1. Екологія людини

В даний час терміном "екологія людини" позначають комплекс повністю ще не окреслених питань, що стосуються взаємодії людини з навколишнім середовищем. Головною особливістю екології людини як самостійної галузі науки служить її міждисциплінарний характер, оскільки в ній сходяться соціологічні, філософські, географічні, природничо-наукові, медико-біологічні проблеми. Екологія людини вивчає закономірності виникнення, існування і розвитку антропоекологічних систем, які являють собою співтовариство людей, що перебуває у динамічному взаємозв'язку з середовищем і задовольняє завдяки цьому свої потреби. Розміри таких систем різні залежно від чисельності та характеру організації людських популяцій. Це можуть бути ізоляти (популяція обмеженою чисельності, яка впродовж декількох поколінь знаходиться в шлюбній ізоляції від сусідніх груп.), Деми (щодо короткочасні і нестійкі об'єднання особин), нації, наднаціональні асоціації, що розрізняються за способом виробництва, укладу життя, нарешті, людство в цілому.

Велике значення у визначенні розміру антропоекологічної системи мають природні умови. Найбільш численні сучасні популяції, що об'єднують більше 80% людства, мешкають на 44% суші в області тропічних лісів і саван, а також у зоні помірного поясу з чагарниковою рослинністю або змішаними лісами. Посушливий грунт і зона пустель, на які припадає 18% суші, є місцем проживання 4% населення. Головною відмінною рисою антропоекологічних систем в порівнянні з природними екосистемами служить наявність в їх складі людських спільнот, яким у розвитку всієї системи належить домінуюча роль. Спільноти людей розрізняються за способом виробництва матеріальних цінностей і структур соціально-економічних відносин, від чого залежать спосіб організації праці, обсяг і спосіб розподілу виробленої продукції між членами спільноти. Активністю спільнот людей на займаній території визначається рівень впливу їх на навколишнє середовище. Розвиваються спільноти (наприклад, в період індустріалізації). Характеризуються поряд із зростанням чисельності населення, збільшенням потреб його в продуктах харчування, сировині, водних ресурсах, розміщенні відходів. Це підвищує навантаження на природне середовище, інтенсифікує використання біотичних і абіотичних факторів. У процесі існування антропоекологічних систем взаємодія людей і природного середовища здійснюється по двох головних напрямках. По-перше, відбуваються зміни біологічних і соціальних показників окремих індивідуумів і спільноти в цілому, спрямовані на задоволення вимог, пропонованих людині середовищем. По-друге, здійснюється перебудова самого середовища для задоволення вимог людини. Протягом історії людства співвідношення названих змін зрушувалося у бік переважної ролі другого напрямку. Природне середовище, в якій зароджувалося людство, в результаті переходу до культурного землеробства і скотарства поступалося місцем, частково олюдненим середовищем сільських жителів. З виникненням міст сучасного типу відбувся перехід до існування спільнот людей в повністю олюднене середовище, межі розповсюдження якого неухильно розширюються. Загальним результатом біологічних і соціальних процесів у антропоекологічних системах служить індивідуальна та групова пристосованість людських спільнот до життя в середовищах проживання, що розрізняються за природними умовами, формами господарювання та культури. Особливість такої пристосованості на відміну від пристосованості до середовища популяцій будь-яких інших живих організмів полягає в тому, що людина адаптується до умов життя не тільки фізіологічно, а насамперед економічно, технічно, емоційно. Екологія людини включає в себе весь спектр природних, соціальних, духовних чинників. Різні сторони і напрями індивідуальної та групової адаптації людини, вся сукупність умов життя та екологічних зв'язків людей є предметом вивчення екології людини. Саме це робить її міждисциплінарної наукою. Важливе значення належить біологічної мінливості популяцій людей у зв'язку з біогеографічними особливостями середовища, а також медико-біологічної характеристиці антропогенних екологічних систем. В екології людини першочергове значення має здорове природне середовище, як природний фактор забезпечення природного права людини на життя (екологічно чисті продукти, вода, повітря тощо). Все це непомітно, якщо перебуває в нормі. Оскільки людина не тільки природна, а й соціальна істота, то наступний рівень екології людини - соціально-політичний, за ним слід культурологічний рівень. Екологія людини передбачає захист від підробок культури, забезпечення можливостей залучення людини до справжніх культурних цінностей. У цьому плані особливо відповідальні засоби масової інформації та в першу чергу телебачення. Індивідуальний рівень екології людини - це захист людини від неї самої, її слабкостей, ліні, невігластва. Людина повинна навчитися жити в гармонії не тільки із зовнішнім світом (природою, суспільством, іншими людьми), але і з самою собою. А для цього потрібно краще пізнати себе, свої можливості. І не тільки знати, а й навчитися керувати, володіти як своїм фізичним станом і здоров'ям, так і здоров'ям душевним, духовним. Адаптація соціальна біологічна екологія.