Любецький з’їзд

1097, М. Любич

Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з'їзд 1097 р. у Любечі.

Ініційований Володимиром Всеволодовичем Мономахом з'їзд князів у Любечі 1097 р., окрім згоди у спільній відсічі нападам половців («Відтепер з’єднаймося в одне серце й захистимо Руську землю»), схвалив принцип князівської вотчини. Вотчинні землі закріплювалися за певними гілками князівського роду й могли передаватися у спадок дітям та онукам («Кожен хай держить отчину свою»). Захоплення чужої вотчини було вирішено розглядати як злочин. Київ було визнано вотчиною нащадків Ізяслава в особі київського князя Святополка Ізяславича. Чернігів належав Святославичам. Переяслав – Володимирові Всеволодовичу (Мономаху). Та хоч якою одностайністю були, за свідченням літописця, позначені рішення Любецького з'їзду, вони не поклали край суперечкам князів. Слід вказати, що інші князі отримували володіння на тимчасових засадах.

Водночас уперше в Русі офіційно утверджувався принцип спадкового володінь від батька до сина підвладними територіями (уділами), який закріплював їх за певними родинами роду Рюриковичів.

Рішення з’їзду сприяли зміцненню окремих земель, а згодом їх відокремленню.

Однак ці рішення не були втілені в життя. Одразу після з'їзду спалахнула кривава війна, яка тривала три роки. Припинив її князівський з'їзд 1100 р. у с. Витичеві (Уветичах). Про необхідність спільних дій проти половців йшлось на з’їзді князів на Золотчі в 1001 р. Вирішальним в організації боротьби з половцями став з'їзд навесні 1103 р. біля Долобського озера поблизу Києва. За повідомленням літописця, дружинники Святополка київського відмовлялися йти навесні у похід проти половців, оскільки це завдасть збитків смердам (селянам) та їхнім посівам і коням. Головну роль у прийнятті рішення про спільних похід відіграла відповідь Володимира Мономаха: «Дивуюсь я, дружино, що коней шкодуєте, на які орють. А чому не помислите про те, що ось почне орати смерд і, приїхавши, половчин застрелить його з лука, а коня його забере, а в село його приїхавши, забере жінку його й дітей його, все майно його?! Так коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?» Похід 1103 р. започаткував низку переможних походів Русі проти половців у 1103–1116 рр.

Володимир Мономах

1113–1125

Велике значення для історії Русі мало правління внука Ярослава Мудрого, сина Всеволода Ярославича і Марії-Анастасії, дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха – Володимира Мономаха (1053-1125). Його називали так за родовим ім'ям матері. Існує також легенда, що Костянтин Мономах прислав йому символи царської влади – барми і корону, так звану «шапку Мономаха».

Своє дитинство Володимир провів гри дворі батька в Переяславі. Коли Всеволод Ярославич у 1078 р. став князем київським, Володимир отримав в уділ Чернігів. Шістнадцять років правив Володимир Черніговом (1078-1094). Це був період розквіту Чернігівської землі, зростання міст і будівництва храмів. Після смерті батька в 1094 р. Володимир добровільно поступився чернігівським уділом на користь свого брата Олега Святославича що мав переважні права на ці землі й повернувся до Переяслава. Володимир також не намагався захопити київський престол, хоча мав для цього можливість, поступившись ним на користь Святополка, сина старшого брата Всеволода Ізяслава, який за тогочасними законами заміщення князівських престолів мав переважні права на Київ. Історики вважають, що він гідно вчинив, виявляючи повагу до законів, встановлених його дідом Ярославом Мудрим, і не бажаючи розпочинати нову хвилю міжкнязівських чвар.

Переяславський період життя Володимира Мономаха (1094-1113) пов'язаний з постійною боротьбою князя проти нападів половців на руські землі. Йому вдалося організувати декілька спільних походів руських князів проти половців — 1103, 1109, 1110 та 1111 рр. Особливо відомий грандіозний похід руських дружин проти половців 1111 р.

Натхненник походу, Володимир Мономах надав йому характер хрестового походу на зразок західноєвропейських хрестових походів, спрямованих на мусульманський Схід. Перед вступом до половецького степу на річці Ворсклі духівництво на пагорбі встановило великий дерев'яний хрест, прикрашений золотом та сріблом. Князі цілували його на очах усієї дружини, а руські лицарі, отримавши благословення, рухалися вперед. Перед штурмом половецького міста Шаруканя духівництво, на прохання Мономаха, знову освятило руські дружини. Похід завершився перемогою русичів. Близько 10 тис. половців загинуло у вирішальній битві на річці Сольниці. Залишки половецьких орд переселилися на схід, за Волгу.

Повідомлення про хрестовий похід русичів до половецького степу були надіслані у Візантію, Польщу, Чехію, Угорщину, Рим.

Тогочасні літописці не згадують про жодну поразку Володимира Мономаха. Сам князь наприкінці життя твердив, що лише великих походів проти половців, у яких брав участь, пам'ятає 83. «Я уклав з половцями 19 мирних угод, – писав Мономах у «Повчанні дітям»,- взяв у полон понад 100 кращих їхніх князів і відпустив їх, а понад 200 стратив і втопив у річках».

Перемагати половецькі орди, які завжди мали чисельну перевагу, князеві допомагав неабиякий військовий талант і знання особливостей західноєвропейського лицарства. Володимир Мономах, як вважають, першим серед руських князів зрозумів переваги використання в боротьбі з кочівниками блискавичних атак важко озброєної кінноти. Руське лицарство, як і західноєвропейське, відігравало вирішальну роль у битвах. Воно збивало на землю, затоптувало й долало легкоозброєних половців. Спираючись на виплекану бойову дружину, Володимир майже щорічно здійснював походи й примусив половців врешті-решт залишити південноруські степи.

Великим князем Мономах став у 1113 р., коли йому вже виповнилося 60 років. Коли київський князь Святополк у квітні 1113 р. помер і київський простолюд почав грабувати двори лихварів, київське боярство запросило до Києва «на стіл отчий і дідній» Володимира Мономаха. Оскільки князь вагався, до Переяслава приїхало друге посольство, яке змалювало небезпеку, що загрожувала у випадку продовження народних хвилювань: могли постраждати двори вдови-княгині та бояр, монастирі.

Володимир погодився. У Києві він скликав нараду за участю київських бояр і послів чернігівського князя. Було розроблено «Статут Володимира Мономаха» («Устав Володимира Всеволодовича»), який став доповненням до «Руської правди». Нові статті обмежили безконтрольну діяльність лихварів і землевласників, Було зроблено поступки закупам (боржникам), обмеживши на них права бояр, заборонено лихварям брати високі відсотки за борги. Цим заходом утруднювалось перетворення вільних людей на рабів (холопів)|

Володимир Мономахітід час київського правління (1113—1125) в останнє об'єднав під своєю владою, більшу частину Русі – землі Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську. Було припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі. Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом було споруджено дерев'яний міст через Дніпро. Мономах написав видатний літературний твір «Повчання дітям» (приблизно 1117 р.).

Укладав династичні шлюби, зокрема Київ був поєднаний з представниками Візантії, Англії, Швеції, Норвегії, Данії, Німецької імперії, Угорщини.

• Відновив єдність Русі та придушив міжусобиці

• Доповнив «Руську правду»

• Розбудова Києва

• Розвиток дипломатичних відносин

• Автор «Повчання дітям»