78. Показники розподілу доходів та рівня життя

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу народинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Сектор домогосподарств сьогодні складається в Україні приблизно з 14 мільйонів одиниць.

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, — це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (3):

ВД = С + 3.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг/які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

79. Основи макроекономічного зростання

Економічне зростання –  це довгострокова тенденція збільшення реального ВВП. В цьому визначенні ключовими є слова:

– тенденція – тобто реальний ВВП не повинен обов’язково зростати з року в рік,  а вказується лише напрямок розвитку економіки,  так званий “тренд”;

–  довгострокова –  оскільки економічне зростання є показником,  що характеризує довгостроковий період, та йдеться про зростання потенційного ВВП,  тобто ВВП за умов повної зайнятості ресурсів,  про зростання виробничих можливостей економіки;

– реальний ВВП – а не номінальний, зростання якого може відбуватися за рахунок зростання рівня цін, при цьому рівень виробництва може навіть скорочуватися. Тому важливим показником економічного зростання виступає саме показник величини реального ВВП.

Головна мета економічного зростання – це зростання та збільшення національного добробуту.  Чим вищий виробничий потенціал країни,  чим вищі темпи економічного зростання,  тим вище рівень та якість життя.  Як підкреслив лауреат Нобелевської премії американський економіст Роберт Лукас, “значення цих проблем для добробуту людства настільки велике, що, розпочавши розмірковувати над ними,  вже неможливо думати про щось інше”.

Економічне зростання є необхідною умовою підвищення добробуту будь-якого народу. Він знаходить свій вираз перш за все у двох показниках: загальній величині реального ВВП (абсолютний показник)  та увеличині реального ВВП на душу населення (відносний показник).  Більш точним показником рівня добробуту є величина реального ВВП на душу населення, тобто відносний показник,  який ілюструє вартість тієї кількості товарів та послуг, яка не взагалі виробляється в економіці, а припадає в середньому на душу населення. Про економічне зростання можна говорити,  якщо відбувається зростання рівня добробуту,  тобто якщо економічний розвиток супроводжується більш швидким зростанням реального ВВП у порівнянні із зростанням населення.

Економічне зростання можна виміряти за допомогою наступної формули річних темпів зростання:

             Y₁-Y₀

                   T=  --------- x 100%

              Y₀ 

 

 де  T – темп (рівень) економічного зростання; Y₁ та Y₀–відповідно, реальний ВВП (ВНП) у поточному і базисному роках.