35. Виникнення політичних партій в Україні кін. Хіх – поч. Хх ст. Соціал-демократичний, ліберальний та консервативний напрями.

На початку XX ст. пожвавлюється та активізується національний і політичний рух. У1897 р. на з'їзді громад у Києві була створена Українська Загальна Організація (УЗО), до складу якої увійшло біля 20 українських громад та чимало студентських груп. Це була перша спроба організаційного згуртування патріотично настроєних національних сил Наддніпрянщини. Метою її діяльності було згуртування українських діячів в одному об'єднанні. УЗО організувала книгарню, проводила Шевченківські дні, мистецькі ювілеї. Але її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні вимогам часу, ні настроям значної частини діячів національного руху. У 1900р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху Д.Антоновича, П.Андрієвського, М.Русова, Б.Камінського, Л Мацієвича та ін. була створена перша політична організація - Революційна українська партія (РУП). її засновниками були Д. Антонович і М. Русов. Партія об'єднувала студентів та представників інтелігенції, різні покоління у боротьбі за національне та соціальне визволення. Вона мала організації у Харкові, Києві, Полтаві, Лубнах, Прилуках, Катеринославі та закордонний комітет у Львові. Програму партії під назвою "Самостійна Україна" склав харківський адвокат М. МІХНОВСЬКИЙ, в ній було виразносформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами. У програмі зазначалося: "...одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ". Програмою мінімум вважалося повернення українських прав, гарантованих російським царем Переяславською угодою 1654 року. Слід виділити три основні напрямки суспільно-політичного руху.

1 Клерикально-монархічний (консервативний) напрямок. Він не мав чіткого організаційного оформлення, але його позиції були досить стійкі. Поширення гласності в результаті указу про скасування попередньої цензури викликано появу правої, наступально орієнтованої журналістики. Послідовники цього напрямку групувалися навколо таких видань, як «Московские ведомости», «Русский вестник», «Гражданин», «Новое время» таін. Характерним для прихильників цього напрямку було негативне ставлення до реформ 60-х рр.,активне відстоювання самодержавства, церковності, суспільної ієрархії. Головну небезпеку вони вбачали в буржуазному лібералізмі та західних впливах. Носіями ідей консерватизму в Україні були шляхетські кола та вище духовенство. Згодом з'являється “ліберальний консерватизм”, представники якого, не протиставляли себе поступові та перебували на позиціях конституційної свободи, вони наголошували на необхід­ності авторитету, порядку й дисципліни в суспільному житті, вірили у творчу місію традиційних установ (монархія, церква, еліта), і тому обстоювали ідею інтеграції сучасного нового з органічно створеним історією минулим.Консервативні сили — у другій половині XIX ст. це були українські землевласники — докладали зусиль в інституті земського самоврядування. Вони не мали чіткої політичної програми і їхня ідеологія простежується лише як тенденція. Об'єднувало їх перш за все критичне ставлення до ліберально-демократичних засад суспільного ладу, визнання домінуючої ролі держави у суспільно-політичному житті.Українські консерватори протиставляли російському тоталітаризму тип європейського ліберального консерватизму в контексті українсь­ких національних шляхетсько-гетьманських традицій. Українські дідичі Г.Галаган, В.Тарновський, Г.Милорадович, пізніше В.Липинський та П.Дорошенко намагалися зберегти рідну мову, батьківську віру, звичаї та обряди, а головне — традиційні форми родинного й громадського життя.

2. Фундатором українського лібералізму можна вважати Михайла Драгоманова, ідеї якого являли собою суміш ліберально-демокра­тичних, соціалістичних та українських патріотичних елементів. У драгоманівському світогляді найвищий суспільний ідеал — повна ліквідація авторитарних і примусових засад у суспільному житті. У його поглядах органічно поєдналися патріотизм і космополітизм, “всесвітня правда” для мислителя—цінність більш вища, ніж патріотизм. Проте саме М.Драгоманов порушує питання про перетворення українства на політичний рух. Він вважав, що в Україні неможливо бути чесним демократом, не будучи українським патріотом. Але крайні вияви українського націоналізму Драгоманов піддав нищівній критиці.У збірнику “Громада”, який він видавав разом з Подолинським, були остаточно сформульовані ідеї федералізму як справедливого суспільного устрою українського народу. Вчений виокремлював два суспільно-історичних аспекти федералізму: громадівський соціалізм (федерація вільних громад) і федерацію автономних земств і країв Ліберальний рух в Росії бере початок від «західників», які відстоювали ідею розвитку країни за західноєвропейським зразком. Хоча в пореформений період західництво і слов'янофільство як окремі напрямки суспільної думки перестали існувати, порушені ними проблеми залишались актуальними. У 60-ті рр ліберальний рух проявлявся в діяльності земств. Кращою формою правління ліберали вважали конституційну монархію. В основу своєї діяльності вони поклали тактику пошуку компромісів з урядом. І хоча в XIX ст. лібералізм не відіграв значної ролі в політичному житті, він мав великий вплив на суспільну думку. На початку XX ст. утворилися ліберальні політичні партії.

3.. Соціал-демократична політична думка — це своєрідна комбінація різних елементів політичної демократії, соціальної справедливості, загальних гуманістичних принципів. Турбота про соціально-економіч­ний інтерес знедолених людей, боротьба за політичні і культурні права поєднувалася зі спробами вирішити національне питання. Причому національна справа стосовно самих засад соціалізму вважалася справою другорядною, бо, на їх думку, національна незалежність не можна бути надійно забезпечена, доки організований робітничий рух, широкі маси селянства не сприйматимуть національні інтереси робітників як свої власн.Одним із представників цієї течії в Україні був І.Франко, який поступово відійшов від федералістичної концепції свого вчителя — М.Драгоманова і став одним із перших ідеологів незалежної української демократичної держави.У 1875 р. в Одесі було засновано перший в Україні Південно­російський Союз Робітників, який прагнув об'єднати робітництво для повалення політичного і економічного ладу. Це був перший союз, що поставив метою політичний переворот. Союз поширював соціал-демократичні гасла, що заміняли гасла національні, існував він недовго.

36 етапи революції 1905-1907р

Перший етап революції

З 9 січня до кінця вересня 1905 р. - початок і розвиток революції по висхідній лінії, розгортання її вглиб і вшир: втягувалися все нові маси населення і поступово охоплює всі райони Росії.

Основні події:

- Січнево-лютневі страйки і демонстрації протесту у відповідь на Кривава неділя під гаслом «Геть самодержавство!»;

- Весняно-літні виступи робітників у Москві, Одесі, Варшаві, Лодзі, Ризі і Баку;

- Створення в Іваново-Вознесенську нового органу влади робітників - Ради уповноважених депутатів;

- Повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський»;

- Масовий рух селян і сільськогосподарських робітників у 1 / 5 частини повітів Центральної Росії, у Грузії та Латвії;

- Створення Селянського союзу, який виступив з політичними вимогами.

У цей період частина буржуазії підтримувала народні виступи. Уряд під натиском революції пішло на першу поступку і обіцяло скликати Державну думу, але спроба створити законодавчим орган зі значно обмеженими виборчими правами населення в умовах розвитку революції закінчилася провалом