2013 році набрав чинності Закон «Про екстрену медичну допомогу» від 18.06.2013 №333, який передбачає надання двоетапної медичної допомоги: догоспітальної та госпітальної. Догоспітальний етап включає надання домедичної, медичної допомоги біля осередку надзвичайної ситуації, вчасний доїзд швидкої до пацієнта, оснащення транспорту, тощо. Госпітальний етап передбачає створення відділень невідкладної медичної допомоги в багатопрофільних лікарнях та лікарнях швидкої медичної допомоги з цілодобовим режимом роботи. Крім цього створюються формування Центрів медицини катастроф: бригади постійної готовності першої черги, спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, мобільні польові бригади, мобільні медичні загони швидкого реагування, мобільні шпиталі.
Національним центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф України є Український науково-практичний Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який виконує функції наукового, аналітичного, організаційно-методичного забезпечення служби екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Екстрена медична допомога – це медична допомога, яка здійснюється працівниками системи екстреної медичної допомоги у невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходах, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.
Міжнародна класифікація емд
BLS (Basic life support) – базова підтримка життєдіяльності - надання ЕМД на догоспітальному етапі немедиками (поліцейськими, рятувальниками, пожежниками) чи медиками, які є на місці події;
ILS (Immidiate life support) – невідкладна підтримка життєдіяльності в умовах поліклініки, стаціонару, в приватному кабінеті медичними працівниками до прибуття спеціалізованої рятувальної медичної бригади;
ALS (Advance life support) – кваліфікована медична (реанімаційна) допомога, яку надають медики та парамедики із залученням необхідної апаратури, медикаментів, інструментарію на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах;
ATLS (Advance trauma life support) - професійна невідкладна медична допомога при різноманітних травмах на догоспітальному і на ранньому госпітальному періодах (проводять лікарі, рідше фельдшери і медичні сестри, парамедики);
ACLS (Advance cardiac life support) - професійна екстрена медична допомога при серцево-судинній патології (проводять лікарі, медичні сестри, парамедики);
PALS (Pediatric advance life support) - професійна екстрена медична допомога дітям (здійснюють лікарі, медичні сестри, парамедики).
Телемедиц́ина (Telemedicine) (грец. tele - дистанція, лат. meder - лікування) — напрямок, що використовує телекомунікаційні й електронні інформаційні (комп'ютерні) технології для надання медичної допомоги й послуг у сфері охорони здоров'я в точці необхідності (у тих випадках, коли географічна відстань є критичним чинником).
Ціль телемедицини - надання будь-якій людині, незалежно від її місцезнаходження, медичної допомоги в необхідному обсязі й в актуальний термін. Предмет телемедицини – обмін за допомогою телекомунікацій і комп'ютерних технологій всіма видами медичної інформації між віддаленими пунктами. При цьому даний процес обміну характеризується видом переданої інформації й способом її передачі.
Функції телемедицини – клінічні, організаційно-адміністративні, превентивні, навчальні, наукові.
В Україні телемедицина вперше була застосована у 1935 році в м.Львові, коли професор Мар'ян Франке та професор Вітольд Липинський організували постійне використання телеелектрокардіографії (теле-ЕКГ). Відповідно до публікації у виданні Polska Gazeta Lekarska (№27, 1937 рік, с.15): «Протягом 2 останнього років у відділенні інфекційних захворювань Державного загального шпиталю у Львові, сучасна Львівська обласна клінічна лікарня систематично проводилися телеелектрокардіографічні обстеження. Хворі перебували у відділенні, а результати обстежень серця передавалися на 500 метрів в Інститут патології. Обстеження ці виконувалися разом із професором Франке».
Сучасна телемедицина включає до себе різноманітні процедури, які спрямовані навирішення різних клініко-організаційних завдань. Галузевим нормативним документом з застосування телемедицини в Україні є Наказ МОЗ від 26.03.2010 № 261 "Про впровадження телемедицини в закладах охорони здоров'я" та методичні рекомендації . В Україні у 2007 році створено Державний клінічний науково-практичний центр телемедицини МОЗ України" - єдиний спеціалізований заклад охорони здоров’я, створений для впровадження та розвитку телемедицини в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року № 878 його віднесено до Переліку закладів охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій. Згідно Статуту, Державний центр телемедицини забезпечує надання висококваліфікованої комплексної консультативної медичної допомоги населенню із застосуванням телемедичних технологій. Із 2009 року Державним центром телемедицини реалізується проект створення телемедичної мережі України, завдяки якій започатковано телемедичне консультування та обмін досвідом лікарів на Порталі телемедицини. Телемедицина - це найширший спектр сучасних комп’ютерно-телекомунікаційних технологій, здебільшого простих й доступних будь-якому користувачеві. Зазвичай одну клінічну або організаційну задачу можливо вирішити принципово різними технічними засобами. Найчастіше зустрічається міф стосовно телемедицини – коли її технічний потенціал дорівнюють відеоконференсінгу або телеметричним пристроям тощо. Подібний підхід повністю помілковий. Менеджер системи охорони здоров’я повінен чітко визначить цілі, оцініти економічні можливості, визначить ключові моменти процесів надання медико-санітарної допомоги, врахувати кадрові, соціальні, географічні та інші локальні особливості, а потім – обрати ті технічні рішення для побудови телемедичних систем, котрі будут оптимальними для даних цілей та умов. Також важливим підгрунтям для побудови телемедичної інфраструктури є доказови дослідження та клінічні випробування.
Телемедична процедура – стандартна послідовність спільних дій з строго певною метою географічно віддалених один від одного медпрацівників, пацієнта(ів) і допоміжного персоналу з використанням комп'ютерної й телекомунікаційної техніки. У наш час існують наступні основні види телемедичних процедур, що складають загальну телемедицину:
телемедичне консультування
біотелеметрія (телемоніторинг)
домашня (індивідуальна) телемедицина
телескринінг
телеприсутність
телеасистування
дистанційне навчання
Найпоширенішою в даний час процедурою є телемедичне консультування (дистанційне обговорення клінічного випадку), яке забезпечує наближення кваліфікованої допомоги, швидку підтримку клінічних рішень та покращує якість та доступність медіко-санітарної допомоги. Телемедичне консультування є компонентом повсякденної лікувально-діагностичної роботи. З метою отримання підтримки для прийняття оптимального клінічного рішення кожен лікар повинен володіти навичками з підготовки медичної інформації та проведення телемедичного консультування. Менеджер системи/закладу охорони здоров’я також повинен вільно володіти подібними навичками для підтримки власної лікувальної роботи, аудиту телемедичної діяльності, контролю інформаційної безпеки, забезпечення надання медичних послуг на сучасному рівні на основі доказової медицини. Додатково підкреслемо, що обов’язковим компонентом діяльності сучасного лікаря є спілкування з колегами через Інтернет (тематичні списки розсилання, професійні Інтернет-товариства, соціальні мережі), що також включає неформальне телеконсультування, яке здійснюється без протоколювання, але з дотриманням усіх вимог щодо якості та безпеки.
Телеметрія (дистанційна фіксація фізіологічних параметрів) виникла як компонент космічної медицини; а її цивільний різновид – телемоніторинг - використовується в відділеннях інтенсивної терапії та при транспортування важких пацієнтів. Саме телеметрія застосовується в воєнній, аерокосмічній медицині та медицині катастроф. Найпоширеною формою клінічного застосування телеметрії є теле-ЕКГ.
Телескринінг (дистанційне виявлення й формування груп ризику, профілактичні дії з використанням телемедичних засобів) забезпечує широкий комплекс превентивних заходів, особливо актуальних для покращення здоров’я дітей та підлітків (розлади зору у немовлят, порушення постави у підлітків тощо), раннього виявлення онкологічної та фтізіатричної патології, особливо це стосується населення сільської місцевості, закритих колективів.
Телеприсутність (з телеманіпулюванням) та індивідуальна телемедицина є основнимм трендами розвитку в даний час. Ці системи забезпечують постійне медичне спостереження та контроль за пацієнтами на амбулаторному етапі, повноцінну участь експерта в процессі надання медичної допомоги (особливо невідкладної) у віддаленному медичному закладі. Вище вказані телемедичні процедури забезпечують безперервність медико-санітарної допомоги та професійного навчання, також вони спрямовані на вирішення важливих кадрових та економічних проблем галузі охорони здоров’я.
Одним з ключових завдань телемедицини є забезпечення взаємодії між рівнями та етапами медико-санітарної допомоги. Телемедицина є потужним інструментом не тільки підвищення якості медичної допомоги, але й оптимізації та покращення ефективності менеджменту системою охорони здоров’я.
