40. Пропорційна виборча система та її особливості за законодавством України.

Пропорційна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

1. При застосуванні жорстких списків виборець безпосередньо голосує за список партії, що він обирає. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках.

2. При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.

3. Напівжорсткі списки — коли мандат обов’язково одержує кандидат, який очолює партійний список, а розподіл інших мандатів, що їх одержала партія, здійснюється залежно від кількості голосів, які одержав кандидат (в Італії, Австрії, Швейцарії).

Пропорційна виборча система має такі переваги:

• розподіл голосів виборців пропорційно, зменшується можливість їх втрати;

• врахування інтересів різних суспільних груп;

• мінімізуються можливості для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

• відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

• депутат маючи підтримку політичної партії має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і багато негативних рис:

• виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

• відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;

• доволі складна система підрахунку голосів;

• до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним.

Змішана виборча система

Змішана виборча система передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем.

Існує досить широкий набір змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним. У цій системі виборець одержує два голоси: один подає за одного із кандидатів, а другий — за один із партійних списків.

40. Поняття та види референдумів. Акти, прийняті на референдумі, проблеми їх реалізації.

Референдум – це голосування громадян всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її громадян (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.

Предмет Референдуму: затвердження, зміна чи відміна законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

В науковій літературі та в законотворчій практиці поряд з терміном «референдум» інколи застосовується термін «плебісцит». У багатьох випадках їх зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави і порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

Види:

В залежності від підстав проведення, можна навести декілька класифікацій видів референдумів:

За юридичною силою рішення прийнятого референдумом – імперативний і консультативний.

Рішення, прийняте імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, за підсумками якого 90,32% громадян України підтримали суверенний і незалежний статус нашої держави. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає у встановленні думки виборців щодо певного питання.

За територією проведення референдуму – всеукраїнський і місцевий (в межах інших адміністративно-територіальних одиниць країни).

За способом проведення референдуму – обов’язкові і факультативні.

Обов’язковий- щодо зміни території України. Факультативний -затвердження законів, міжнародних угод тощо.

За змістом предмету референдуму – конституційні, законодавчі, адміністративні, міжнародно-правові.

За ініціатором проведення референдуму – з ініціативи органу державної влади або органу місцевого самоврядування і на вимогу громадян.

Акти, , прийняті на референдумі:

1. За об'єктами акти референдуму поділяються на акти щодо -ініціювання, організації і проведення референдумів, об'єктивізації рішень референдумів та їх реалізації;

Закон України, схвалений на всеукраїнському референдумі, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму, окрім випадків, коли дата набрання чинності таким Законом прямо передбачена положенням цього Закону.

Проблеми актів:

Місцевий референдум

На жаль, ця форма участі громадян не може бути реалізована в повсякденне життя. Оскільки пункт 5 статті 7, ЗУ «Про МС», передбачає «порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми». Однак, на даний час Закону України «Про референдуми» не існує. До 6 листопада 2012 року діяв Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», який втратив чинність на підставі Закону України «Про всеукраїнський референдум», яким не регламентуються питання порядку організації та проведення місцевих референдумів. У Верховній Раді України зареєстрований законопроект № 2535 від 3 квітня 2015 року «Про всеукраїнський та місцеві референдуми за народною ініціативою» депутатами від «Опозиційного блоку». Ймовірність його прийняття зважаючи на суб’єкти законодавчої ініціативи є доволі примарним.

Щодо Всеукраїнського референдуму 2000р. (Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання, проте відповідні зміни до законодавства так і не було внесено Верховною Радою).

Серед причин, що унеможливили імплементацію результатів цього референдуму, слід виокремити як нечіткість процедури набуття чинності рішень, схвалених всеукраїнським референдумом, так і те, що референдум проводився в період загострення політичного протистояння між Главою держави і парламентом. Не в повній мірі реалізовано Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 у справі про прийняття Конституції та законів України на референдумі. За результатом розгляду конституційних подань Президента України від 31 січня 2004 року та 26 січня 2007 року Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, народних депутатів України, Президента України на необхідність ініціювання та приведення існуючого законодавства України з питань референдумів у відповідність до норм чинної Конституції України[5]. Однак, з часу прийняття цього рішення Верховною Радою України прийнято лише законопроект щодо врегулювання питань фінансового забезпечення підготовки і проведення референдумів. Така ситуація, насамперед, пов’язана із протиставленням парламентаризму референдарній форм.

Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.