Релігійна реформа Володимира Великого

Передумови

Запровадження християнства — це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна. Літописець оповідає, що відразу після вокняжіння Володимир «поставив кумири», тобто облаштував поруч зі своїм двором у Києві капище з фігурами шести ідолів. Навпроти княжого двору на Старокиївськsq горі, як свідчать археологічні розкопи, стояв храм-капище - уособлення «деревного» язичництва.

Ієрархія новоствореного пантеону відповідала розкладу політичних сил у країні, адже верховним божеством було визнано не полянського Даждьбога, а новгородського Перуна. Очевидно, Володимир мав зважати як на новгородську еліту, завдяки грошам якої прийшов до влади, так і на норманських найманців, на мечі яких спирався (громовержець Одін – брат-близнюк литовсько-слов'янського Перуна – був покровителем скандинавської дружини). Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; не захищала багатства і привілеї феодальної верхівки, що набирала силу; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими країнами. Оточена сусідами-християна - візантійцями, поляками, чехами, болгарами, - Русь немовби застала на порозі перелому, що мав остаточно вивести її на християнську орбіту. Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю.

Очевидний крах давньоруського язичництва примусив князя серйозно замислитися з приводу дальших кроків у релігійній сфері життя. Християнство було не єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала цілий ряд інших альтернатив: іудаїзм, іслам, буддизм. Отже, питання полягало в тому, якій з релігійних систем віддати перевагу. На перше місце закономірно претендувало християнство, проповідуване переважною більшістю країн, з якими Русь мала найтісніші стосунки: з Візантією, Чехією, Польщею та іншими. Але існував ще й інший бік справи, з яким треба було рахуватися: прийняття християнства з Візантії створювало сприятливі умови Візантії для втручання у внутрішні справи Русі. Подібно до свого батька, Святослава, Володимир побоювався небажаних наслідків. З другого боку, християнство вже досить глибоко вкорінилося у самій Русі: християнами були Ольга та брати Володимира — Ярополк та Олег. Спочатку Володимир навіть зробив відчайдушну спробу запровадити на Русі іслам. Відомості про цей релігійний експеримент можна знайти у арабського письменника ал-Марвазі. Іслам не мав жодних коренів на Русі, це була віра абсолютна чужа для східних слов'ян.

За літописним переказом під 986 р. розповідається про прихід до Києва місіонерів від чотирьох найзначніших церков: ісламу-від Волзької Булгарії, католицтва — від Германії, іудаїзму — від Хозарії, православ'я — від Візантії. Місія мусульман, латинян, іудаїстів зазнала повної поразки. Найбільше Володимиру сподобалася промова грецького проповідника.

Причини вибору східного християнства:

По-перше, ще за часів існування античних міст-держав для Подніпров'я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху «з варяг у греки».

По-друге, у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем.

По-третє, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштовувало великого князя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він отримував, а контроль над ним з боку церкви не встановлювався.

По-четверте, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії.

Привід:

Восени 987 р. головнокомандувач судної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю II Македонянину (976-1025) загрожувала катастрофа, і він узимку 987 - 988 звернувся по допомогу до київського князя. Той пообіцяв, але за умоди, що Василь II віддасть йому свою сестру Анну, зобов'язавшись, зі свого боку, охреститись разом "з усім народом його країни". Для Константинополя це був, як на тодішні погляди, принизливий мезальянс руського князя, який, охрещуючись, не лише ставав членом «християнської сім » правителів, але й одразу посідав у ній почесне місце завдякі "багрянородній" (тобто царственній від народження" дружині, нечувана честь, якої навіть німецькі імператори домагалися роками. Тож коли навесні 988 р. 6-тисячне військо русів та армія імператора, розбивщи Фоку, врятували трон, Василь ІІ віддавати сестру за варвара не квапився. Тоді Володимир здійснив похід на Херсонес (Корсунь), здобув і сплюндрував місто, а до Константинополя надіслав погрозу вчинити зі столицею імперії те саме. Це, зробило візантійського володаря поступливішим, і Володимир отримав у дружини Анну.

Час і місце хрещення Володимира не відомі, (припускають, що Корсунь) натомість примусове навернення Киян, після подорожу у Корсунь описано так:

«І коли прибув, повелів він поскидати кумирів - тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів вій прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узиозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде...». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду..., а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається...»

Значення хрещення:

• По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство. Хрещення Володимира та одруження на Анні забезпечили не лише моральний престиж, алей й легітимність руської держави. Адже тільки християнські правителі християнських країн могли були суб’єктами міжнародного права у тих формах, що вважались загальновизнаними.

Дезпосереднім проявом прилучення до «християнської сім'ї» володарів були перехресні династичні шлюби. Впродовж ХІ ст. ця практика швидко поширилась на руських князів, Після смерти «багря нородної» Аннй Володимир близько 1012 р. одружився, як припускають, з онучкою германського імператора Отона І. Широкою стала й географія шлюбних зв’язків дітей Володимира. Одна з його дочок була за польським королем Казимиром, друга – за братом угорського короля, третя – за маркграфом Північної марки, а з-поміж синів Ярослав Мудрий одружився з дочкою шведського короля Олафа Скотконунґа Інґіґердою (Іриною), Святополк – із дочкою польського короля Бодеслава І Хороброго. Зростає вага дипломатії.

• По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя.Заснування Володимиром церковної організації

• По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури, архітектури живопису. Єпископ Бруно з Кверфурта називає Володимира «великим і багатим володарем», а архієпископ Титмат Мерзебурський, говорить, що тут мешкає «незліченне число люду» і є понад 400 церков та 8 ринків.

• По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів.

• ♦ Сприяло остаточному розкладу родових відносин у східних слов'ян, подоланню замкнутості язичницьких общин. Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.

• Під впливом християнства поступово відбувалися докорінні зміни у світосприйнятті та світорозумінні східних слов'ян. Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи. Язичництво пригнічувало людську душу і виховувало страх перед природними силами. Оголошення християнством Бога надприродною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію, позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається зміна акцентів у релігійній вірі: він переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини, внаслідок чого людина отримує свободу вибору поведінки. Справедлива розплата чекає в потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль ранньофеодального суспільства: певною мірою пом'якшилися стосунки між людьми, було усунено полігамію, засуджено звичаї родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.

• Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).

Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:

1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантійською моделлю християнства. Саме вона дала змогу руським самодержцям підім'яти під себе духовну владу. По-перше, відповідно до візантійських канонів, церква мала підпорядковуватися світській владі, тоді як за католицизму навпаки — світська влада підкорялася духовній. По-друге, відсутність целібату (обов'язкова безшлюбність у католицького духовенства) не давала змоги духовенству православному, переобтяженому сім'ями, законсервованому практикою передачі своєї професії в спадок, ні поповнювати свої кадри за рахунок здібних людей з низів, ні стати справжнім духовним опонентом світській владі. По-третє, православна церква не одержувала такої могутньої підтримки ззовні, яку мала завдяки діям Папи Римського католицька церква, і тому православ'я не могло стати перешкодою на шляху створення російськими правителями системи загального підкорення державі всіх сфер суспільного життя.

2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. На противагу країнам Західної Європи, а також слов'янським державам Польщі та Чехії, де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослужіння та церковної літератури була латина, на Русі церковна служба правилася слов'янською мовою. Безумовно, це сприяло швидкому поширенню нової релігії серед населення, але водночас помітно звужувало русло культурного потоку, адже прилучення до світової культури відбувалося, головним чином, через слов'янську літературу з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що перекладалися на Русі. Усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво перешкоджало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим зумовлюючи наростання певної культурної замкненості країни.

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. З часу прийняття Руссю християнства до падіння Візантії в XV ст. під натиском турків ця імперія не виходила із стану перманентної кризи. Криза політична завжди зумовлює кризу духовну. Поширені в XIII—XV ст. настрої бродіння, посилення впливу містицизму, проповідь аскетизму, відчуженості від життя були ознаками кризи візантійської духовної еліти. Вона не зуміла піти далі засвоєння античної спадщини, осмислити сучасні суспільні процеси і тому залишилася відірваною від загальної течії світової суспільної думки. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консерватизм. Наслідком цього стали занепад шкільної та гальмування університетської освіти, обмеження духовної свободи, що зумовило стійку тенденцію відставання від Заходу в багатьох сферах суспільного життя.

989 – 996 рр. – спорудження першої кам’яної церкви – Десятинної (Богородиці).

• Об’єднав всі руські землі;

• Зміцнення центральної влади та політичної єдності Київської Русі: влада місцевих князів належала синам; судова реформа, формування верхівки військової знаті; карбування монет; запровадження християнства.

• Підвищення міжнародного авторитету країни.