1.2. Принципи управління інноваційними процесами

Управління інноваційним процесом здійснюється на основі загальних принципів управління і специфічних принципів, обумовлених особливостями інновацій та змістом інноваційної діяльності. Останні важливі для формування самої системи управління інноваційним процесом. Для побудови ендогенної системи управління. До специфічних принципів управління інноваційним процесом відносяться принципи гнучкості, беручи до уваги фактор часу, комплексності, обліку невизначеності інноваційних робіт, обліку їх творчого характеру.

Найважливіший принцип - це принцип гнучкості. Він обумовлений циклічним характером науково-технічного прогресу, важко передбачуваністю (або навіть непередбачуваністю) результатів наукових досліджень. Принцип гнучкості вимагає застосування особливих видів планування (наприклад, не по конкретним детальним завданням, а за окремими напрямами дослідницьких робіт) і форм фінансування, впливає на склад науково-технічних кадрів і вибір методів управління.

Принцип, беручи до уваги фактор часу, обумовлений значною тривалістю інноваційного циклу, нерівномірністю тимчасового періоду виконання окремих його стадій і етапів. Традиційні в управлінні виробництвом календарні періоди (квартал, рік і ін.) Не можуть бути прийняті за основу (за рідкісним винятком) при управлінні інноваційним процесом. Цей принцип пов'язаний з перспективністю інновацій, що означає необхідність врахування довгострокових наслідків прийнятих управлінських рішень.

Принцип комплексності передбачає технічне, економічне, організаційне та інформаційне єдність у всіх ланках, на всіх стадіях і етапах інноваційного процесу. Така єдність впливає на всі складові (елементи) системи управління інноваціями: планування, фінансове і організаційне забезпечення і т. Д. Крім того, комплексність означає забезпечення тісного зв'язку між різними областями науки і між функціями управління.

Принцип обліку невизначеності інноваційних робіт і їх ризикового характеру знаходить вияв у прогнозуванні та плануванні, фінансуванні та методах оцінки ефективності нововведень.

Він вимагає, наприклад, створення фінансових резервів для ліквідації (або скорочення) можливих негативних наслідків ризику або коригування термінів виконання окремих інноваційних робіт (стадій, етапів) при їх плануванні.

Принцип обліку творчого характеру інноваційних робіт заснований на тому, що творчий характер створення і впровадження нововведень впливає на систему управління інноваційним процесом. Він враховується при організації процесу виконання роботи, побудові структури органів управління, визначенні режиму роботи і стилю керівництва, оцінки ефективності інноваційних робіт і особливо при стимулюванні (матеріальному і моральному) праці співробітників.

Управління інноваційним процесом з дотриманням вищевказаних та інших принципів здійснюється на основі застосування різних методів.

Методи управління інноваційнім процесом підрозділяються на:

• адміністративні,

• організаційно-планові,

• фінансово-економічні,

• соціально-психологічні..

Ці методи за своїм змістом дуже специфічні, відрізняються від традиційних методів, що застосовуються в управлінні виробництвом, оскільки інноваційна продукція (продуктові нововведення, технології, методи) - товар особливого роду, а інформаційні, організаційні, етичні і морально-психологічні аспекти інновацій відіграють велику роль. Відзначимо, що на кінцевих етапах інноваційного циклу значно зростає значення фінансово-економічних методів управління. Цими методами охоплюються багато аспектів управління інноваційним процесом.

При розгляді основних принципів управління інноваційними процесами в економічних системах необхідно враховувати особливості самого інноваційного процесу, загальні принципи управління організацією та характерних рис учасників інноваційного процесу. Аналіз даних характеристик дозволяє визначити ряд базових принципів управління інноваційними процесами. [6].

Ефективне управління інноваційним процесом реалізується через інноваційний механізм.

Інноваційний механізм-це сукупність організаційних, управлінських, фінансово-економічних, правових, інформаційних, технічних і морально-психологічних факторів, їх взаємозв'язку і взаємодії, що сприяють успішному здійсненню інноваційної діяльності та підвищення ефективності її результатів.

З цього визначення випливає, що елементами (складовими) інноваційного механізму є:

1)організаційні форми інноваційних відносин;

2) методи управління інноваціями;

3) методи фінансування інновацій;

4) методи оцінки ефективності результатів інновацій;

5)порядок формування та використання інноваційних фондів (централізованих та децентралізованих, федеральних і регіональних);

6) інноваційне законодавство;

7) морально-психологічні методи впливу на інноваційну активність;

8)заходи інформаційно-технічного оснащення інноваційного процесу.

Налагодженість інноваційного механізму, спільне функціонування цих елементів багато в чому визначаються їх взаємозумовленістю і співвідносності, пропорційністю. Співвідносність і структура цих елементів, значимість і оптимальність форм, методів і заходів повинні відповідати рівню управління, на якому здійснюється інноваційна політика.

До основних принципів ефективного управління інноваційним циклом відносяться: самоорганізація; організація інформаційних потоків; циклічність; передбачення; лояльність; цілісність; безперервність; цілеспрямованість; наукова обґрунтованість; відповідальність; розвиток; гармонійність; ресурсне забезпечення; послідовність; варіантність; подолання опору; наявність зворотних зв'язків і ін. [7]

Дотримання даних принципів сприяє успішній реалізації інноваційних процесів, збільшення інтелектуального капіталу організації, розвитку процесу генерування нових знань та інтелектуальної діяльності.

Швидкі зміни зовнішнього середовища роблять значний вплив на управління інноваційним процесом і визначають високі вимоги до освіти персоналу та його особистим якостям, найбільш значущими з яких є ініціатива і підприємницька здатність.

Управління інноваційним процесом повинно забезпечувати виконання таких основних функцій:

1) пізнавальну (приріст загальних знань);

2) інформаційну (їх поширення);

3) дослідницьку (цільове придбання знань в певній галузі);

4)перетворювальну (поліпшення існуючих і створення принципово нових об'єктів і процесів);

5) економічну (скорочення витрат праці);

6) мотиваційну (стимулювання творчості);

7) соціально-споживчу (забезпечення людей все більш досконалими благами і послугами);

8)ресурсо- і природньо зберігаючи (створення технологій, що забезпечують охорону навколишнього середовища та економію природних ресурсів). [9]

Інноваційні процеси тієї чи іншої спрямованості здійснюються в усіх сферах соціальної та економічної діяльності держави в рамках підприємств та установ різних форм власності. На підприємствах інноваційні процеси повинні охоплювати наукову, інформаційну, проектно-конструкторську і виробничу діяльність. Не можна також не враховувати при організації інноваційних процесів економіко-управлінську та соціально-культурну діяльність. [4]

Найбільш значущим для організації інноваційного процесу є матеріально-технічна база наукових і проектних розробок. Раціональна побудова та управління інноваційними процесами залежить від оптимізації витрат на створення інновацій, термінів їх реалізації, а також ринкових можливостей.

Державне регулювання являє один з механізмів регулювання інноваційних процесів в масштабах країни. Політика уряду, законодавство можуть в значній мірі активізувати інноваційні процеси, стимулювати організації в різних сферах і галузях діяльності інвестувати кошти в розробку більш ефективних інноваційних технологій, можуть ініціювати пошук альтернативних ресурсів, розробку інноваційних продуктів і т.д. [6]

Управління найпростішим типом інноваційного процесу, який представляє відносно відокремлену послідовність дій з кінцевим результатом і набором традиційних способів як засоби реалізації, зводиться до розподілу ресурсів для забезпечення даного процесу і створення певних стимулів до участі в цьому процесі всіх учасників.

Дієвим інструментом управління процесом впровадження інновації може служити контроль переходу від однієї операції інноваційного процесу до іншої. З іншого боку, деякі операції процесу впровадження інновації необхідно представити у вигляді відокремлених елементів, вхід в які є результати попередніх операцій, а вихід являє продукція даної стадії.

Успішність впровадження інновації значною мірою визначається ступенем безперешкодності проходження по логічному ланцюжку операцій. Цього можна досягти шляхом узгодження суміжних підрозділів при переході від однієї операції до іншої. Чи не маловажно для цього і стимулювання організацій, відповідальних за відповідні операції.

Таким чином, ефективне управління інноваційними процесами пов'язано з об'єднанням в процесі діяльності підприємств всіх елементів системи наука - технологія-виробництво-споживання, яке повинно передбачати створення розгалуженої системи збутового і сервісного обслуговування для стимулювання наукових досліджень і активізації винахідницької діяльності на основі підключення нового типу зв'язків - зворотних зв'язків в інноваційному процесі. [8]