5.Спеціалізовані прийоми

І. Загальні положення.

Якщо основні прийоми не були виконані належним чином, то спеціалізовані прийоми застосовувати марно. У програму спеціалізованої реанімації можна вносити зміни відповідно до клінічної ситуації. Велике значення має правильне керівництво бригадою реаніматорів.

Відповідальний за реанімацію повинен контролювати адекватне виконання основних прийомів реанімації; своєчасне проведення дефібриляції; своєчасне встановлення і підтримку системи для внутрішньовенної інфузії; швидке (не більше 30 с) і своєчасне (якомога раніше) проведення інтубації трахеї; доставку необхідного устаткування до місця реанімації; проведення лікарської терапії у правильній послідовності і точному дозуванні. Він також несе відповідальність за рішення про припинення реанімаційних заходів.

ІІ. Основні заходи

Електрична дефібриляція — найефективніший спосіб припинення фібриляції шлуночка (ФШ). Основні прийоми реанімації — це тимчасовий захід. Навіть при правильному їх виконанні перфузійний тиск все одно знижується, відповідно зменшується і приплив крові до життєво важливих органів. Якщо причина зупинки кровообігу — шлуночкова тахікардія (ШТ) без 186 пульсу або ФШ, для негайного відновлення нормального ритму серця необхідним є дефібрилятор із монітором. Нерідко під час запису серцевого ритму з електродів дефібрилятора ФШ виглядає як пряма лінія (асистолія). У цьому випадку, щоб уникнути помилки, слід перемістити електроди на 90° щодо їх початкового положення. Якщо й у цьому випадку наявна асистолія, накладають електроди для реєстрації ЕКГ, щоб мати додаткове джерело інформації про серцевий ритм.

Дефібриляцію наосліп (якщо вид аритмії невідомий) слід робити у випадках, коли дефібрилятор не має монітора. Тільки точне дотримання техніки дефібриляції гарантує успіх. Один електрод дефібрилятора встановлюють в ділянці верхнього правого краю грудини під ключицею, другий — латеральніше лівого соска за серединно-пахвовою лінією. Для зменшення електричного опору поверхні грудної клітки застосовують спеціальний електропровідний гель (надлишку гелю слід уникати) або марлю, змочену сольовим розчином. Електроди сильно притискають до грудної клітки (сила тиску на електроди — близько 10 кг). Під час дефібриляції ніхто з учасників реанімації не повинен торкатися ліжка і хворого. Дефібриляцію можна безпечно виконувати хворим з імплантованим дефібрилятором або кардіостимулятором. Щоб уникнути пошкоджень цих приладів, електроди дефібрилятора не слід накладати близько до місця імплантації. Оскільки епікардіальні електроди імплантованого дефібрилятора і кардіостимулятора екранують струм, дефібриляцію за цих умов проводять звичайно при високому рівні енергії (понад 200 Дж) із використанням передньо-задньої позиції електродів.

Необхідний етап реанімації — це відновлення прохідності дихальних шляхів і терапія 100%-м киснем. Інтубація трахеї має виконуватися кваліфікованим спеціалістом і якомога раніше. Відразу після інтубації перевіряють положення ендотрахеальної трубки. Її кінець може опинитися в одному з головних бронхів, тому необхідна аускультація легень: при правильному положенні трубки дихання здійснюється з обох боків. Виявити інтубацію стравоходу допомагає аускультація епігастральної ділянки, а також використання колориметричного детектора вуглекислого газу, який встановлюють між ендотрахеальною трубкою й апаратом ШВЛ або дихальним мішком. Не можна припиняти основні прийоми реанімації більш як на 30 с. Тому краще здійснювати штучне дихання через добре 187 підігнану маску з видаленням секрету з верхніх дихальних шляхів за допомогою відсмоктувача, ніж робити повторні безуспішні спроби інтубації. Проте застосування дихального мішка з маскою вимагає від персоналу навичок і досвіду. Обтуратор стравоходу за умов лікарні застосовувати недоцільно.

Транстрахеальна катетеризація і крикотіреотомія рекомендовані, тільки якщо обструкція дихальних шляхів не усувається з допомогою прийому Геймліха.