Комерціалізація знаків для товарів та послуг

На сучасному етапі розвитку суспільства та активізації міжнародної торгівлі питання, пов’язані із комерціалізацією та використанням результатів інтелектуальної творчої праці людини, стають все більш актуальними. Тому доктрина комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності є однією з найбільш важливих у формуванні ідеології інноваційної моделі розвитку суспільства. У світі відомі різні шляхи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та залучення передових технологій у виробництво. Одним із шляхів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, як зазначають О. Ноговіцин та Є. Онисько, є отримання ліцензій та «ноу-хау» на відомі технології [1, c. 9]

Норми щодо ноу-хау існують в європейському законодавстві, але відсутні в Угоді ТРІПС [2]. Т. Шевелева звертає увагу на те, що питання щодо правового статусу ноу-ха

у вини-кає переважно при укладанні ліцензійних та інших договорів щодо розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності [3].

В Україні термін «ноу-хау» вживається у Законах України «Про іноземні інвестиції», «Про інвестиційну діяльність», у міжнародних торгових договорах між Україною і США, Україною та ЄС, конвенціях про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, у підзаконних актах Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств. Однак чітке нормативне визначення цього поняття у національному законодавстві до цього часу відсутнє.

Слід сказати, що в Україні давно виникла потреба у розробці спеціального закону, яким би здійснювалось нормативне закріплення основних положень та регулювання правовідносин, пов’язаних з ноу-хау та його комерціалізацією.

На відміну від норм міжнародного права в українському законодавстві відсутнє поняття «франчайзингу»: цей вид договорів, за якими здійснюється комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності, в Україні отримав назву «комерційна концесія»; йому присвячена глава 76 ЦК України з аналогічною назвою [9, ст. 1115-1129], чого сьогодні, на жаль, бракує догово-рам на передачу ноу-хау.

За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг [9, ст. 1115]. Національне законодавство предметом договору комерційної концесії називає право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Звернемось до загальноприйнятого у міжнародній практиці терміну франчиза. У перекладі з англійської мови франчиза означає привілей, пільгу, особливе право. У найпростішому вигляді, зазначає І. Дахно, франчиза означає ліцензію, яку надає власник товарного знака чи фірмового найменування і яка дозволяє продаж продукту чи послуги під товарним знаком або фірмовим найменуванням. У більш широкому розумінні франчиза – це детально опрацьована угода, відповідно до якої франчизіат (особа, що одержала франчизу) зобов’язується вести ділову діяльність чи продаж продукту згідно з методами і процедурами, встановленими франчайзером (надавачем франчизи). Франчайзер сприяє франчизіатові за допомогою реклами, порад, рекомендацій та інших послуг [5, с. 112-113].

Франчайзинг може розглядатися і як угода, за якою виробник чи одноособовий розповсюджувач продукту або послуги, захищених товарним знаком, дає ексклюзивні права на розповсюдження на певній території своєї продукції чи послуг незалежним підприємцям (роздрібним торгівцям) в обмін на одержання від них платежів (роялті) за умови дотримання технологій виробничих і обслуговуючих операцій.

Отже, франчайзинг у міжнародній практиці – це форма ліцензії на використання торговельної марки, що супроводжується наданням допомоги з боку власника торговельної марки (франчайзера) фізичній або юридичній особі (франчизіатові), а також право на продаж продукту та послуг цього власника за певну винагороду.

Відповідно до чинного законодавства України такі договори (договори комерційної концесії) мають укладатися виключно у письмовій формі та підлягають обов’язковій державній реєстрації. Крім того, вони можуть укладатися на будь-який обумовлений сторонами термін або без вказівки терміну. У зв’язку з тим, що користувачі вкладають власні сили і засоби в просування фірмових найменувань правовласників на ринку, за тими з них, хто належним чином виконував свої обов’язки за договором, закріплюється переважне право на укладення договорів на новий термін на тих же умовах.

Слід сказати, що за умовами договору комерційної концесіїй (франчизи) правовласник об’єкта інтелектуальної власності встановлює правила ведення бізнесу. Користувач об’єкта інтелектуальної власності погоджується підкорятися опублікованим правовласником об’єкта права інтелектуальної власності керівним документам, що, як правило, стосуються контролю якості, захисту системи, територіальних обмежень, управлінських особливостей і ряду інших вказівок, що регулюють діяльність користувача з урахуванням умов договору концесії. Крім того, ступінь впливу правовласника об’єкта інтелектуальної власності на користувача за таким договором значно вищий, ніж вплив ліцензіара на ліцензіата за ліцензійним договором. Так, за договором комерційної концесії (франчизи) правовласник об’єкта інтелектуальної власності не тільки контролює правила користування визначеними правами, наприклад, правами на товарний знак, а й встановлює вимоги щодо реалізації та управління основними елементами системи комерційної концесії.