2.3 Основні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави

Право формується всередині громадянського суспільства як потреба у нормативній регламентації найважливіших суспільних відносин. Саме у громадянському суспільстві відчуваються ті зміни , які мають бути певним чином упорядковані. Держава повинна цю потребу задовольняти, прийнявши відповідний нормативно правовий.

Знаючи характерні риси громадянського суспільства і правової держави, неважко зрозуміти, що основним напрямком формування правової держави в Україні слід визнати відповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та організаційно-правові заходи щодо втілення цих принципів у життя. Тобто треба ввести цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення реального народовладдя, панування права, верховенства законів, пріоритету прав і свобод особи тощо. Необхідною зокрема є перебудова відповідно до принципу поділу влади, структури і компетенції державних органів, активна законодавча діяльність, спрямована на створення правової основи вказаних вище перетворень. Ряд завдань щодо формування правової держави можна здійснити шляхом зміцнення законності й посилання охорони правопорядку. [10 , ст. 62].

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства. Концепція правової держави в сучасних умовах — це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві. Правова держава нині розглядається як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридичних законів, Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства. Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо. [12]

Висновок

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити, що права людини — це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати “людський вимір” до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціально культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.

При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.

Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна відзначити, що:

Права людини — вища цінність, їх повага і дотримання — обов’язок держави.

Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якому принципу.

Здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права і свободи інших осіб.

Основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави.

Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.

Колективні права невід’ємні від прав індивіда, вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості

Права людини можуть бути обмежені законом тільки в тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров’ю і моральності населення, правам інших осіб.

Правова держава — багатомірне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно набуває нових властивостей, наповнюється новим змістом, відповідним конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Нешвидкоплинним загальним початком будь-якої правової держави є його зв’язаність правом. Правова держава — це така форма організації і діяльність державної влади, яка будується у взаємовідносинах з індивідами і їх різними об’єднаннями на основі норм права. При цьому право грає пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає мірою свободи всіх і кожного, якщо чинні закони реально служать інтересам народу і держави, а їх реалізація є втіленням справедливості. Розвинене законодавство ще не свідчить про наявність в суспільстві правової державності.

Ми живемо в країні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основному законі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме так. На мій погляд, у нас ще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне виникнення ряду визначених передумов, найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсім дозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують свої різноманітні потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що сама держава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть сама розвинена правова держава не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага для повного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати про свою забезпеченість. В Україні, я вважаю, що не можна сказати про те, що громадянське суспільство досягло вищого етапу у своєму розвитку, а це сприяє утрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати цю проблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприяти тільки ми самі. Але з`ясувати для себе достовірні і правильні висновки було складно. Насамперед тому, що в різних джерелах правова держава і громадянське суспільство характеризується по-різному. В одних джерелах говориться про те, що правова держава не може виникнути і функціонувати без утворення усередині себе громадянського суспільства. І, у принципі, я дотримуюсь цієї точки зору. В іншій літературі мені довелось зштовхнутися з тим, що існує деяка грань між правовою державою і громадянським суспільством. Поняття “громадянське суспільство ” використовується в зіставленні з поняттям “держава”.

Список використаної літератури

1. А.М. Колодій, А.Ю. Олійник «Права людини і громадянина в Україні», Київ2004 , навчальний посібник ст..332

2. А.С. Васильев « Основы государства и права Украины», Харьков200 (ст.95-96)

3. Арістотель. Політика. — М.: 1911.

4. Бартак М.В «Основи права», Тернопіль-2004,(ст33,34,35)

5. В. Галунько, Г. Пономаренко, В. Шкарупа «Теорія держави і права», Херсон 2008. ( ст..38-39,54)

6. В.В. Копєйчиков «Загальна теорія держави і права» Київ 1998, за редакцією академіка АПрН Україна, доктора юридичних наук, професора ВВ. Копейчикова. 317ст.

7. Венгеров А.Б. Теорія держави і права. Ч.1. Теорія держави – М.: Юристъ, 1995.

8. Губа А.В., Письменицький А.А., Слинько Д.В. Теорія держави і права. Посібник для студентів – Харків, 2000.

9. Конституція України. – К.: Видавництво ”Право,1996. – 55с.

10. Лазарєв В.Н. Загальна теорія права і держави — М.: 1994.

11. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. «Загальна теорія держави і права», Київ-2006(ст.132-134)

12. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.

13. Макаров О.В. Співвідношення права і держави – С-Пб., 1995.

14. Основи правознавства: проб. Підручник для9 кл./за редакцією І.Б. Усенка .- Київ; «Перуе»1997.-416с.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

16. Ю.А. Вєдєрніков, А.В. Папірна «Теорія держави і права», Київ 2008,(ст.77,78,79)