3.Підзаконні джерела конституційного права

1) укази і розпорядження Президента України:

- укази глави держави займають наступне місце після законів України, вони мають нормативний характер, приймаються з метою заповнення законодавчих прогалин у праві. Завдяки указам глава держави реалізує свої основні повноваження у сфері публічних відносин; - розпорядження Президента України - це ненормативні, тобто індивідуально-правові акти, що приймаються з поточних питань;

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів

-постанови уряду - це правові акти нормативного характеру, які встановлюють основи управлінської діяльності в усіх сферах суспільного життя;

- розпорядження - це внутрішньо-організаційні правові акти уряду ненормативного характеру;

3) накази, положення, інструкції міністерств, державних комітетів - підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, які приймаються на виконання вищезазначених правових актів:

- наказ - це нормативно-правовий акт, який видається посадовою особою в межах її компетенції з метою оперативного управління певною сферою суспільних відносин;

-положення (статут) - закріплює правове становище, структуру, функції І компетенцію певної державної організації,

- інструкція - це нормативно-правовий акт, що видається з метою роз'яснення і визначення порядку застосування законодавчого або іншого нормативно-правового акта .

4) рішення і висновки Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України інших нормативно-правових актів. У науці конституційного права триває спір щодо правової природи цих актів. Вітчизняний учений М.І. Козюбра стверджує, що висновки і рішення Конституційного Суду України - це інтерпретаційні, але не нормативні акти, оскільки не створюють нових норм права. Натомість М.М. Костицький і В.М. Шаповал опонують, наголошуючи на тому, що ті рішення і висновки Конституційного Суду України є нормативними, які стосуються тлумачення Конституції України, а також імпічменту Президента України. Разом з тим правові акти Конституційного Суду України є джерелами конституційного права України. На думку Г.О. Христової, рішення і висновки органу конституційної юрисдикції виступають допоміжними джерелами права, оскільки спираються на первинні правила поведінки, однак мають нормативний характер.

4. Локальні джерела конституційного права - це ті правові акти, які поширюються у межах певної адміністративно-територіальної одиниці:

1) акти органів місцевого самоврядування з питань, що належать до предмета правового регулювання конституційного права. Наприклад, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України);

2) акти місцевих референдумів з питань, що належать до предмета конституційного права України, наприклад, встановлення місцевих символів, земельне впорядкування, охорона громадського порядку та інше.

За формою вираження вони доволі різноманітні й обумовлюються традиціями формалізації конституційно-правових норм та способами правотворчості відповідних суб’єктів конституційного права:

- нормативно-правові акти;

-Нормативний договір - угода між правотворчими (не менше двох) суб’єктами права, що має нормативний характер.

-Судовий прецедент - це рішення суду в конкретній справі, юридичне обґрунтування якого надалі стає правилом, обов’язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при розгляді ними аналогічних справ.

-Конституційний звичай - це правило державно-політичної практики, що має усний характер і ґрунтується на згоді її учасників. Він є різновидом правового звичаю і не може бути примусово здійснений через суд, тобто не має юридичного характеру.

За територією - джерела конституційного права можуть бути загальнодержавними та локальними.

За часом дії вони поділяються на постійні і тимчасові. Більшість з них мають постійно діючий характер, тобто приймаються на невизначений термін.

Джерела природного та позитивного права:

1) Позитивне право — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою. Позитивне право є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади.

2) Приро́дне право (мораль, релігія і тд.) — теоретична доктрина в теорії права, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця . Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх.Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави.

Природне право — це вихідні принципи, на основі яких приймаються чинні норми і на підставі котрих здійснюється їхнє оцінювання. Це відбувається з урахуванням ієрархії цінностей, яку подає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до оточення, в тому числі й ціннісне. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості.