Класифікація гк Українського товариства кардіологів (1999) [5]:
1) ускладнені з гострим або прогресуючим ураженням органів мішеней, що є загрозою для життя і потребують зниження АТ упродовж години;
2) неускладнені ГК — без гострого або прогресуючого ураження органівмішеней, що становлять загрозу життю хворого і потребують нормалізації АТ упродовж години або доби.
До ускладнених ГК (необхідна нормалізація АТ до 1 год) належать:
1) гостра гіпертензивна енцефалопатія;
2) внутрішньомозковий або субарахноїдальний крововилив;
3) ішемічний інсульт;
4) транзиторна ішемічна атака;
5) гострий коронарний синдром (інфаркт міокарда (ІМ), нестабільна стенокардія, стенокардія після операцій на відкритому серці);
6) гострий аритмічний синдром (пароксизмальна тахікардія, фібриляція передсердь, шлуночкова екстрасистолія високих градацій);
7) гостра лівошлуночкова недостатність;
8) гостра розшаровуюча аневризма аорти;
9) гостра ниркова недостатність;
10) передеклампсія та еклампсія;
11) гостра післяопераційна кровотеча.
До неускладнених ГК належать:
1) кардіальний криз із симптомами кардіалгії, стенокардії або порушень ритму серця, коли систолічний артеріальний тиск може підвищуватись до 240 мм рт.ст., діастолічний — до 140 мм рт.ст.;
2) церебральний криз;
3) криз у поєднанні з носовою кровотечею;
4) криз після операції, що є загрозою для кровотеч;
5) гіпоталамічний (диенцефально-вегетативний) криз.
Ускладнений ГК супроводжується гострим порушенням функцій життєво важливих органів у результаті високого АТ. Його потрібно знижувати негайно, препарати в основному вводять парентерально, хворого спостерігають у блоці інтенсивної терапії. Неускладнений ГК не супроводжується ураженням органів мішеней, він може перебігати безсимптомно. Ризик тяжких ускладнень невеликий, тому АТ можна знижувати протягом декількох годин і днів. Препарати в основному застосовують перорально, нерідко таких хворих лікують амбулаторно [5, 10].
На ускладнений ГК вказують біль за грудиною, задишка, головний біль, нечіткість зору, порушення свідомості, вогнищеві неврологічні симптоми, ретинопатія ІІІ–IV ступенів, вологі хрипи в легенях, патологічний ІІІ тон серця, а також відсутність пульсу на деяких артеріях (при розшаровуючій аневризмі аорти). Щоб відрізнити ускладнений ГК від неускладненого, необхідно покладатись не на рівень АТ, а на анамнестичні та фізикальні обстеження. При гіпертонічній енцефалопатії можливі вогнищеві неврологічні симптоми, сплутаність свідомості та судоми.
Невідкладна допомога при гк [2, 3]:
1. Негайно знизити АТ необхідно за допомогою одного з антигіпертензивних препаратів, прийнятих сублінгвально:
— ніфедипін короткої дії по 10–20 мг;
— каптоприл по 25–50 мг;
— пропранолол по 40–60 мг;
— клонідин по 0,075–0,15 мг;
— празозин по 1–5 мг;
— нітрогліцерин по 0,5 мг.
2. Знизити АТ із використанням антигіпертензивних препаратів, введених парентерально (табл. 1).
З антигіпертензивних препаратів доказова медицина при гіпертонічному кризі перевагу надає ніфедипіну, еуфіліну, дибазолу, сибазону, магнію сульфату. Ці препарати при тривалому застосуванні серйозних ускладнень не викликають, тим більше що вони не скорочують тривалість життя пацієнтів.
У метааналізі рандомізованих досліджень Кокранівської бібліотеки експерти вказують, що при гострому інсульті застосування антагонистів кальцію (АК), БАБ і, можливо, інгібіторів АПФ, простацикліну та оксиду азоту призводить до зниження АТ. Однак клінічний ефект магнію сульфату, нафтидрофурилу та пірацетаму щодо зниження АТ незначний або відсутній.
Для купірування легких неускладнених ГК та кризів середньої тяжкості необхідно використовувати сублінгвально каптоприл, клофелін чи ніфедипін (табл. 2). Хворим також можна вводити клофелін внутрішньовенно чи внутрішньом’язово. При вираженій клінічній симптоматиці використовують дроперидол чи допоміжно призначають реланіди внутрішньовенно чи внутрішньом’язово. У наш час стали рідше використовувати дибазол.
Одним із найбільш тяжких ускладнень ГК є гіпертонічна енцефалопатія (табл. 3). При ній виникають виражений головний біль, порушення зору (навіть сліпота), судоми, порушення свідомості (навіть кома). Гіпертонічна енцефалопатія розвивається перш за все при злоякісній АГ, нефропатії вагітних, гострому гломерулонефриті. У хворих при гіпертонічній енцефалопатії відбувається порушення ауторегуляції мозкового кровотоку та розвивається набряк мозку. Засобом вибору лікування гіпертонічної енцефалопатії є нітропрусид натрію. У таких випадках можно застосовувати нітрогліцерин, лабеталол, дроперидол, верапаміл та лазикс (або торасемід). При зниженні АТ спостерігається швидке зменшення вказаних симптомів протягом 1–2 год.
Найбільш ефективним вазодилататором при ГХ є нітропрусид натрію. Діуретики і БАБ використовують тільки при розшаровуючій аневризмі аорти та ІМ.
Згідно з принципами доказової медицини, для вторинної профілактики інсульту застосовують АК, інгібітор АПФ периндоприл.
Вивчалась ефективність антигіпертензивних препаратів при ГК, ускладненому набряком легень. Було встановлено, що при ускладненому набряком легень ГК ефективні інгібітор АПФ еналаприл і петльовий діуретик торасемід (табл. 3). У таких пацієнтів поєднане внутрішньовенне застосування еналаприлу, нітрогліцерину та фуросеміду більш ефективне, ніж застосування в стандартній дозі нітратів із фуросемідом у випадках з наявністю дилатації та систолічної дисфункції. Внутрішньовенне застосування фуросеміду у хворих віком 60 років і більше при наявності екстрасистолії високих (ІІ–V) градацій було ефективним. У таких пацієнтів торасемід був не менш ефективним, ніж фуросемід. При спостереженні за такими пацієнтами упродовж 24 міс. зроблено висновок, що у випадках внутрішньовенного введення еналаприлу в поєднані з торасемідом частота набряку легень при ГК була меншою, ніж при застосуванні фуросеміду. Еналаприл був особливо ефективним у хворих із дилатацією й систолічною дисфункцією ЛШ, а також у пацієнтів, які постійно приймали нітрати [1].