2.2 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти,тим більше відривати одне від одного . Вирішення проблеми їх співвідношення пов’язане з розумінням держави, як невід’ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.

Державу не можна уявити без права , тому залежно від ролі права вона може бути правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб’єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там,де існують інститути громадського суспільства

Правова держава - політична організація суспільства , в якій права обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи,її соціальна безпека закріплені в законі,і тільки існування розвиненого, стабільно громадського суспільства надає можливість створити правову державу. Зміст напрямків взаємодії правової держави і громадського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю у суспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи, права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими її справами,права на певні послуги держави.[2 ,ст.79]

Взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства. Досвід демократичних держав світу засвідчує, що саме суспільна участь дозволяє домогтися більшої ефективності в багатьох сферах суспільного життя — від реалізації соціальної політики до сфери державного управління. Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Держава не можна ототожнювати з суспільством , бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шміт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглинання першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує певну демократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства.

Правильно щодо цього є думка Гегеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пов’язував їх взаємозв’язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб,які його складають. А якщо це так то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і необхідна держава , що є організацією загально зв’язку кожного з кожним . Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характер походження громадянська суспільства, Гегель водночас помилявся ,що держава – це абсолютна мета його існування. [7 ,ст. 76-77].

Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі характеризується тим, що:

1. у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою його організації;

2. в громадянське суспільство виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери;

3. право формується громадянським суспільством , а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб’єктів;

4. взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав’язування державної волі;

5. суспільство – це найбільш загальне поняття , а правова держава і громадянське суспільство – це форми його існування і розвитку. При цьому кожний з них виступає як відносно незалежне явище.[5 ,ст. 29 ]

Тож громадянське суспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають міру демократизації політичного життя і політичної системи як її інституційно-правового механізму.