Категорія способу

Категорія способу — це морфологічна категорія, що виражає підношення дії, про яку йдеться у присудку речення, до об'єктивної (реальної) дійсності, як це презентує той, хто говорить (тобто з точки юру того, хто говорить). Категорія способу — це один із важливих іасобів вираження більш широкої категорії модальності (див. дода­ток 5).

Зазвичай у підручниках з практичної граматики пишеться, що її сучасній англійській мові існує дійсний спосіб (the Indicative Mood), наказовий спосіб (the Imperative Mood) та ч о т и р и непрямих способи (Subjuntive I, Subjuntive II, the Conditional, the Suppositional) — за класифікацією відомого лінгвіста О. І. Смирницького. Коли той, хто говорить, вживає форму дійсного способу, він представляє нам дію як реальний факт. Коли він вживає наказовий спосіб, то цим він прямо спонукає слухача виконати якусь дію), якої в момент мовлення ще немає: Come here! Коли ж присудок стоїть у якому-небудь непрямому (Oblique) способі, то цим той, хто говорить, показує, що з точки зору відношення цієї дії до об'єктивної реальності вона ще не існує, а є тільки бажаною, необхідною, можливою, лише уявною та ін. Пор.: 1. Alice is writing a letter. (дійсний спосіб); 2. Write him a letter! (наказовий спосіб); 3) I wish you wrote a letter. (так званий Subjuntive II present). У даному випадку ним ииражається бажана дія; 4) It’s necessary that you should write aletter. (тут вжитий так званий the Suppositional mood, який у даному випадку представляє дію як необхідну).

Проблема кількості і значень граматичних способів дії у сучасній англійській мові, за одностайною думкою граматистів-теоретиків, с найбільш суперечливою і заплутаною проблемою сучасної англійської граматики. Німецький граматист М. Дойчбайн (Мах Deutchbein) знаходить у сучасній англійській мові 16 способів, у той час як деякі граматисти схильні вважати, що у сучасній англійській мові взагалі немає морфологічної категорії способу (Див., напр.: Плоткін, 1989: 109). Проф. Л. С. Бархударов вважав, що граматична категорія способу у сучасній англійській мові утворюється протиставленням усього лише двох категоріальних форм: форми дійсного способу (the Imperative mood) і наказового способу (the Oblique mood). Щодо непрямих способів (the Indicativ mood), то Л. С. Бархударов взагалі заперечує їх існування у сучасній англійській мові, а ті форми, що звичайно вважаються формами непрямих способів, фак­тично є або формами дійсного, або наказового способу в особ­ливому синтаксичному контексті, або ж модальними сло­восполученнями (Бархударов, 1975: 134-135).

Головна причина такого розмаїття думок і розходження (роз­біжності) думок криється в різних вихідних принципах і методах аналізу мовного матеріалу; значну роль відіграє різниця у трактуванні сполучень дієслів should і would з інфінітивом.

Б. О. Ільїш писав, що таке розмаїття і протиріччя думок щодо кількості і навіть самого існування форм способу дії у сучасній анг­лійській мові спричиняється відсутністю прямого співвідношення між формою і модальними значеннями: одне і те ж модальне значення (наприклад, значення необхідності) може бути виражене різними гра­матичними формами і навпаки: одна і та ж форма може мати різні значення в різних контекстах. Пор.: 1. It is necessary that you go there now; 2. It is necessary that you should go there now. (значення необхідності виражено різними формами, які вважаються граматичними формами способу дії ( the Subjuntive I, the Suppositional mood відповідно).

А ті граматисти, які беруть за основу значення, вважають, що в наведених прикладах ми маємо один спосіб дії, виражений різними формами: синтетичною та аналітичною. Деякі інші граматисти вважають, що сполучення слів у другому прикладі — це взагалі не форма способу дії, а модальне словосполучення (тобто відноситься до синтаксису, а не до морфології, і тому має розглядатись у розділі «Синтаксис. Типи присудків») (Плоткін, 1989: 108-109).

На наш погляд, проф. В. Я. Плоткін має рацію, бо якщо порівняти: 1. It is necessary that you go there now; та: 2. It is necessary that should go there now . (де модальне значення дієслова should не викликає сумніву), то побачимо, що значення цих двох речень практично ідентичне. (Це будеще більш очевидно, якщо ми прикриємо ліву половину першого речення аркушем паперу чи долонею).

Існує ще одна проблема щодо категорії способу дії: це проблема полісемії й омонімії форм способу дії. Пор. наступні речення: І. Не knew every thing and he told her about it. 2.If I knew anything about it now I’d tell you.. Постає теоретичне питання: чи дієслівна форма knew у цих двох прикладах — це одна і та ж форма, але у різних синтаксичних контекстах (полісемія), чи це форми різних способів дії (омонімія). Як відзначає проф. Б. О. Ільїш, поки що не існує об'єктивних критеріїв для розв'язання цієї складної проблеми, і тому питання про омонімію чи полісемію у таких випадках залишається нідкритим. Проте останнім часом проф. В.Я.Плоткін запропонував радикальний спосіб вирішення цієї проблеми: він вважає, що усі такі форми є випадками полісемії, тобто, що категорії способу дії її сучасній англійській мові не існує, тому що вона не має своїх специфічних форм вираження. Існують тільки модальні фрази і модальними дієсловами should та would часо-видові форми дієслова. На думку В. Я. Плоткіна, навіть ті форми, які ми називаємо формами наказового способу, — це фактично форми дійсного способу, але н іншому контексті (полісемія): 1. They come to me every week; 2. Come to me!! (Форми соте у першому та другому випадках відрізняє лише інтонація, а інтонація відноситься до фонетики).