11. Поняття правової держави. Еволюція ідеї правової держави.

Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де держава й людина несуть взаємну відповідальність.

Ознаки соціального змісту:

• юридичне закріплення основних прав і свобод людини в конституції та їх фактичне забезпечення;

• верховенство в суспільному та державному житті права й закону;

• врегулювання відносин між собою і державою на основі загального принципу: "Особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом";

• взаємна відповідальність та взаємодопомога особи й держави;

• притаманність усім громадянам високої правової культури;

• демократичний плюралізм та гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації тощо.

Формальні ознаки:

• чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами, її органами (принцип поділу влади);

• юридична захищеність особи;

• верховенство громадянського суспільства та його представника — парламенту — над державою та її апаратом, значуще становище судових органів у суспільному та державному житті.

Правова держава може бути розбудованою лише там, де наявні інститути громадянського суспільства, в центрі якого перебуває людина, її права, свободи та інтереси.

12. Поняття та класифікація основних прав, свобод та обовязків людини.

Права людини – це її можливості, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід’ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві.

Свобода людини – це також спосіб можливої та дозволеної поведінки людини в суспільстві.

Зокрема, за суб’єктом права і свободи поділяють на права і свободи людини, права і свободи громадянина, права і свободи іноземців та осіб без громадянства, права і свободи окремих категорій людей.

За формою здійснення – на індивідуальні й колективні (наприклад, право на страйк є тільки колективним правом).

За часом, з якого права і свободи належать людині, – на природні та інші.

За значенням їх для особи – на основні (життєво необхідні) і неосновні (доповнюючі, конкретизуючі) тощо.

Найбільшого поширення серед конституціоналістів набула класифікація прав і свобод із урахуванням сфер життєдіяльності суспільства (політичної; економічної, соціальної, культурної та інших), життя і діяльності людини або громадянина; змісту суб’єктивних потреб та інтересів, що зумовлюють характерні конституційно-правові відносини. Залежно від того, у якій сфері переважно використовується конкретне суб’єктивне конституційне право особи, конституційні права і свободи людини і громадянина прийнято поділяти на:

— громадянські або особисті права та свободи;

— політичні права та свободи;

— економічні права та свободи;

— соціальні права та свободи;

— культурні права та свободи.