2. Народне мистецтво на півдні України

Духовну пам'ять поколінь суттєво збагачує народне мистецтво, яке становить невід'ємну складову національної культури. Воно поєднує різні галузі культового, ужиткового, образотворчого мистецтва, тобто виробництво художніх предметів, речей для задоволення культових потреб, естетичного оздоблення народного побуту, щоденного вжитку.

Народне мистецтво півдня України - багатовимірний у просторі й часі масив виробів - являє собою: народну архітектуру, її оздоби, речове наповнення інтер'єру дому та садиби, а також пластично-просторові утворення, що визначають ритуальні локуси родинно-шлюбної «містерії». Кожна селянська хата ще на початку ХХ ст. насичується виробами, що мають подвійні реальності, приховані значіння, прадавні смисли. Пов'язуються з практичною (побутовою) та релігійно-магічною (ритуальною) формами побутування творів народного мистецтва. Як зчіплювальними між ними проявляються естетична, еротична, репрезентативна, інші суміжні їм функції.

Тому важливо з цієї причини нам знати, скажімо, не еволюцію художнього образу, його структуру, не характер запозичень з інших ритуальних комплексів, навіть не ланцюг дій, що змінюються фольклорною практикою (його схему), але рівночасне дійство у вигляді орнаментно-декоративної і пластичної творчості різних народів на спільній території.

В українському мистецтвознавстві до цього часу бракує наукових розвідок, як загального корпусу, так і окремих гілок народного мистецтва півдня України. Залишаються невивченими культурні процеси у народному мистецтві регіону, а також рівні функціювання в поліетнічному середовищі «анклавних» типів народної творчості; українські традиційні ремесла, як домінантні на території і в часі, споріднюючись за морфостилістичними ознаками, сплавляються в єдине ціле з маргінальними, периферійними.

Існує нагальна потреба у реконструюванні «життєвих обріїв» поселенців півдня України на зламі ХІХ-ХХ століть, включаючи відтворення історичних форм народної культури, ритуальних просторових утворень, національного лексичного фонду тощо. Мистецькі традиції півдня України формуються шляхами: саморозвитку, взаємодії культур різних етносів, під впливом академічного мистецтва; атрибути і реквізит родинно-шлюбних ігор визначають: морфостилістику народного мистецтва, рівні взаємодії його фольклорних форм в етноконтактних зонах, характер спадковості художніх традицій; міська пластична культура, зазнаючи виливу академічного образотворчого, орнаментно-декоративного мистецтв, «вченої» архітектури з їх «типологічними» структурами, відіграє вирішальну роль у становленні в причорноморських містах кам'яного та залізного хресторобства, сюжетно-епіграфічної вишивки, церковного гаптування, візерунчастого ткацтва, архітектурного кованого металу, скриннярства, у формуванні неповторного орнаментно-пластичного декору народного житла; механізм традиції народного мистецтва, його риси проявляються через рівні функціювання рукотворних предметів.

Пересельці прибувають на нові місця з рідними для себе речами побуту, а також з усталеними уявленнями про їх роль у домашньому вжитку. Однак, просторові й семантичні ніші знаходять не всі виготовлені в метрополіях вироби; в нових умовах вони виступають лише вихідним матеріалом для творення нових форм.

Тож, народне мистецтво півдня України може асоціюватися за структурою як амальгама, поліметалевий злиток - конденсат народної естетики тогочасної України.

Народний стінопис і доморобні меблі. Обшир селянської хати поділяється на своєрідні тунелі за допомогою вікнин, дверчатих прорізів, меблів. Об'єднуючими елементами інтер'єра виступають частіше, виділений кольором або орнаментами підстельовий фриз; горизонтальні гурти між вікнами; тонове підведення між підлогою й стінами; орнаментно-декоративні тканини, доморобні смугасті рядна на меблях, підлозі тощо. Взаємодія великих горизонтальних площин - білої стелі та візерунчастої підлоги з вертикальними - стінами підтверджують, хоча й схематично, тезу про потрійну космічну вертикаль світоустрою, забезпечують багатозначність пластичного образу інтер'єру, утаємничують його «душу».

З одного боку, імітація природи, з іншого - запозичення мотивів зокола, помножені на особисте розуміння гармонії, стають визначальною передумовою формування орнаментної традиції народного стінопису півдня України. Його образна стилістика базується на декількох композиційних схемах, а саме: коли на обмежену орнаментною смугою, тоном або рельєфом площину вміщуються крупні елементи взору; зумовлюють той чи інший тип декоративної композиції; «модульний», - коли автор малює, наприклад, стеблину, галузки, а віялоподібність листя лише намічає;«килимова», - якщо на біле тло стіни кладуться червоно-чорні мережива або на інтенсивну смарагдову підкладку вмішується поліхромний «килимовий» елемент у подобі плескатих зображень квіткових букетів, вазонів і облямовується бордюром з «бігунців», «хмеликів», «стрічок» інших хвилястих ліній.

За технологіями, техніками виконання, композиційними схемами народна «фреска» півдня України споріднюється зі стінописом Поділля, однак, має й розбіжності. В українсько-російських селах поєднуються типи хатньої російської печі з українським народним узороччям.

Меблі на півдні України рідко розмальовуються, але в Одесі, Миколаєві, Новому Бузі, Болграді, Анан'єві з кінця XIX ст. організуються артілі скринників, де виготовляються на замовлення та вільний продаж численні вироби з дерева, меблі. Останні відповідним чином декоруються.