54 Засновники методики викладання народно сценічного танцю Лопухов а.В., Ширяєв а.В., Бочаров а.І. Автори книги «Основи характерного танцю»

Книга, створена талановитими балетмейстерами, танцівниками і педагогами, узагальнює досвід викладання основ характерного танцю в Ленінградському хореографічному училищі (нині - Академії російського балету ім. А.Я. Ваганової). Перше її видання вийшло в 1938 році і нині є бібліографічною рідкістю. Однак зміст не втратив свого значення як методичного посібника: тут представлені основні рухи танців різних народів і методика їх викладання, визначається їх зв'язок з класичним танцем і відмінності від нього. Посібник призначений для викладачів балетних шкіл і гуртків.

Лопухов Анат. Васил. З 1927 року викладав характерний танець в Ленінградському хореографічному училищі та театрі ім. Кірова. Свій педагогічний метод він створював самостійно. Усім відомі в балетній практиці руху піддавав критичному аналізу, вибираючи з них те, що неприйнятно в класиці, але потрібно для характерного танцю.

Своїм учням на уроці він задавав вправи поперемінно: то з класики, але в переробленому вигляді, то з характерного танцю, прагнучи до того, щоб м'язи по черзі відпочивали. Будував уроки на принципах чергування і перемикання роботи з одних м'язів на інші. Спеціальну увагу приділяв тренуванні тих м'язів, які в класичному екзерсиси майже не беруть участь. У роботі над етюдами по можливості варіював стиль. При розучуванні танців в старших класах А. Лопухов велику увагу приділяв індивідуальній роботі з учнями, розвиваючи індивідуальні особливості кожного, ставлячи різним виконавцям різні танці.

А. В. Лопухов - один з основоположників методики викладання народно-характерного танцю. Співавтор підручника «Основи характерного танцю», автор праці «20 років характерного танцівника». У числі його учнів Ю. Н. Григорович, І. Д. Бєльський.

Александр Вікторович Ширяєв-найстаріший артист ленінградського балету. Закінчивши Театральне училище в 1885 році, він все своє життя артиста і педагога цілком і безроздільно присвятив ленінградському балетному театру та школі, що виховала його. У дев'яностих роках минулого сторіччя А.В.Шіряев перейшов на характерне амплуа-доля не з блискучих в той час; характерні танці в старих балетах поміщалися або в дивертисменті, завершальному балет, або в той момент, коли класичним танцівникам потрібен був відпочинок. Глядач неуважно дивився на них, пожвавлюючись лише при появі своїх улюблених артистів. Правда, А.В.Ширяев незабаром завоював симпатії глядача, але легко досягнутий успіх не задовольняв його; він невпинно продовжував шукати нові засоби збагачення і розширення сфери характерного танцю. А.В.Ширяев серйозно задумався над створенням спеціального характерного екзерсису і заклав основу першого характерного класу в Росії. Який помітив успіхи артистів, які відвідували клас Ширяєва, М. І. Петіпа прихильно поставився до нововведень молодого артиста, і в 1891 році при Театральній школі під керівництвом А.В.Шіряева був вперше відкритий характерний клас. А.В.Ширяев був одним з перших вчителів характерного танцю, одним з плеяди російських артистів, що поклали початок світової слави російського балету. Разом з П.А.Гердтом, Н.Г.Легатом, Л.І.Івановим, А. А. Горського він почав створювати російську школу танцю, яка згодом виховала Анну Павлову, М.М.Фокіна, Вацлава Ніжинського і всіх майстрів радянського балету. Репертуар Олександра Ширяєва-танцівника включав в себе характерні і гротескові партії в 32 балетах, серед яких «Наказ короля» (Милон), «Спляча красуня» (фея Карабос), «Коник-Горбоконик» (Іван-Дурень), «Есмеральда» ( Квазімодо), «Арлекінада» (Арлекін, Кассандр), «Коппелія» (Коппелиус), «Корсар» (Сеїд-паша), «Раймонда» (Абдерахман), «Марна пересторога» (Марцеліна), «Млада» (Шут) і інші. Був першим виконавцем танцю Буффона в балеті «Лускунчик», російської танці в опері «Дубровський», танці блазнів і скоморохів в «купця Калашникова» та інших танців, поставлених Львом Івановим в операх.

Працюючи в Маріїнському театрі в якості балетмейстера, Олександр Ширяєв, спільно з Маріусом Петіпа, відновив такі балети як: «Наяда і рибалка», «Гарлемський тюльпан», «Коппелія», «Дочка фараона», «Цар Кандавл», «Коник-Горбоконик ». Однією з останніх постановок Ширяєва стало відновлення «Жизелі», а останньою його роботою в Маріїнському театрі було відновлення «Пахіти».