Закони, орієнтовані на внутрішній ринок
Закони країни, в якій діє міжнародна компанія, мають найважливіше значення для формування можливостей ведення бізнесу, доступних для цієї компанії. Деякі з цих законів призначені насамперед для регулювання внутрішнього економічного середовища. Такі закони зачіпають різні аспекти діяльності компанії всередині країни, зокрема управління персоналом (цю сферу регулюють закони про наймання робочої сили, про оплату праці та про трудові відносини); фінансування операцій (закони про цінні папери, про банківську діяльність і про систему кредитування); маркетинг продукції (закони про рекламу, про систему розподілу продукції і про захист прав споживачів); розробка і використання технології (патентний закон, а також закони про авторське право і про торгову марку). Всі ці закони орієнтовані головним чином на внутрішній ринок. Проте вони можуть надавати непрямий вплив на здатність вітчизняних компаній конкурувати на міжнародному ринку, збільшуючи обсяг витрат, які несуть ці компанії, і, отже, скорочуючи їх можливості в плані цінової конкуренції по відношенню до компаній інших країн. Наприклад, витрати на робочу силу, які несуть промислові компанії в Німеччині, Франції та Бельгії, відносяться до числа найвищих в світі. Така ситуація склалася в результаті того, що уряди цих країн зобов'язали промислові компанії виплачувати робітникам і службовцям пакет різних посібників, що відбивається на собівартості продукції. Саме тому керівники таких компаній вважають, що їх продукція не витримує цінової конкуренції на зовнішньому ринку. Багато з компаній, яким вдалося вийти на міжнародний ринок і успішно конкурувати на ньому, приділяють особливу увагу якості продукції, а не її ціною.
Закони, орієнтовані на внутрішній ринок країни, можуть також ненавмисно вплинути на практику ведення бізнесу, прийняту в компаніях, що діють за межами державних кордонів цієї країни. У багатьох випадках компанії, продукція яких призначена для реалізації на зовнішньому ринку, вносять зміни в технологію виробництва, щоб привести цю продукцію у відповідність з нормативами імпортуючих країн, навіть якщо операції, що виконуються компанією, повністю відповідають вітчизняним законодавством. В якості ілюстрації можна навести такий приклад. Компанія Grupo Herdez внесла зміни в виробничий процес з випуску своєї продукції на підприємстві, розташованому в Мексиці, для того щоб мати можливість продавати цю продукцію на ринку США. Grupo Herdez - це один з найбільших в Мексиці виробників молі: пряного, але солодкого соусу, який готується із зерн какао і червоного перцю (чилі). Традиційний спосіб підготовки чилі для приготування соусу (висушування перцю на сонці протягом декількох днів) не відповідає санітарним нормам, встановленим Управлінням із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (Food and Drag Administration, FDA). Для того щоб отримати дозвіл від FDA на продаж соусу «молі» на ринку США, і, отже, щоб отримати вигоди від розширення ринку збуту цього продукту на територію Сполучених Штатів, компанії Grupo Herdez довелося розробити нову технологію приготування соусу з використанням електричних сушильних апаратів для висушування перцю чилі - одного з основних інгредієнтів соусу молі.
Закони, які безпосередньо регулюють міжнародні ділові операції
Деякі національні закони призначені безпосередньо для регулювання міжнародної ділової активності. Ухвалення таких законів в більшості випадків мотивовано політичними міркуваннями, зокрема - необхідністю підтримки зовнішньої політики країни або досягнення її військових цілей.
Бізнес за кордоном
Куди йдуть старі «тойоти»? В Сибір, звичайно
В Японії застосовується одна з найбільш скрупульозних і дорогих процедур техогляду автомобілів в світі, вартість якої варіює від $ 1000 до $ 2000.. Нові автомобілі звільнені від необхідності техогляду, проте як тільки автомобіль досягає трирічного віку, він повинен проходити техогляд один раз в два роки. Автомобіль, вік якого перевищує десятирічну позначку, може бути піддано техогляду щорічно. Саме в цей момент багато японців через високу вартість процедури техогляду відправляють свої автомобілі на звалище.
На думку багатьох вітчизняних експертів, такий ретельний техогляд є негласний засіб підтримки японської автомобільної промисловості. Через необхідність обов'язкового проходження техогляду в Японії дуже дорого обходиться використання старих автомобілів, що в свою чергу стимулює попит на нові автомобілі. З іншого боку, побічним ефектом застосування такої дорогої процедури техогляду автомобілів стала активізація міжнародної торгівлі автомобілями між Японією і Росією, навіть незважаючи на те, що в Японії - лівосторонній рух, а в Росії - правосторонній. Зараз Росія (зокрема, Сибір) - це найбільший вторинний ринок для старих японських автомобілів, причому цьому не заважає навіть той факт, що кермо в японських автомобілях знаходиться «не з того боку». Важливу роль тут зіграла географія: старі автомобілі легко і з мінімумом витрат можна перевезти за Японського моря в Сибір. Однак не менш важливу роль зіграло і якість японських автомобілів. Як стверджує Анатолій Кисельов, директор найбільшого авторинку в Хабаровську, «російський автомобіль практично розвалюється після 50 000 км пробігу»; це дрібниця для японських автомобілів марки «Toyota» або «Honda», зібраних на японському заводі, де пред'являються підвищені вимоги до якості продукції. В результаті в 2002 р російські споживачі витратили більше грошей на старі японські автомобілі ($ 3,2 млрд), ніж на нові російські машини ($ 3,0 млрд).
Джерела: «Japan's Used Cars Find New Lives on Russian Roads», New York Times, February 12, 2003 p. C1; «Russians Want Foreign Wheels», Wall Street Journal, December 24, 2002 p. A8; «Why the Japanese Do not Keep Their Cars for Long», BusinessWeeek, June 4, 1998. (online).
Одна країна може схилити іншу до внесення змін в несприятливу для неї політику за допомогою введення санкцій або обмежень на ведення торгівлі. Санкції можуть приймати різні форми, наприклад, форму обмеження доступу до високотехнологічних товарів, анулювання пільгового тарифного договору, бойкотування товарів країни, а також відмови у видачі нових кредитів.
Ембарго (повна заборона всіх торгових операцій з тією чи іншою країною) вводиться або групою країн, що роблять спільні дії, або однієї окремо взятою країною. Наприклад, Великобританія ввела повне ембарго на торгівлю з Іраком в 1990 р, після окупації Кувейту іракськими військами. В кінці 80-х багато країн світу ввели заборону на ввезення або вивезення товарів з Південної Африки в якості протесту проти політики апартеїду. Сполучені Штати Америки в односторонньому порядку ввели ембарго на торгівлю з Кубою в 1961 р, після невдалої спроби повалення Фіделя Кастро, підтриманої США. Таким же чином на початку 90-х Індія ввела ембарго на торгівлю з Непалом через те, що, на думку членів індійського уряду, прем'єр-міністр Непалу підтримував інтереси Китаю, нехтуючи при цьому інтересами Індії (див. Мапу 3.1). Обмеження експорту високотехнологічних товарів являє собою особливо важливий різновид санкцій. Багато технологічно розвинених країн здійснюють контроль над експортом продуктів подвійного призначення, які можуть бути використані як в цивільних, так і у військових цілях. Компанія McDonnell Douglas виявилася в скрутному становищі, коли продала складні обробні верстати китайської компанії National Aero - Technology Import and Export Comрапу. Передбачалося, що обладнання має використовуватися для випуску цивільних літаків, проте замість цього воно було відправлено на військовий завод, який виробляє балістичні та крилаті ракети.7
Таким чином, компанія McDonnell Douglas фактично порушила директиви уряду США щодо експорту продуктів подвійного призначення.
Різні країни можуть також використовувати в своїй практиці регулювання ділових операцій, які здійснюються за їх межами; така практика через відома під назвою «екстериторіальність».
Наприклад, компанії, які за межами США вживають заходи, що призводять до зниження конкуренції на американському ринку, можуть стати об'єктом антимонопольного судового розгляду. В одному з таких випадків США вдалося виграти справу проти Pilkington PLC, британської компанії, що володіє більшою частиною найважливіших патентів на виробництво листового скла. Урядом США був поданий позов проти цієї компанії за обмеження можливостей американських ліцензіатів використовувати технологію виробництва листового скла, виробляючи продукцію для світових ринків. Влада США заявила, що політика компанії Pilkington перешкоджає експорту продукції даного типу з США, а також знижує зацікавленість американських виробників листового скла в тому, щоб вкладати кошти в проектно-конструкторські роботи, тим самим знижуючи конкуренцію.
Положення торгового законодавства США про боротьбу з бойкотом торгових операцій також мають екстериторіальний характер. Закон США про боротьбу з бойкотом (U.S. Antiboycott Law) забороняє американським компаніям приєднуватися до бойкоту, оголошеного іноземною державою і, що припускає відмову від будь-яких торгових операцій з країнами, дружніми США. Цей закон спрямований головним чином проти резолюції 1954 року, прийнятої Лігою арабських держав (League of Arab States), яка закликає до бойкоту діяльності будь-якої компанії, яка веде бізнес з Ізраїлем. Компанія Baxter International опинилася в дуже складній ситуації після того, як у великому журі США було розглянуто справу щодо продажу обладнання та матеріалів для сирійських лікарень з великою знижкою, що, як стверджувалося на слуханні справи, фактично було рівносильно підкупу арабських держав з метою припинення бойкоту компанії . Компанія Baxter визнала себе винною в порушенні закону про боротьбу з бойкотом і виплатила штраф розміром $ 6,6 млн.9
Закон Хелмса-Бертона (Helms-Burton Act) являє собою, можливо, самий суперечливий випадок екстериторіальності, який стосується ведення міжнародної підприємницької діяльності в сучасних умовах.
Цей закон спрямований проти міжнародних компаній, які торгують майном або отримують вигоди з використання майна американських компаній, яке було конфісковано кубинським урядом після того, як в 1959 р Фідель Кастро захопив владу в країні. З плином часу кубинська влада здала в оренду або продали іноземним компаніям більшу частину майна, конфіскованого у американських компаній. Закон Хелмса-Бертона дає право уряду США і колишнім американським власникам конфіскованого майна робити певні правові дії проти нових іноземних власників. Уряд Сполучених Штатів Америки може відмовити у в'їзді в країну посадовим особам компаній, які отримують вигоду від використання майна, конфіскованого в свій час кубинською владою. Така доля спіткала керівників канадської компанії Sherritt Corporation, яка займається видобутком нікелю і кобальту на шахті, що належала раніше Freeport McMoRan - компанії, розташованої в Новому Орлеані (New Orleans) і спеціалізується на розробці природних ресурсів.
На думку уряду США, Закон Хелмса-Бертона призначений для того, щоб не дати іноземним компаніям можливості отримувати прибуток від кубинської власності, яка була викрадена у американських власників.
З точки зору багатьох інших країн, таких як Канада і країн Євросоюзу, Закон Хелмса-Бертона - це непродумана політика їх насильницького залучення в антикастровських кампанію, проведеними США. За оцінками деяких фахівців, 85% всієї приватної власності іноземних компаній в докастровскій Кубі належало американським компаніям. Це повністю пояснює той факт, що можливість контролю над власністю, конфіскованої на Кубі, має більше значення для США, ніж для інших країн.10