Темпоритмічні порушення мовлення (заїкання).

1. Причини заїкання.

На сьогоднішній день вчені розглянули безліч теорій про причини заїкання. Широкого визнання не отримала жодна, проте вдалося виділити два основних типи заїкання. Перший викликаний дефектом нервової системи дитини. А він у свою чергу може бути наслідком спадкової схильності, важко протікає вагітності матері, родової травми, хворобливості малюка в перші роки життя. Ніяких зовнішніх відхилень, крім заїкання, у такої дитини не спостерігається. Лише за результатами неврологічної діагностики у дітей виявляються підвищений внутрішньочерепний тиск, підвищена судомна готовність і зміна рефлексів.

Другий тип заїкання виникає спонтанно. У результаті неврозів, переутомлений і стресу діти із спочатку здоровою нервовою системою стають заїками. Зрозуміло, це стосується не всіх. До заїкання веде надмірна вразливість дитини. У цьому випадку дефект мови посилюється під час емоційного збудження, нервових переживань.

Відомі й більш екзотичні причини заїкання. У деяких випадках дитина починає заїкатися, наслідуючи неправильної мови оточуючих. Помічено, що в родині, де дорослі заїкатися, ймовірність появи дефекту мови у дитини значно збільшується.

Іноді заїкання виникає в результаті ускладнень після грипу, коклюшу, скарлатини. Буває також, що примусове «виправлення» лівші на правшу викликає нервовий розлад і веде до заїкання.

Симптоми заїкання

В симптоматиці, безпосереднім чином пов'язана з заїканням, слід розглянути ті основні психологічні особливості, які характеризують заикающихся. Говорячи про причини заїкання, вчені виділяють, що саме психічна сфера є переважаючою в цій проблемі, чого супроводжує смущенность, слабкість волі, вже зазначені нами душевні стани і хвилювання. На підставі зіставлень теорій щодо заїкання і, власне, практичних результатів, визначені такі особливості психіки людей із заїканням:

• збентеження і боязкість, які виникають в суспільстві людей;

• слабкість волі у відносній формі прояву;

• яскравість фантазій, на тлі яких відбувається посилення заїкання;

• підвищена вразливість;

• поява страху в ситуаціях, коли необхідно що-небудь говорити в суспільстві певних осіб, колективів, компаній тощо;

• зниження заїкання досягається шляхом застосування тих чи інших форм психологічних прийомів, можливо і повне його усунення таким чином.

На формальному рівні виділяються такі форми заїкання, як тонічне заїкання, що виникає в якості паузи при мовленні або в якості розтягування будь-якого звуку, а також клоническое заїкуватість, при якому, відповідно визначенням, відбувається повторення окремих складів, звуків або слів. Виділяється в цьому випадку і змішане заїкуватість, при якому поєднуються обидві ці форми заїкання.

Між тим, на основі іншої класифікації форм заїкання відзначається два інших варіанти, це неврозоподобное заїкання і невротичне заїкання.

При неврозоподобном заїкання проявляється виражена форма неврологічного дефекту, при якому порушення підлягає в цілому моторика і зокрема - артикуляція. Типовим супутником стає коморбидность (даний термін має на увазі під собою актуальність додаткових клінічних проявів, існуючих або проявляються самостійним чином, крім вже існуючого у людини захворювання і в будь-якому випадку відрізняється від нього) з таким порушенням як дизартрія.

Дизартрія, в свою чергу, визначає собою патологію вимови, що виникає з причини недостатності іннервації щодо мовного апарату, чому передує ураження підкоркових і заднелобных відділів головного мозку. Цього ж може супроводжувати розвиток у пацієнтів невротичних реакцій, хоча для особливостей перебігу самого заїкання ці реакції мало що визначають. Як правило, діти, для яких актуальне неврозоподобное заїкання, починають говорити досить пізно, і в цілому їх розвиток визначається як дещо уповільнене, якщо порівнювати з однолітками. При електроенцефалографії (ЕЕГ) у переважній більшості випадків виявляється, що головний мозок функціонує або патологічно, або прикордонно.

Що стосується невротичної форми заїкання, то тут актуально раннє або нормальне мовленнєвий розвиток в комплексі з аналогічним станом розвитку моторного. Спочатку у дітей із заїканням запинки відзначаються в поєднанні зі стресовою ситуацією або при переляку (він, в свою чергу, може бути як одноразовим, так і хронічним). Виражені форми неврологічних порушень у таких пацієнтів відсутні, при проведенні ЕЕГ виявляється, що мозок функціонує в значно більш гармонійному варіанті, ніж при попередньому розглянутому стані з неврозоподібні заїканням.

Що стосується вираженості прояви заїкання, то вона визначається особливостями функціонального стану пацієнтів. Так, в умовах спокійної обстановки при актуальному невротичному заїканні вони говорять практично чисто. Однак при стресі, який може виникнути, наприклад, при розмові з незнайомими людьми або з конкретною людиною, при публічному виступі або несподіваному питанні, у пацієнтів з невротичної формою розлади мовлення виникають сильні мовні судоми, позбавляють їх можливості сказати що-небудь взагалі. Одночасно з цим у таких пацієнтів, зважаючи на актуальність для них заїкання, розвивається виражена форма логофобии, що виявляється в страху мови, що, у свою чергу, обумовлює для них уникає поведінку. У загальному плані стан таких хворих відповідає тим критеріям, які визначені для самої патології неврозу, що пояснює часто застосування до невротичній формі заїкання терміна «логоневроз». У той же час деякі з авторів використовують цей термін як синонім розглянутої нами патології мови (власне заїкання).

Як нами спочатку зазначено, початок захворювання припадає на період до досягнення 12 років, при цьому в переважній більшості випадків актуально наявність двох гострих періодів - вони, в свою чергу, припадають на проміжок між 2-4 роками, а також на проміжок між 5-7 роками. Розвивається заїкання, як правило, в рамках терміну декількох тижнів (можливо - декількох місяців). Починається він переважно з повтору в слові початкових згодних або слова повністю, при цьому повторювані слова знаходяться в початку пропозиції. Поступове прогресування розглянутого порушення призводить до того, що подібні повторення у мовленні з'являються все частіше, причому частішають заїкання при вимові особливо важливих слів або фраз. У деяких випадках заїкання відсутня при співі, читанні вголос, при розмові з неживими предметами або з тваринами. Діагноз заїкання ставиться пацієнтам у разі тривалого прояви цього порушення (від 3 місяців і більше).

Розглянемо основні ознаки заїкання. Так, при клоническом заїканні відбувається переривання промови, які проявляються у формі повторення окремих звуків і складів (також це можуть бути і цілі фрази). Відбувається і неприродне специфічне розтягування звуків. Зокрема повторення звуків і складів при клоническом заїканні супроводжується їх повторами в аналогічній наступних прикладів формі: «м-м-м-м-муха», «па-па-па-па-пакет». Якщо мова йде про тоническом заїкання, то тут у промові найчастіше відзначаються паузи, що відбувається в аналогічній наступних прикладів формі: «гелікоптером...років», «р...лобус».

Крім цього, заїкання практично у всіх випадках супроводжують такі емоції як напруженість, страх, тривожність, які виникають на тлі необхідності вимови мови. Додатково можуть приєднуватися неприродні рухи, тики, можливо блазнювання - такими способами люди з заїканням намагаються впоратися з актуальних для них порушенням.

У багатьох випадках заїкання супроводжується розвитком у пацієнтів відповідного типу фобій. Це, зокрема, може бути соціофобія, яка, як можна зрозуміти, безпосереднім чином пов'язана зі страхом необхідності перед промовою. Не виключаються й випадки виникнення у них стану як хікікоморі. Хікікоморі насправді не визначить для читача стану особливого характеру, бо під собою цей термін має на увазі не що інше, як відмова від соціального життя при прагненні до жорсткої формі усамітнення та самоізоляції. Причини та фактори, які до цього спонукають, можуть у різних випадках мати різний характер, в той час як у контексті розгляду нас цікавить стану заїкання причиною виступає саме воно (в поєднанні, знову ж таки, з наявними у пацієнта фобіями та іншими супутніми станом факторами).

Захворювання визначає чотири фази, під які у відповідному порядку потрапляють конкретні вікові категорії.

1 фаза. В даному випадку під неї потрапляють діти групи дошкільного віку. Заїкання у них проявляється у формі окремих епізодів, які, у свою чергу, поєднуються з періодами, у межах яких їх мова цілком нормальна. Відзначається заїкання при схвильованому стані дитини, а також при актуальному для нього стані засмучення, можливо прояв розлади у ситуаціях, при яких необхідно багато говорити. Період дошкільного віку визначає можливість настання одужання.

2 фаза. Ця фаза проявляється у дітей в початковій школі, причому заїкання тут є хронічним, нормальна мова з'являється у рамках коротких за тривалістю періодів. Усвідомлюючи наявний за ними недолік, діти вкрай болісно реагують на його наявність в цілому. У даній фазі заїкання припадає на вимову основних частин мови, то є іменники, прислівники, дієслова, прикметники.

3 фаза. Період цієї фази припадає на вікову групу з років до досягнення підліткового віку. Прояв заїкання або його посилення зазначається у визначеного типу ситуаціях (здійснення покупок, відповідь біля дошки, телефонні розмови тощо). Деякі варіанти звуків, слів і поєднань можуть бути для них особливо важкими до відтворення.

4 фаза. В даному випадку розглядається заїкання у рамках пізнього підліткового віку та заїкання у дорослих. Типовою формою недопущення заїкання стає підміна певних слів, також часто цей результат досягається за рахунок багатослів'я. У цьому випадку, як і в інших, пацієнти прагнуть уникнути будь-яких ситуацій, які передбачають необхідність в мовному спілкуванні і, відповідно, можуть стати причиною незручностей для них, пов'язаних із заїканням.

Як правило, заїкуватість проявляється у хронічній формі, характерні для нього часткові ремісії (ослаблення проявів розладу). У 50-80% випадків досягається повне одужання, в особливості, якщо мова йде про легкій формі заїкання.

Існує й цілком зрозуміла частина до розгляду розлади - ускладнення заїкання. Вони визначають собою ряд взаємопов'язаних факторів. Це знижена успішність, яка безпосередньо пов'язана зі страхом актуальних мовних порушень і зі сором'язливістю на цьому тлі. Аналогічно розглядається і питання щодо вибору професії, що також пов'язане з певного роду обмеженнями. Також хронічне заїкання найчастіше супроводжує тривожність, стану фрустрації (які виникають із-за передбачуваної або цілком реальною неможливості досягти задоволення певних потреб; невідповідність бажань з актуальними для пацієнта можливостями) і депресії.