- •Курсова робота
- •Розділ і особисті немайнові права як об’єкти цивільного права
- •1.1 Поняття та ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб
- •1.2 Класифікація нематеріальних благ
- •Розділ іі класифікація особистих немайнових прав фізичних осіб
- •2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Розділ ііі захист особистих немайнових прав особи
- •3.1 Юрисдикційна форма захисту порушених особистих немайнових прав
- •3.2 Самозахист як основний спосіб неюрисдикційного захисту немайнових прав
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Висновки
Внаслідок проведеного дослідження було встановленно, що особисті немайнові права – це те, що належить суб'єкту, природна можливість самостійно відповідно до належної йому автономією волі вибирати варіанти своєї поведінки, що стосуються його існування або соціальної поведінки.
Воно виникає з приводу нематеріальних благ або результатів інтелектуальної діяльності, що не підлягають точній грошовій оцінці, також тісно пов'язане з особистістю, спрямоване на виявлення і розвиток його індивідуальності і має специфічні підстави виникнення і припинення
Отже, можна зробити висновок про те, що особисті немайнові права є найвищою цінністю для людини. Поняття і сутність особистих немайнових прав розглядається в таких галузях приватного права, як цивільне, сімейне, трудове право. Особисті немайнові права досліджуються як особлива правова категорія. Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). У даній роботі було досліджено підходи науковців щодо визначення понять «право на життя», «право на свободу» та було встановлено, що під правом на життя розуміється особисте немайнове благо, суть якого полягає в фізичному, психічному та соціальному розвитку людського організму як єдиного цілого. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи. Воно є правом, що забезпечує природне існування особи.
Згідно з нормативно-правовими актами, свобода є найголовнішою умовою життя людини. Право людини на свободу — це фактично і є сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Право на свободу є абсолютним правом, у здійснення якого ніхто не може свавільно втручатися. Право на свободу є природним правом кожної людини, яка народжується вільною і має право вільно обирати для себе засоби і характер спілкування з середовищем, що її оточує. Під час аналізу думків різних науковців щодо поняття прав, що забезпечують соціальне буття я дійшов висновку, що вони мають на меті гарантувати фізичній особі повноцінну участь у соціальному житті. До цієї групи положеннями ЦК віднесені права, спрямовані на індивідуалізацію фізичної особи (право на ім’я, на його зміну і використання, право на індивідуальність, право на повагу гідності і честі, , право на особисте життя та ділову репутацію, право на інформацію ).
У ході роботи були досліджені підходи до структури права на захист цивільного права та інтересу, поняття засобів, способів та форм захисту і їх класифікації.
Також був проведений аналіз юрисдикційної та неюрисдикційної форм захисту цивільних прав та інтересів. Було виділено загальний та спеціальний порядки застосування юрисдикційної форми захисту, розкрито їх зміст і сутність, досліджено такі способи захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування матеріальної (майнової) та моральної шкоди.
Особливу увагу було приділено неюрисдикційній формі захисту -самозахисту цивільних прав та інтересів, через недостатню регламентованість якого ЦК України, виникають проблеми щодо його практичного застосування. В Цивільному законодавстві України існують чіткі напрямки розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, вони покликані забезпечити розвиток людини як особистості На мою думку, в Україні розвиток цивільно-правового регулювання має бути спрямований на європейські стандарти в галузі прав людини але цей процес має поєднуватися з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння.
