3.3. Соціальна робота з представниками проблемних груп

Соціальна робота завжди здійснюється в межах «проблемної ситуації», що характеризується таким станом соціокультурного життя на інди-відуальному, груповому, загальносоціальному рівнях, за якого під дією зовнішніх або внутрішніх чинників раніше сталі процеси способу життя, взаємодії людей, їхні динамічні зв'язки з оточенням виявляються порушеними, а механізми відновлення балансу відсутні; при цьому виникає необхідність перегляду (аж до відмови від них) звичних соціокультурних зразків і т. ін., оскільки за обставин, що змінилися, вони втрачають функції засобів підтримки соціокультурного порядку, що приводять до бажаних результатів.

Виходячи з такого розуміння «проблемної ситуації» в соціальній роботі, будь-який її клієнт може опинитися в такій ситуації.

Покажемо це на прикладі трьох груп проблем, що виникають у житті дитини (див. табл. 9) [22, с. 9-10].

Таблиця 9

Перелік проблем з точки зору вчених	Перелік проблем з точки зору соціальних педагогів / працівників, які практикують
1. Проблеми свободи вибору її соціальної творчості - труд-нощі на шляху реалізації дити-ною її інтересів і потреб у вже сформованих нормах соціаль-ного життя або труднощі у створенні нових норм соціаль-них взаємин (прояв власного ставлення до людей, установ-лення нового статусу, розши-рення масштабів впливу на навколишнє середовище тощо)	1. Проблеми, пов'язані зі збереженням психічного здоров'я дітей, розвитком особистості, самовизна-ченням дітей і підлітків, — фахове самовизначення підлітків з урахуванням можливостей соціального середовища; психологічна дезадаптивність, тривож-ність, страхи; саморозвиток дитини й реалізація її здібностей у соціальному середовищі; особистісне самовизначення, розвиток рефлексії; проблеми, пов'я-зані з неблагополучиям сім "і, порушенням прав дитини й насильством - психологічне неблагополуччя в роди-ні, сім'я «соціального ризику», важкий матеріальний стан, безпритульність дітей, алкоголізм і або наркома-нія батьків; дотримання, охорона і захист прав дітей-підлітків, які потребують правової соціальної та педа-гогічної допомоги; опіка, піклування, сирітство; агре-сія, насильство в сім'ї
2. Проблеми соціальної адап-тації й дезадаптації - труд-нощі в засвоєнні та пристосу-ванні до існуючих норм соціа-льного життя або труднощі в дозволі тих норм, що є соціа-льно небезпечними, несуть у собі загрозу для життя й здо-ров'я дитини	2. Проблеми, пов 'язані з неадекватною та девіантною поведінкою, дезадаптацією дітей і підлітків у соціаіь-ному середовищі- «важкі» діти (некеровані, педагогіч-но запущені, які поводятся зухвало, агресивно); дурна компанія, кримінальний контакт, причетність до кри-мінальних обставин, перебування на обліку в міліції; вживання дітьми алкоголю, наркотиків; адаптація до нового середовища (у новому класі, школі, дитячому колективі); дезадаптація до норм соціального життя в колективі і, як наслідок, до самотності, дефіциту спіл-кування

Продовження таблиці 9

3. Проблеми соціальної 3. Проблеми, пов'язані з конфліктами й морально-пси- інтеграції або дезінтегрова- хологічним кліматом у школі, мікросередовищі - ності - труднощі в об'єднанні агресивна поведінка дорослих, насамперед учителів або роз'єднанні потреб, інте- (чіпляються, кричать); конфлікти між дорослими й ресів і можливостей дитини, її дітьми, вчителями та учнями; відмова вчителів сім'ї з можливостями, потреба- працювати з учнями; пригніченість через нерозуміння ми й інтересами інших людей; навчального матеріалу; низька успішність, ухиляння труднощі в розширенні й роз- від навчання, відсутність інтересу до шкільного життя, витку соціальних зв'язків або до розширення сфери спілкування; конфлікти в виході із попередньої системи середовищі однолітків; багатосторонні конфліктні стосунків і зв'язків ситуації: невміння будувати взаємини при спілкуванні,

розв'язувати конфліктні ситуації; відсутність чітких

орієнтирів вибору

Крім того, феномен «проблемна ситуація» диктує спрямованість організації соціальної роботи на проблемно-орієнтований підхід до неї, що означає вирішення проблем клієнтів з акцентом на усвідомлення, стимулювання й підтримку їхніх власних здібностей і ресурсів [13, с 8-9].

Подолання «проблемного поля» соціальної роботи припускає також її спрямованість на здійснення завдань реформування соціальної роботи в Україні, насамперед, у таких її сферах, як соціальна політика, державно-правові основи, здоров'я і здоровий спосіб життя нації, захист і забезпечення цивільних прав і свобод тощо [14, с 38].

«Проблемна ситуація» в практиці соціальної роботи найбільш адекватно може бути подана поняттями «ризик» і «група ризику».

Ризик - ситуативна характеристика проблемної діяльності, що означає невизначеність її наслідків, за якої можливі альтернативні варіанти помилки або успіху. На основі поняття ризику виникає поняття групи ризику.

Групи ризику - це категорії людей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу, біологічної загибелі [17, с 419].

До цієї групи відносять такі категорії людей: інваліди, діти-сироти, діти з відхиленою (асоціальною, девіантною) поведінкою, літні люди й розумово відсталі, біженці, люди, які зазнали насильства, алкоголіки, наркомани, бездомні, жертви екологічних катастроф, сексуальні меншості, злочинці, хворі на СНІД, люди, які займаються проституцією, обдаровані люди, які відчувають труднощі в спілкуванні («важкі» для інших), та інші.

Серед усіх представників груп ризику найбільш проблемними (з огляду на свої найбільш загальних соціальних ознак) є такі: дезадаптанти (ті, що порушують процес взаємодії людини з навколишнім середовищем), девіанти

168

(виявляють поведінку, що відхиляється від норми), деприванти-делінквенти (які здійснили незаконні дії), маргінали тощо.

З зазначеного можна зробити висновок, що в професійному плані робота соціального педагога з представниками проблемних груп пов'язана, насамперед, з проблемою його власного соціального ризику (відчуття емоційного виснаження, наявність ворожості стосовно клієнтів і психо-соматичних захворювань; негативна самооцінка, зростання агресивності й почуття провини тощо). Звідси виникає необхідність захисту самого соціального працівника, який працює з представниками проблемних груп клієнтів.

Характеристика проблемних груп. Девіанти - особи девіантної Поведінки, тобто такої поведінки, що не узгоджується з нормами, не відповідає сподіванням соціальної групи або всього товариства; жертви девіації.

Девіація відбувається в результаті розриву між культурними цілями й засобами їх досягнення, що соціально схвалюються (за Р. Мертоном).

Відповідно до такого підходу, девіація може бути подана через типологію девіантних учинків: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт.

У сучасній соціології розрізняють позитивну девіацію (політична активність, економічна підприємливість, художня творчість) і девіацію негативну (насильницька й корислива злочинність, алкоголізація й наркотизація населення, підліткова девіантність, аморальність поведінки тощо).

У «кризових» товариствах проглядається посилення проявів негативної девіації й послаблення проявів девіації позитивної [11, с 67-69].

Деприванти - «жертви» депривації.

Депривація (з лат. - втрата, позбавлення чого-небудь). Як суспільне й психологічне явище може бути розглянуте з цих позицій. У соціологічному розумінні депривація - це наслідок відносної бідності, що припускає позбавлення матеріальних благ «понад першу необхідність». Жертвами такої депривації є ті, хто до визначеного набору благ при відомій особистій самостійності одержує доступ значно меншою мірою, ніж більшість населення. Особистість можна вважати такою, що піддалася депривації, якщо вона опиняється в ураженому становищі принаймні за чотирма позиціями із шести таких позицій нерівності: робота, наявність житла, матеріальні умови, спосіб життя, стан здоров'я. Якщо ж особистість уражена за двома-трьома позиціями, її можна віднести до категорії клієнтів, які перебувають під загрозою депривації.

У психологічному розумінні депривація - суб'єктивні відчуття й психосоматичні реакції особистості, викликані недостатністю наванта-ження на сенсорику людини в умовах повної ізоляції або часткового

169

обмеження життєвих умов (інваліди, які мають обмеження в рухливості й соціальних контактах, певна група пенсіонерів; жінки-домогосподарки, безробітні й ін.) [11, с 69-70].

Маргінали (з лат. - ті, хто знаходяться на краю) - «індивіди, які втратили ознаки належності до стабільного соціального інституту, прошарку, групи в межах сформованих соціальних стосунків, що перебувають у проміжному, «пограничному» стані між ними » [25, с 155].

Ту основу, що постійно продукує маргінальність як масове явище, представляють три категорії індивідів: 1) ті, хто не бажає поділяти ціннісні орієнтації соціуму; 2) нездатні адекватно інтегруватися в товариство з огляду на свої інтелектуальних, психічних або соціальних особливостей; 3) які мають природжені відхилення від прийнятих норм.

Для особистостей маргінального типу характерні деякі загальні особливості соціально-психологічного плану:

• стан непевності, коливання між агресивністю і пригніченістю (результат невизначеності в завтрашньому дні, блокади життєво важливих цілей);

• наявність екстремізму (в ідеології), здатності бути об'єктом маніпулювання (у поводженні);

• нестійкість, схильність до впливу спонукань і настроїв, а не розуму (у психології);

• насторожене ставлення до можливостей змін, схильність до агре-сивного захисту свого статусу через страх перед подальшим погіршенням свого становища;

• невміння користуватися демократичними інструментами для захисту своїх прав і свобод, що нерідко штовхає їх до екстремістських форм протесту.

Антисоціальні особистості - люди, які не відповідають стандартам поведінки, що схвалюється товариством, тобто особистості, суспільна поведінка яких не збігається з узвичаєними в даному товаристві соціальними нормами, традиціями, що склалися [11, с 14].

Найбільш загальною причиною антисоціальних проявів особистості є соціальна невпорядкованість: результат невідповідності об'єктивних властивостей індивіда вимогам, що посідають чільне місце в системі суспільних відносин. Найбільш типові «жертви» соціальної невпо-рядкованості - це «бродяги», «дармоїди», «бомжі», «кримінально карні особи» і ряд інших.

Антигромадська поведінка може бути як кримінально карною, так і кримінально некарною. Проте особи, які належать до антисоціального типу кримінально некарних, розглядаються як категорії осіб з антисоціальною поведінкою, що граничить з кримінальним світом.

Останнім часом значно погіршилася ситуація з дитячою анти-соціальністю. Зросла кількість алкоголіків і наркоманів, набагато

збільшилася кількість тяжких злочинів, убивств, розбійних нападів, зроблених підлітками.

Особи алкогольної й наркотичної залежності. Алкогольна залежність -хронічне захворювання, що розвивається в результаті безконтрольного й систематичного вживання спиртних напоїв і призводить до фізіологічних, психологічних і соціальних розладів [11, с. 103].

Відносно явища алкоголізму соціального працівника, насамперед, має турбувати таке коло проблем:

• жіночий алкоголізм (зростання кількості жінок, хворих на алкоголізм; відносна швидкість, порівняно з чоловіками, темпів зростання алкогольної залежності й великі труднощі, пов'язані з лікуванням; причини жіночого алкоголізму: самотність, особиста невпорядкованість, схильність до імітації та індукції, прийняття чоловічих форм поведінки, клімактеричні розлади, сексуальні дисгармонії);

• дитячий і підлітковий алкоголізм, перші ознаки якого з'являються до 18 років (злоякісність плину, що означає швидке прогресування основних симптомів, розвиток запійного пияцтва, похмілля великими дозами алкоголю, низька ефективність лікування, розпад соціальних і сімейних зв'язків, виникнення психозу; чинники, що сприяють алко-голізації: алкогольне оточення й пов'язані з ним стійкі алкогольні традиції; хитливі та епілептоїдні типи акцентуацій і психопатій як характерологічні особливості; властива віку схильність до імітації й об'єднання з одно-літками, коли неформальна група стає головним регулятором поведінки; природженість алкогольних синдромів, коли немовлята відчувають фізіологічну залежність від алкоголю в результаті вживання матір'ю спиртних напоїв під час вагітності);

• алкоголізм людей похилого віку, що виникає на основі відчуття своєї неповноцінності й непотрібності, розпаду сім'ї через смерть чоловіка, послаблення здоров'я, погіршення матеріального стану, зміни місця проживання, посилення ізоляції від дітей;

• сімейний алкоголізм, що є причиною сильних внутрішніх конфліктів у сім'ях, їх деградації й розпаду (проблема розлучень: погіршення харчування, що позначається на здоров'ї, передусім, дитини; явище співзалежності типу міжособистісних стосунків, коли все життя сім'ї зосереджене на алкоголі й стає згодом способом життя сім'ї; атмосфера непередбачуваності й двоїстих комунікацій, коли діти відчувають постійне почуття провини і приймають на себе неадекватну відповідальність за долю сім'ї; високий рівень насильства як між старшими членами сім'ї, так і між дітьми й стосовно них).

Наркотична залежність (наркоманія) - хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоційний стан індивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, незважаючи на виникнення у зв'язку з цим

171

серйозних проблем (погіршення стану здоров'я, конфлікт із законом, соціальні й матеріально-фінансові ускладнення). Немедичне споживання наркотиків вважається девіацією [11, с 107].

Для соціальної роботи важливо розуміння таких обставин наркоманії:

• розрізняють декілька груп наркотиків: наркотичні анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак, героїн, метадон), що здійснюють гальмуючий вплив на центральну нервову систему; депресанти (лібріум, валіум), що при немедичному використанні викликають стан сп'яніння; стимулятори нервової системи (коноплі, кофеїн, кокаїн, амфетамін та його аналоги), що роблять збуджуючий вплив, викликають підвищення фізичної й розумової активності, відчуття бадьорості, припливу сил;

• уживання наркотиків звичайно починається в підлітковому віці, коли схильність до наркоманії формується низкою визначених чинників (антисоціальна, поведінка в ранньому віці; виховання в сім'ї наркоманів; вплив несприятливого соціального середовища; особистісні характерис-тики, пов'язані з непокірливим норовом, невизнання традиційних цінностей, низький ступінь особистісної компетенції й соціальної відповідальності);

• поширеність уживання наркотиків у різних групах, можливість виникнення несприятливих наслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расової належності, віку, соціально-економічного статусу (расизм, дискримінація за національною прина-лежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних, інакомислячих та ін. сприяють поширенню наркоманії);

• існують дві форми наркотичної «залежності»: фізична залежність, за якої одна й та сама доза наркотика стає недостатньою й потрібне її збільшення, щоб досягти бажаного результату і не впасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийому наркотиків, і психологічна залежність - та залежність, за якої люди, що зловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уникнути дискомфорту або одержати задоволення.

(Особи без визначеного місця проживання. Практично в усіх країнах світового співтовариства є особи без визначеного місця проживання, які не мають постійних засобів до існування, займаються бродяжництвом і жебруванням. До такої категорії громадян, як правило, відносяться [20, с 159-160]:

278. Особи з психічною патологією, хворі на алкоголізм або наркоманію, які не бажають лікуватися, ті що втратили зв'язок із сім'єю й змушені блукати; жертви шахрайства з житлом.

279. Колишні засуджені, які втратили соціальні зв'язки і не спроможні реалізувати конституційне право на житло у зв'язку з:

а) продажем житла родичами або його втратою внаслідок їхньої смерті;

172

б) небажанням родичів спільно мешкати (людину насильно виганяють із її помешкання);

в) недосконалістю функціонування структур щодо врахування й розподілу житла.

280. Особи, які ухиляються від виконання обов'язків, покладених на них судом, або вчинили злочин і змушені ховатися.

281. Особи, яких виселили за рішенням суду із службової житлоплощі, що вони займали, внаслідок припинення трудових відносин із підпри-ємством, яке надало житлову площу.

282. Біженці, змушені переселенці, які незаконно в'їхали в Україну з інших країн.

283. Діти, які втікають від батьків, із виховних закладів і будинків-інтернатів.

Відмінність осіб без певного місця проживання від інших громадян полягає в тому, що:

• ця категорія осіб підрозділяється на «корінних», які мешкають у підвалах, у покинутих будинках, на горищах, під лініями теплотрас, у каналізаційних криницях і в інших «теплих» місцях, і на «іногородніх», чиє місце проживання - в основному, вокзали й території, що до них прилягають;

• більшість із них не має житла, прописки, документів, родичів (суб'єктивно), визначених життєвих цілей і перспектив; відрізняється специфічним зовнішнім виглядом і запахом;

• весь спосіб життя бомжів спрямований на боротьбу за існування (відвойовування теплих і прибуткових місць), джерелом якого є добродійна допомога, милостиня, злодійство, дрібна крадіжка, епізодичний заробіток (збирання склотари, макулатури, лахміття; мийка машин, вагонів і т. і».).

До тривожних чинників такого явища в нашому житті, як наявність осіб-«бомжів», варто віднести такі тенденції: погіршення криміногенної обстановки; ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, особливо в районах масового скупчення бомжів (вокзали, ринки, посадки, громадський транспорт і т. ін.); зростання числа бомжів серед дітей (які втекли з неблагополучно!' сім'ї, виховного закладу, прив'язані родинними зв'язками до батьків-бомжів) і серед громадян, які свідомо обрали такий спосіб життя.

Особи з обмеженими можливостями - це люди, які мають функціональні обмеження, нездатні до якоїсь діяльності в результаті захворювання, відхилень або хиб розвитку, нетипового стану здоров'я, внаслідок неадаптованості зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда, через негативні стереотипи, забобони, що виділяють нетипових людей у соціально-культурній системі [11, с 152-154].

У товаристві стосовно осіб з обмеженими можливостями зберігаються стійкі соціокультурні стереотипи в розумінні їхньої нетиповості через відмінність цих осіб від узвичаєної норми, що створює для таких людей

173

низку проблем щодо їхньої адаптації в товаристві (порушення принципів людської гідності незалежно від стану фізичного й психічного здоров'я, віку, статі, віросповідання й соціального стану, що ґрунтуються на дотриманні прав людини в галузі медичного обслуговування, освіти й трудової діяльності).

Відокремлення зазначеної категорії осіб зумовлене сучасним розу-мінням феномена «здоров'я». Відповідно до преамбули Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я: «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів».

Для практики соціальної роботи визначальними є такі показники-чинники «соціального здоров'я», як умови праці, характер і рівень її оплати; рівень співвідношення зайнятості й безробіття, потенційна й актуальна загроза втрати робочого місця й соціального статусу; фахові шкідливості (вплив шкідливих агентів, пов'язаних із технологією та організацією фахових видів діяльності); рівень та якість харчування; житлові умови; особливості способу життя; шкідливі звички або залежності (алкогольна, наркотична, харчова і т. ін.); стан навколишнього середовища; рівень та якість розвитку охорони здоров'я і санітарний стан території.

Таким чином, здоров'я - це індивідуальна й соціальна цінність вищого рангу, що не може бути замінена або витиснута ніякою іншою цінністю без істотних збитків для повноти життєдіяльності індивіда.

Військовослужбовці та їх сім'я. Сама специфіка військової служби містить у собі об'єктивні чинники, що негативно впливають на військових і утруднюють виконання ними визначених функцій. Усі проблеми й кризи суспільства знаходять відображення в Збройних силах. Зниження якості здоров'я та рівня інтелекту населення призводить до притягнення на військову службу осіб із серйозними психічними або соматичними захворюваннями. Непосильні армійські навантаження, неякісне харчування призводять до появи або загострення у військових різноманітних захворювань. Зростання криміногенності суспільства й збільшення масштабів наркоманії та алкоголізму зумовлюють зростання кількості злочинів, які здійснюються в армії, що підвищує можливість небезпеки для самих військових та їхніх сімей стати жертвами злочину з боку своїх колег.

Крах системи суспільних цінностей та ідеалів, у якому Збройні сили посідають головне місце як символ священного обов'язку, патріотизму й державності, є причиною морально-психологічної кризи багатьох військових, відчуття ними безцільності своєї діяльності, масового ухилення від призову в армію, непевності військових у своєму майбутньому. Неясність планів військової реформи, її уповільнене й мляве протікання також обтяжує морально-психологічне самопочуття військових.

Характерна для нашого суспільства аномія (розпад старих ціннісних систем) і симптоми загальносоціальної морально-психологічної кризи

174

детермінують наявність декількох статутних систем в армії: офіційна (формальна) «статутна» система взаємовідносин, обумовлена загальним законодавством і відомчими документами; неформальна «дідівська» система (досить поширений пріоритет солдатів, які старослужать, що насаджується ними самими, і гноблення, приниження новобранців; «земляцька» статутна система (влада і вплив розподіляються залежно від належності до визначеного національного або територіального угрупо-вання). Наслідком багатостатутності в ЗС є падіння дисципліни, насильство, поширення суїциду не тільки серед рядового й сержантського складу, а й в офіцерському середовищі.

Неясність перспектив (кадрових, матеріально-фінансових, житлово-побутових та інших) військових створюють проблемний комплекс «перехідного» періоду - між закінченням військової служби й адаптацією до цивільного життя. Перехід до цивільного життя пов'язаний із необхідністю адаптації до нових умов, які не визначаються статутними відносинами й наказами командирів, що характеризується сильною соціально-психологічною кризою (навіть сильнішою, ніж криза, пов'язана із виходом на пенсію).

Сім'я військових, крім тих проблем, з якими стикається будь-яка сім'я, мають і свої власні труднощі. Це насамперед:

• проблеми зі здоров'ям (неможливість одержати своєчасну ква-ліфіковану медичну допомогу, несприятливі кліматичні умови, одно-манітність і неякісне харчування, вплив шкідливих хімічних, біологічних та інших чинників, спрямованість та інтенсивність фізичних і психічних навантажень тощо);

• психологічне напруження в сім'ї з ряду причин (декваліфікація і синдром «кар'єри, що не відбулася», у дружин, невдоволення дружин слабкою участю чоловіка в сімейному житті й вихованні дітей; стомленість чоловіка через одноманітність й напруженість служби, утома від матеріальних і побутових нестатків і т. ін.);

• проблема з освітою дітей (часта зміна місця проживання, немож-ливість вибору місця навчання, віддаленість від культурних і наукових центрів і т. ін.).

Жінки - соціально-демографічна група населення, яка, з огляду на її особливості, належить до категорії, що першорядно потребує соціальної допомоги (особливо в нашій країні).

Серед основних особливостей розрізняють:

- поширення індивідуалістичних настанов сучасного суспільства на сферу сімейних стосунків, що призводить до ствердження самотності, позародинного існування як не тільки прийнятного, а й комфортного способу й стилю життя (у цьому зв'язку цінності гедонізму, особистого щастя, вдалої кар'єри тощо можуть ставитися вище, ніж цінності сімейного життя, не тільки чоловіками, а й жінками);

175

• практичний характер розбіжності нормативної рівності чоловіків і жінок, проголошених у відповідних міжнародних і національно-державних документах, і дійсної рівності (вирішення хворобливих соціальних проблем за рахунок менш захищених груп - дітей і жінок; витіснення жінок із роботи під приводом «повернення до сім'ї», «звільнення»; проблеми зайнятості жінок у «депресивних» регіонах; звільнення жінок, які мають малолітніх дітей, дітей-інвалідів, самотніх матерів, які тільки-но закінчили навчальний заклад або, навпаки, знаходяться в передпенсійному віці, дружин військових тощо);

• зниження соціального статусу і рівня життя більшості сімей, що передусім зачіпає жінок (зменшення споживання основних продуктів харчування, недостатня білково-вітамінна його насиченість призводять до погіршення здоров'я вагітних жінок і матерів, які годують, що позначається на майбутньому здоров'і населення; загальна нестабільність і непевність у завтрашньому дні негативно позначаються на моральному й психо-соматичному здоров'ї жінок; усе більше й відвертіше поширюється експлуатація соціальних здібностей жінок, використання їх як товару);

• застійно-екстремальна умовність життя, що призводить до наростання в суспільстві пограничних і психопатичних реакцій і станів, жорстокості та агресивності по відношенню до більш слабкого (ріст масштабів внутріш-ньосімейного насильства, брутальних злочинів проти жінок і дітей).

Інваліди. Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), інвалід - це будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити цілком або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя з причини вади, природженої чи придбаної, фізичних або розумових можливостей [11, с 116-118].

Відповідно до Рекомендацій 44-ї сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. суспільство зобов'язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям. При цьому під інвалідністю тут розуміють обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, що не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільство і брати участь у житті сім'ї або суспільства на таких самих підставах, як й інші члени товариства.

Таким чином, нині поняття «інвалідність» розцінюється як складна біопсихосоціальна категорія, характерологічна особливість якої полягає в тому, що люди з обмеженими можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки внаслідок захворювання, відхилень або недоліків розвитку, а й у результаті непристосованості соціального оточення до їхніх соціальних потреб, забобонів суспільства, ганебного ставлення до інвалідів.

Практичному соціальному працівникові завжди необхідно мати на увазі, що з настанням інвалідності для людини починається новий етап

176

життя: виникають бар'єри на шляху здійснення найважливіших соціальних і вітальних потреб, змінюється суспільний статус особистості, порушується сформована система соціальних контактів, деформуються звичні життєві стереотипи.

Мігранти, біженці й переміщені особи [10; 18; 20]. Міграція є неодно-значним соціальним процесом, що визначає багато в чому економічну й соціальну життєдіяльність і вигляд більшості держав сучасного світу. З одного боку, міграція - це життєво необхідний і неминучий процес нормальної життєдіяльності, пов'язаний із перерозподілом трудових ресурсів, освітою, відпочинком і т. ін. З іншого боку, міграція, якщо вона носить вимушений характер, призводить до утворення численних проблем: росту соціальної спрямованості, забезпечення житлом і роботою, їжею та одягом, медичним обслуговуванням і т. ін. Саме така вимушена міграція (переселення) робить актуальною соціальну роботу з цією групою клієнтів.

Специфіка соціальної роботи у сфері міграції залежить від типу і видів міграції. Розрізняють чотири її основних види: епізодичну (поїздка на лікування, навчання, відпочинок), маятникову (пересування відносно стабільними маршрутами в один бік, а потім назад), сезонну (з різних причин) - поворотні типи, а також безповоротні - міграція як така. За ступенем керованості міграція буває двох видів: організована (за участю «держави або суспільних органів) і неорганізована, стихійна (силами і засобами самих мігрантів). Щодо переміщення виділяють три види міграції: добровільну (здійснюється людиною з власної волі у зв'язку з наявними в неї потребами), змушену (під неї потрапляють особи, змушені покидати місце свого проживання через різноманітні природні або антропогенні катаклізми) і примусову (як наслідок певної політики держави). Ще одна ознака поділяє мігрантів на тих, хто переселяється в межах держави, і на тих, хто виїжджає з країни на постійне або на тимчасове проживання {імміграція та еміграція).

З існуючих категорій населення люди, які мігрують, насамперед біженці, вимушені переселенці, репатріанти та емігранти частіше за все стають клієнтами соціальної роботи на всіх її рівнях.

Найгострішою є проблема біженців, тобто мігрантів, що, за визначенням Конвенції ООН про статус біженців, прийнятої 28 липня 1951 року, були змушені покинути свою країну через обгрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати за расовими, релігійними, національними причинами, за приналежність до певної соціальної групи або за політичні переконання. Якщо біженець - це іноземець, якщо він прибув з іншої країни, то ця ж категорія мігрантів у власній країні вважається переміщеними особами або вимушеними переселенцями.

Таким чином, у практиці соціальної роботи з мігрантами важливо розуміти та враховувати, той факт, що мігранти - це люди, які більшою чи меншою мірою потрапили через утрату своїх «регіональних» коренів у

177

ситуацію маргіналізації; люди з тимчасовою або постійною «втратою» багатьох прав людини (природно-антропологічних, національних, економічних, політичних, мовних і т. ін.).

Жертви насильства - особи, які зазнають насильства як примус, що здійснює соціальний суб'єкт (індивід, група, соціум) для досягнення поставлених цілей.

Можна назвати такі основні проблеми насильства:

• насильство, пов'язане з такими його проявами, як садизм (у галузі сексуальних та інших стосунків) і мазохізм (садизм по відношенню до власного Я);

• насильство виступає однією з форм прояву агресії як тенденції при сукупності тенденцій, що виявляються в реальній поведінці або фанта-зуванні, мета якої полягає в нанесенні збитку, шкоди іншій людині, групі (принизити, примусити до яких-небудь дій і т. ін.);

• насильство як агресія, у свою чергу, може бути реактивною (реакція суб'єкта на фрустрацію у вигляді експресивних, імпульсивних і афективних проявів); ворожою (реактивна агресія, супроводжувана емоційним станом у вигляді ворожості, гніву, ненависті тощо, що здійснюється усвідомлено й цілеспрямовано) та інструментальною, що характеризується нейтральністю мети в дії суб'єкта;

• агресивність суб'єкта є його стійкою рисою особистості, що може бути спрямована «назовні» (на іншого) і на самого себе (насамперед, це стосується суїцидної поведінки).

Злиденні - люди, які характеризуються феноменом жебракування -«стан, при якому ведення нормального способу життя стає неможливим або скрутним через відсутність матеріальних засобів і коштів, власності, навичок трудової діяльності, а соціальне функціонування забезпечується певною мірою збором милостині» [11, с 205].

Для соціального працівника безпосередній інтерес мають не тільки і не стільки «вічні злиденні-професіонали» (злиденні-діти; злиденні-інваліди; самотні пенсіонери; біженці; ті, хто просить грошей на хліб, на квиток додому, на влаштування на новому місці; матері-одиначки; чоловіки, які втратили роботу; подружжя, яке має дитину-інваліда, що просить грошей на її лікування), скільки злиденних, що мають ті самі «проблеми», в межах яких працюють професійні злиденні, але ці проблеми носять реальний характер.

Соціальний працівник так само повинен мати на увазі той факт, що жебрацтво - це породження дестабілізації економічного розвитку (коли найбільш продуктивні сили суспільства - висококваліфіковані спеціалісти з числа робітників, учених, інтелігентів і т. ін. - поступово переходять до розряду злиденних), і соціальної політики (відсутність системи соціального захисту певної категорії людей).

178

Самотні - особи, які характеризують феномен «самотності» -соціально-психологічний стан відсутності соціальних контактів, пове-дінкової відчуженості та емоційної незалученості індивіда; соціальна хвороба, що полягає в масовій наявності індивідів, які відчувають такі стани.

Соціальному працівнику практичної діяльності з самотніми необхідно враховувати такі загальні моменти:

• самотність - одне з найменш розроблених соціальних понять;

• у результаті вибіркових досліджень розрізняють певні типи самотніх: «безнадійно самотні» або цілком не задоволені своїми стосунками (люди, які не мали партнера в сексуальному житті; рідко встановлювані зв'язки з будь-ким; із сильно властивим почуттям незадоволеності своїми стосунками з однолітками, спустошеності, покинутості; які звинувачують інших людей у своїй самотності); «періодично і тимчасово самотні» (люди, достатньою мірою пов'язані зі своїми друзями, знайомими, хоча й відчувають нестачу в близькій прихильності або не одружені; частіше за інших самотніх вступають у різноманітний соціальний контакт; свою самотність вважають тимчасовою, скороминучою); «пасивно і стійко самотні» (відчувають відсутність партнера з інтимних зв'язків в умовах дефіциту інших зв'язків, але не висловлюють гострої незадоволеності з цього приводу, оскільки упокорилися своєму становищу і приймають його як неминучість);

• на збільшення масштабів самотності особливий вплив справляють: шлюбно-сімейна динаміка (насамперед, нуклеаризація сімей і підвищення рівня розлучень); деперсоналізація великих міст; зміцнення початків індивідуалізму; зростання кількості психічних захворювань (шизофренії), пограничних станів і поширення аутизму (хворобливої нездатності до спілкування в результаті дефектів родопомочі - «грубі руки лікаря» й виховання).

Люди похилого віку [20; 23]. Серед категорій людей похилого віку особливої соціальної допомоги потребують ветерани війни і праці, інваліди, малозабезпечені пенсіонери, самотні громадяни.

Однією з глобальних проблем сучасного світу є проблема старіння населення. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до літніх людей належить населення у віці від 60 до 74 років, до старих - від 75 до 89 років, а до довгожителів - 90 років і більше. Соціологи позначають ці періоди «третім віком», а демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків.

Таким чином, у соціальній роботі до літніх відносять тих людей, чиє життя вже перейшло позначку 60-літнього віку.

До особливостей людей похилого віку відносять-.

- психосоматичні особливості; виникає підвищена психологічна стомлюваність, сповільненість сприйняття, реакції й мислення, погір-шується пам'ять, слабшає мотивація діяльності, помітні зміни в емоційній

179

сфері (зосередженість на своїх інтересах, підозрілість, уразливість і т. ін.). Усе це є результатом певних змін в організмі людини, коли падає енергетичний потенціал, зменшується кількість води, солей і мікро-елементів, погіршується кисневий обмін і кровопостачання мозку, а також спостерігається ряд інших несприятливих фізіологічних явищ;

• особливості, пов'язані з проблемами здоров'я. Рівень захворюваності людей похилого віку в 2-6 разів вищий, ніж у молодих; накопичуються хронічні захворювання з тенденцією до інвалідизації. Порушення здоров'я тут не можуть повною мірою компенсуватися соціальними заходами, тому незадовільний стан здоров'я людей похилого віку є дестабілізуючим чинником соціальних відносин;

• особливості, пов'язані з фоном зміни соціального статусу осо-бистості. У похилому віці відбувається припинення або обмеження офіційної трудової діяльності, трансформація способу життя й спілкування. Це є важким іспитом особливо для тих, чия трудова діяльність була активною, творчою й високо цінувалася, і позначається часто на нега-тивному життєвому тонусі, стані здоров'я й психіки. Самопочуття людей похилого віку багато в чому визначається і стосунками, що склалися в сім'ї;

• особливості, пов'язані з самообслуговуванням і самотністю. Літні люди відчувають звичайно утруднення в самообслуговуванні, особливо це стосується самотніх людей «третього віку». Такі утруднення викликають фізичну залежність від інших і набувають гострої проблемної форми через самотність. Намагаючись уникнути самотності й зумовлених нею незручностей, багато людей похилого віку прагне до нового шлюбу на основі міцної родинної спілки (близькості та взаємної довіри), що найчастіше набуває екстраординарних форм сімейного життя;

• особливості, пов'язані з погіршенням матеріального стану. Старіння супроводжується процесом зниження рівня життя, що призводить до невпевненості в завтрашньому дні й соціальній напруженості не тільки в оточенні людей похилого віку, а й у сфері працездатної частини населення. У більшості сімей пенсіонерів практично весь їх бюджет іде на харчування, хоча саме харчування залишає бажати кращого. Це призводить до мінімізації витрат на соціально-культурні потреби і до підвищення вразливості літньої людини в сім'ї, що врешті-решт позначається на стані здоров'я і тривалості життя.

Особи, які займаються проституцією, де проституція - це «сфера знеособлених емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату статевих стосунків» [11, с 255].

Основними видами проституції є проституція чоловіча й жіноча, доросла й дитяча. Всі види проституції, за винятком жіночої, мало досліджені. Дослідження жіночої проституції показують: більшість жінок вступають у цю сферу професійної діяльності не через серйозні економіко-фінансові труднощі, а через зовнішні неконтрольовані чинники (згвал-180

тування і статева ненормальність у минулому, споконвічно ненормальне життя в батьківській сім'ї, труднощі у стосунках з ровесниками, відсутність прагнення до освіти, бажання стати незалежною від сім'ї і т. ін.), хоча в періоди високого рівня безробіття або інфляції проституція переживає свої підйоми (низька заробітна плата підштовхує жінок до надання різного роду сексуальних послуг).

Самовбивці (суїциденти) - особи, які вільно й навмисно припиняють своє життя.

Природа суїциду й суїцидних учинків вивчена недостатньо. Сучасні концепції самогубства ґрунтуються на соціологічних, психодинамічних, біологічних, гностичних орієнтаціях людської поведінки:

• суїцид провокується взаємодією між індивідом і навколишнім середовищем, а не тільки намірами та обставинами особистості (соціо-логічний напрям);

• суїцид - продукт внутрішніх, здебільшого, неусвідомлених мотивів особистості, в основі яких лежить тривога, провина, залежність, гнів (психодинамічні теорії);

• суїцид - генетична схильність, що передається в спадщину, за якої біохімічні зміни в організмі прискорюють прагнення до суїциду (біологічні теорії);

• суїцид - спроба спілкування або вирішення проблеми в умовах неможливості позбутися від комунікативної проблеми (гностичний аспект).

Важливим чинником, що визначає специфіку розподілу цього рівня соціальної патології, є економіко-географічне положення. Рівень суїцидів перевищує рівень убивств; рівень самогубств серед чоловіків є вищим, ніж серед жінок, причому ці співвідношення практично не змінюються.

Особи з вираженим синдромом «емоційного згоряння» - психологічно здорові люди, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з іншими людьми в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги (виконанні професійних обов'язків).

Перелік симптомів емоційного згоряння такий: утома, стомлення, виснаження; психосоматичні нездужання; безсоння, негативне ставлення до колег по службі, до самої роботи, убогість набору робочих дій; зловживання хімічними агентами (тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками); відсутність апетиту або, навпаки, переїдання, негативна Я-концепція; агресивні почуття (дратівливість, напруженість, тривожність, занепокоєння, схильність до перезбудження, гнів); занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, почуття безнадійності, безглуздості, апатія, депресія); переживання почуття провини [11, с 300-301].

Соціальна робота з клієнтами проблемних груп. Що стосується роботи з особистостями антисоціальної спрямованості, то тут можливі такі аспекти цієї роботи:

181

• допомога клієнтам у запобіганні антисоціальним проявам у своїй поведінці; використання технологій соціальної реабілітації людини для її повернення до повноцінного, законослухняного життя в суспільстві;

• повернення до проблем підростаючого покоління;

• виправлення засуджених і повернення їх до способу життя, що схвалюється суспільством;

• забезпечення зворотного зв'язку, проведення опитувань, уза-гальнень, зіставлень та інтерпретацій у врегулюванні конфліктів, формулюванні цілей, прогнозуванні поведінки клієнтів антисоціальної спрямованості.

Робота із маргіналами передбачає врахування таких обставин:

• опора на сильну об'єднуючу ідею, що спроможна згуртувати індивідів і надихнути їх на свідомі жертви й зусилля щодо подолання труднощів;

• опора на моральну, психологічну та економічну підтримку, що здатна запобігти процесу розпаду соціальних зв'язків індивіда або групи (у тому числі профілактика десоціалізації в економічному, ресурсному та організаційному планах);

• надання допомоги маргіналу як у знаходженні нового місця в житті, так і в пошуку можливостей самоствердження в новому статусі;

• профілактика спадкової маргінальності, тобто максимальне надання дітям маргіналів можливості користуватися своїми правами, полегшити їм доступ до освіти, оволодіння перспективними спеціальностями, соціальний розвиток.

Соціальна робота з алкозалежними клієнтами, насамперед, пов'язана з їх реабілітацією та являє собою систему медичних (деінтоксикація, симптоматичне й зміцнювальне лікування), психологічних (усвідомлення пацієнтом конфлікту, пов'язаного з алкоголізмом; формування певного ставлення до спиртного засобом неприємних асоціацій; вироблення свідомого ставлення до вживання алкоголю) і групових (формування нових моделей поведінки в самотніх і слабовільних людей) форм.

Найпоширенішою формою роботи з хворими на алкоголізм є рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні співзалежні» тощо.

У роботі з наркоманами важливе значення має дотримування рекомендацій міжнародної угоди в рамках Єдиної конвенції з наркотичних засобів, прийнятої в 1961 році, що зобов'язує обмежити легальне виробництво, переробку й поширення наркотичних засобів, здійснюваних у медичних і наукових цілях; ліквідувати будь-яке незаконне виробництво сировини для наркотиків; боротися з нелегальним виготовленням і торгівлею наркотичними засобами; співробітничати один з одним заради досягнення цілей конвенції.

182

Велике значення мають також і профілактичні заходи: видання пропагандистської літератури про наслідки зловживання наркотичними засобами; читання лекцій і проведення бесід в освітніх закладах з метою соціалізації особистості; тестування на предмет наркологічної залежності, що проводиться в школах-колоніях, виправних установах із метою виявлення наркоманів; функціонування телефонів довіри й організації типу «анонімні наркомани».

Соціальна робота з особами без постійного місця проживання потребує особливого підходу, де немає місця приниженню й відштовхуванню людини, де переважають гуманістичні стосунки (коли, наприклад, пропонування елементарних послуг у харчуванні, нічлігу, у наданні медичної допомоги тощо не викликають почуття образи й гіркоти в людини за свій стан, а, навпаки, вселяють в неї надію на позитивне вирішення проблеми за рахунок власних сил і служб соціального захисту).

Форми й методи соціальної роботи тут різноманітні: будинки нічного перебування, нічліжки; телефони довіри для бомжів і бурлак; притулки, їдальні й душові з пральними; соціальні центри і відділи; фонди, що здійснюють комплексну допомогу.

Робота з військовими та їх сім'ями. Основні проблеми військових та їхніх сімей починаються у зв'язку з проблемами переходу до цивільного життя (звільнення з армії). Головними завданнями соціальної роботи в цей період є завдання по відновленню фізичних і психічних сил, коригування особистісних настанов щодо адаптації до нових умов життя, допомоги в придбанні нових спеціальностей і роботи.

Ці завдання здійснюються соціальним працівником за допомогою визначених засобів і методів:

• інформування сім'ї про наявність певних соціальних пільг; психологічна підтримка і відновлення;

• соціальна та юридична консультація;

• педагогічна корекція дітей, подолання труднощів у їхньому навчанні;

• організація елементів малого виробництва, кооперативних форм праці, груп самодопомоги і взаємодопомоги;

• навчання і перенавчання цивільних професій;

• сімейне консультування з метою адаптації до життя;

- культурно-дозвіллєва діяльність. У загальному випадку соціальна робота з військовими та їх сім'ями

різниться залежно від характеру й глибини соціальних Проблем, що визначаються належністю до призовного або контрактного контингенту, до певного складу військових, тривалістю їхнього перебування на військовій службі. Тому мета соціальної роботи в найзагальнішому вигляді полягає у відновленні психофізичних сил військового, коригуванні його особистісних настанов на службу в ЗС, у внесенні елементів соціальної справедливості в субординаційні стосунки, характерні для військової служби.

183

Робота з ув'язненими. Ґрунтується на принципі необхідності в наданні соціальної допомоги ув'язненим, коли покарання зводиться до ізоляції злочинців від суспільства, але за нормальних умов.

Соціальний працівник тут мусить спиратися на вимоги Загальної декларації прав людини:

• припиняти жорстоке, що принижує людську гідність, поводження й покарання;

• домагатися поліпшення санітарно-гігієнічних умов та охорони здоров'я ув'язнених;

• допомагати їм у самовиправленні та в підготовці до виходу на волю;

• приділяти особливу увагу контактам із роботодавцями, учителями, друзями, членами сім'ї - з усіма, хто може допомогти у виявленні проблем ув'язненого й пошуках їх вирішення.

Соціальний працівник, насамперед, мусить допомогти ув'язненому усвідомити необхідність змінити свою долю. Для цього потрібно:

• встановити плідні й змістовні стосунки з клієнтами й провести певну діагностичну підготовку (з метою допомогти ув'язненим проаналізувати свої протиправні потреби і вчинки);

• допомогти засудженим змінити поведінку, особливо у зв'язку з повсякденними проблемами тюремного побуту (насильство, сексуальні та несексуальні зазіхання, крадіжки, азартні ігри, рекет, психологічні й соціальні переслідування з боку співкамерників і персоналу, гомо-сексуалізм, національні конфлікти, зловживання алкоголем і наркотиками);

• спробувати прищепити їм навички відповідальності за прийняті рішення при розгляді альтернатив і пошуку правильного вибору в життєвих ситуаціях «на волі».

Робота з інвалідами. Пріоритетним напрямом у сфері соціального захисту інвалідів є їхня фахова реабілітація й працевлаштування, що дозволить інвалідам одержати матеріальну незалежність і реалізувати здатність до самозабезпечення. Забезпечення зазначеного напряму знаходиться, в основному, в сфері соціальних заходів: проведення пільгової фінансово-кредитної політики стосовно підприємств, що використовують працю інвалідів; установлення квоти для прийому на роботу інвалідів і мінімальної кількості спеціальних робочих місць для них; резервування окремих видів робіт і професій, найбільш придатних для працевлаштування інвалідів; стимулювання роботодавців різноманітних форм власності у створенні додаткових робочих місць для інвалідів; створення їм умов праці відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Зазначені соціальні заходи реалізуються на різноманітних рівнях. Особлива роль тут належить регіонам по створенню широкої мережі закладів соціального обслуговування для інвалідів, де головне місце займають центри соціального обслуговування інвалідів: відділення денного перебування (побутове, медичне, культурне обслуговування, організація

184

відпочинку, залучення до посильної трудової діяльності, підтримка активного способу життя тощо); відділення з обслуговування вдома (виявлення та облік інвалідів, які потребують обслуговування вдома, надання соціально-побутової допомоги їм у домашніх умовах, сприяння в наданні пільг і переваг, передбачених законодавством, тощо); служби термінової допомоги (доставка продуктів харчування, ліків; ремонт; оформлення документів і т. ін.).

Особливого значення набуває робота в центрах соціальної реабілітації для дітей і підлітків-інвалідів, де проводяться їхня медична реабілітація, психолого-педагогічна корекція, соціально-побутова адаптація, трудова орієнтація.

У роботі з інвалідами моделюються різні підходи до вирішення цієї проблеми. Вдалий приклад розробки такої соціально-економічної моделі щодо аналізу проблем сім'ї інваліда і дитини-інваліда поданий у праці "Технології соціальної роботи" [18, с. 348-350. Відповідно до наведеної в ній моделі система роботи з сім'ями інваліда й дитиною-інвалідом функціонує на мікро-, мезо-, екзо- і макрорівнях. Зміна в будь-якій частині цієї системи викликає зміни в інших ЇЇ складових, створюючи тим самим потребу в системній адаптації, досягненні балансу.

Мікросистему утворюють типи ролей і міжособистісних взаємо-відносин у сім'ї (мати - батько, мати - дитина-інвалід, батько - здорова дитина, дитина-інвалід - здорова дитина). Мікросистема функціонує в контексті мезосистеми. Утворення рівня мезосистеми - це окремі індивіди, а також служби та організації, що активно взаємодіють із сім'єю (працівники охорони здоров'я и соціального обслуговування, спеціальні реабілітаційні або освітні програми і т. ін.).

До екзосистеми входять інститути, у яких сім'я може не брати участі безпосередньо, але які опосередковано справляють певний вплив на сім'ю (засоби масової інформації, система охорони здоров'я, система соціального забезпечення, освіта).

Макросистему утворюють такі чинники: політичний та економічний (стан економіки й політичної атмосфери, що робить вплив на програми для інвалідів та їхніх сімей); соціокультурний і соціально-економічний (сімейний вибір щодо участі в системі послуг, визначається відповідним сприйняттям інвалідності своєї дитини на основі соціально-економічного статусу сім'ї, її етнічних і конфесійних цінностей і т. ін.).

Головне, що має враховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціальною, а являє собою широкий спектр послуг, наданих дітям-інвалідам та їх сім'ям. Основним результатом соціальної роботи з інвалідами є досягнення ними такого стану, коли вони стають здатними виконувати соціальні функції (трудова діяльність, навчання, спілкування тощо), властиві здоровим людям.

Робота з мігрантами. Робота з цією групою осіб визначається як робота з маргіналами, тобто з тими, хто зазнав «поразки» в соціальних природно-

185

антропологічних правах. Тут, насамперед, виникає проблема соціальної роботи як проблема реінтеграції мігрантів, що має об'єктивні (забезпечення правової нормативної бази фінансування, матеріального постачання, організації; підготовка штату соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів) та суб'єктивні (підтримка правової гідності людини, яка потрапила в проблемну ситуацію маргіналізуючого, дезінтегру-ючого характеру і намагається «відновитися» в новому товаристві) моменти. У роботі з мігрантами соціальний працівник:

• постійно орієнтується в соціологічних аспектах проблеми міграції (зміст його діяльності залежить і повинен змінюватися залежно від виду міграції);

• здійснює свою діяльність на основі різноманітних форм роботи (індивідуальної, сімейної, групової);

• співпрацює з органами влади, із засобами масової інформації, зі службами соціального захисту, соціального обслуговування та охорони здоров'я, соціально-епідеміологічними службами в межах міграційних служб, що є об'єктом додаткових професійних знань соціального працівника;

• в індивідуальній роботі застосовує весь арсенал методів фахівця соціальної сфери (психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, вікової психології, медико-соціальних, консультаційно-правових);

• у груповій роботі використовує продуктивні методики («групи самостійного досвіду», «групи взаємодопомоги», «групова психотерапія, підтримка сусідських взаємин у місцях компактного проживання переселенців, спільностей земляцького характеру для представництва інтересів переселенців»).

У міграційному русі помітно виділяється категорія «біженців» і, відповідно, постає низка соціальних проблем «групи ризику» такого характеру.

Головне завдання соціальної роботи з біженцями - розвиток у них здатності самостійно долати труднощі. Тут одним із основних заходів профілактики проблем біженців є завчасний підбір регіонів можливого розселення біженців із заздалегідь передбаченою системою інфраструктури соціального захисту (житло, медобслуговування, харчування, соціо-культурна сфера, транспорт і т. ін.). У цих умовах соціальні працівники запобігають або зменшують психологічні наслідки таких проявів, як «травма», «втрата», «жорстоке поводження», «труднощі» тощо.

Робота з жертвами насильства. Визначальне значення серед заходів соціального захисту тут посідає соціальний контроль за стримуванням і подоланням проявів агресії та насильства, у межах якого функціонують соціальні готелі й кризові центри; телефонне та очне консультування постраждалих від домашнього насильства; телефони довіри; відділення психологічного розвантаження; відділи з консультацій у соціальних службах.

186

Існує також певна кількість теорій подолання наслідків і профілактики насильства: ефект сублімації (трансформація потягу до насильства в бік його витіснення); ефект катарсису (зміна ставлення до насильства на основі психологічної розрядки, що настає внаслідок дій, які заміщують реальний прояв насильства); ефект розвитку психологічних процесів (оволодіння клієнтом засобами розв'язання конфліктних ситуацій, автоагресії, емпатії, ідентифікації тощо).

Робота з людьми похилого віку (ЛПВ). Здійснюється на двох рівнях: 1) макрорівень (формування соціальної політики з урахуванням інтересів людей похилого віку, створення пенсійних та інших фондів підтримки, формування комплексної системи соціального страхування, медичного, психологічного й консультаційного обслуговування); 2) мікрорівень (вивчення умов життя людей похилого віку, рівня та якості надання їм соціальної допомоги).

Одним з основних видів соціальної роботи з літніми людьми є соціальна допомога вдома (організація харчування й доставка продуктів додому; допомога в придбанні ліків і сприяння в одержанні медичної допомоги; підтримка умов проживання відповідно до санітарно-гігієнічних вимог; організація соціально-побутових послуг і допомога в оформленні документів і т. ін.), метою якої є максимальне продовження перебування людей похилого віку в звичній для них обстановці, підтримка їхнього особистісного й соціального статусу, захист їхніх прав та інтересів.

У рамках надання цієї допомоги організується робота за місцем проживання шляхом створення різноманітних клубів за інтересами («Кому за 60», «Фронтовики», «Пізня радість», «Якими молодими ми були» тощо).

Варіативною формою роботи з людьми похилого віку щодо соціальної допомоги вдома є відділення денного перебування, де створюється обстановка, подібна до домашньої, організуються різноманітні види посильної праці, спільного спілкування, проведення дозвілля тощо. Функціонування таких відділень відбиває суть соціальної реабілітації ЛПВ, що полягає у відновленні звичних обов'язків, видів діяльності, функцій спілкування, перетворенні літньої людини з клієнта соціальної роботи на її суб'єкта.

Соціальна робота з ЛПВ допускає також використання трьох фундаментальних принципів: 1) вивчення індивіда в його соціальному середовищі; 2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу;

3) урахування соціокультурних чинників у формуванні й розвитку особистості.

Головне в роботі з людьми похилого віку - це залучення їх до «соціальної самодіяльності», яка може багато в чому розв'язати їхні проблеми. Така «самодіяльність» здійснюється на основі розробки відповідних програм.

187

Основні цілі таких програм:

• надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності й можливості зробити когось щасливим;

• організація додаткових служб із числа людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм ровесникам;

• допомога людям похилого віку з низькими прибутками, які не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовження їхнього проживання у власному будинку, віддалити переїзд до будинку-інтернату;

• формування в суспільстві шанобливого ставлення до людей, які старіють, як до рівноправних членів суспільства;

• використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; реалізація програми «Бабусі й дідусі, які приходять», у межах якої люди похилого віку допомагають дітям із маргінальних сімей долати труднощі в навчанні;

• сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, передачі життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберіганню зв'язків людей похилого віку зі своїми колегами, які працюють, з організаціями, в яких вони працювали [18, с 291].

Коротко можна сказати, що всі зусилля соціальних служб, що працюють із людьми похилого віку, мають бути спрямовані на поліпшення умов їхнього життя, соціального забезпечення, посилення заходів щодо додаткової соціальної підтримки, допомоги в досягненні довголіття, забезпеченні спокійної старості.

Робота із сексуальними меншинами та особами, які займаються проституцією. Тут в якості основної домінанти виступає боротьба за визнання прав «сексуальних меншин» на відкриті, такі що не засуджуються суспільством, інтимні зв'язки подібного типу. В цьому розумінні клієнти соціальної роботи як представники сексуальних меншин потребують психологічної підтримки, консультацій спеціалістів, хоча в соціальних тестових дослідженнях вони і не виявляють особистісних істотних відмінностей від інших людей, а навпаки, більшість із них досить добре соціально адаптовані.

Одним із головних завдань соціальної роботи з сексуальними меншинами є завдання з поступального соціального розвитку цієї субкультур»: робота фондів допомоги сексуальним меншинам, телефонів довіри, психологічних і психотерапевтичних консультацій, профілактичних центрів С Н І Д у тощо; відкриття відповідних дискотек, виставок, концертів, фестивалів і т. ін.

188

Мета діяльності соціальних працівників - формування в сексуальних меншин високого рівня самосвідомості, що припускає самоповагу, відповідальність за себе і свої дії, потребу відстоювати свої права, погляди, спосіб життя; «закладання» фундаменту в суспільних відносинах, адекватного ставлення до сексуальних меншин.

Соціальному працівникові, що стикається з проституцією, необхідно показувати реальну негативну картину життя людей, які займаються проституцією, а не міф про їх «гарне життя», на основі постійного й систематичного звертання до конкретних прикладів класичної літератури й кінематографії, до прикладів соціальної реальності.

Робота з людьми суїцидальної поведінки. Цей вид роботи здійснюється поки ще слабко. Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. У межах зазначених служб дуже важливим моментом соціальної роботи є профілактична робота: виховання характеру, життєвого оптимізму, почуття життєстійкості.

Соціальні працівники координують діяльність центрів із запобігання суїцидам і управляють ними. Система таких дій найбільш повно подана в словнику-довіднику із соціальної роботи [11, с 290].

Діючи в кризових і надзвичайних ситуаціях, соціальні працівники стикаються зі спробами й жертвами суїциду. Схильні до суїциду люди дуже схожі на клієнтів, обтяжених багатьма проблемами. Мета їх терапії визначається майже цілковитим зниженням фатальності, «пом'якшенням занепокоєння». Інакше кажучи, вони розглядають джерело зосередження людини на суїциді, створюють у неї соціальний інтерес, домагаються, щоб клієнт зрозумів, що його життя з «проблемами, що не припиняються», несправедливістю знаходиться в кращому стані, ніж йому здається, для того, щоб він зміг абстрагуватися від своїх проблем, перестав їх аналізувати й зміг побачити альтернативні рішення. Необхідно сформувати в клієнта настанову, що в житті завжди є вихід з будь-яких ситуацій. Розсудливе пристосування до життя саме по собі часто полягає у виборі альтернативи, що практично завжди є досяжною. Страждання не можна уникнути, але його можна послабити. Не можна підтримувати точку зору клієнта на його проблему. Необхідно кожного разу підкреслювати, що суїцид у принципі не сприяє вирішенню жодних проблем.

З деякими суїцид ентами можна обговорювати філософські основи суїциду перед етапом власне терапії. Можна пояснити людині, охопленій щиросердним сум'яттям, що людська свобода - це не «свобода від», а «свобода для», тобто свобода для того, щоб відповідати. Можна переоцінити значення «травми» для людини, визначивши її як страждання, але терпиме. Можна розвинути в ній схильність до адаптації. Якщо хтось підтримує твердження: «Я не можу так жити», виходить, він погоджується, що людині не варто продовжувати своє існування. Не можна відповідати: «Але ти

189

повинний». Краще сказати щось на зразок: «Коли Ви говорите: «Я не можу так жити», що означає це «так»? Треба перевизначити (перевести) проблему, наприклад, в терміни потреби до вдосконалювання або обмеження нестерпної властивості (погляду). Варто знизити перебільшену безнадійність і безпомічність, що відчуває клієнт. Уже на першому етапі роботи з клієнтом важливо вселяти надію, віру у власні сили й розсіювати почуття безвихідності. Навіть незначне поліпшення стану рятує людині життя.

Необхідно використовувати всі засоби у роботі з суїцидентами. Це і лікування, і підтримка, і щира участь, особливо участь інших людей, зокрема вчителів, священиків, лікарів, людей похилого віку, усіх, хто може сприяти, прямо або опосередковано, полегшенню людських страждань. Якщо до соціального працівника потенційний самогубець потрапляє, коли його ще можна врятувати, соціальний працівник мусить робити те, до чого зобов'язує його професія, і ніколи не брати на себе роль судді й приймати рішення, виходячи з власних переконань.

Робота з особами «емоційного згоряння». Ця група осіб соціального ризику є настільки «благодатною», що може сама в більшості випадків вирішити свої проблеми. Проте фахова допомога в цьому випадку полягає у двох видах впливів: 1) робота з пацієнтом на основі застосування лікарських препаратів і різноманітних видів психотерапії; 2) діяльність на основі пом'якшення дії організаційного чинника (скорочення офіційної тривалості роботи, її трудомісткості, змістовності, рівня відповідальності, підвищення управлінського статусу і т. ін.).

Таким чином, соціальна робота - це завжди робота в умовах проблемної ситуації з клієнтами груп ризику. Проблемна ситуація - це характеристика стану соціокультурного життя суспільства на індивідуальному, груповому й загальносоціальному рівнях, за якого під дією визначених (зовнішніх або внутрішніх) чинників раніше сталі процеси способу життя і взаємодії людей, їхні динамічні зв'язки з оточенням здаються порушеними, а механізми відновлення балансу таких стосунків і зв'язків багато в чому відсутні. Проблемна ситуація в соціальній роботі диктує спрямованість її організації й змісту на проблемно-орієнтований підхід до неї, що означає відповідне розв'язання проблем клієнтів соціальної роботи з акцентом на усвідомлення, стимулювання й підтримку своїх власних ресурсів і здібностей. Проблемно-орієнтований підхід до соціальної роботи на основі «проблемної ситуації» адекватно відбивається в таких поняттях, як «ризик» і «група ризику». У свою чергу, зазначені поняття утворюють «практичне поле» соціальної роботи з представниками проблемних груп (груп ризику). Головне, що повинен ураховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціалізованою, а являє собою широкий спектр послуг, наданих різноманітним групам клієнтів із так званих проблемних груп або груп ризику.

190

Питання та завдання для самостійної роботи і контролю

284. Охарактеризуйте сутність поняття «проблемна ситуація» в контексті соціальної роботи.

285. Охарактеризуйте сутність проблемно-орієнтованого підходу до соціальної роботи.

286. Охарактеризуйте особистість маргінального типу.

287. Охарактеризуйте особливості діяльності соціального працівника у вирішенні проблем алкоголізму й наркотизму в молодіжному середовищі.

288. Охарактеризуйте специфіку соціальної роботи з військовими та їхніми сім'ями.

289. Дайте характеристику міграції як соціального процесу та визначте специфіку соціальної роботи з мігрантами.

290. Охарактеризуйте основні проблеми насильства.

291. Охарактеризуйте специфіку соціальної роботи з особами суїцидальної поведінки.

292. Охарактеризуйте специфіку соціальної роботи з особами «емоційного згоряння».