В робочих проектах покращення та освоєння земля є головним засобом виробництва. В цю групу робочих проектів входять робочі проекти:

- поліпшення природних кормових угідь;

• осушення;

• зрошення;

• розсолення;

• поліпшення малопродуктивних земель зі зняттям родючого шару (землювання);

• капітальні планування земель з реконструкцією меліоративної мережі;

• культуртехнічні роботи (ліквідація купин, рідколісся, чагарників, забруднення на с/г землях).

В робочих проектах організації угідь та впорядкування території функція землі така ж, як і в попередньому різновиді робочих проектів. Сюди входять робочі проекти:

- створення зрошуємих культурних пасовищ;

- впорядкування території сіножатей;

- впорядкування території виноградників, садів, ягідників, маточників;

-закладки чагарникових плантацій ефіроносів.

Робочі проекти інженерного облаштування території (земля виступає, як просторовий базис) поділяються на:

-будівництва і реконструкції внутрігосподарських доріг і дорожніх споруд;

-будівництва джерел водопостачання;

-будівництва ставків і водоймищ.

В робочих проектах охорони земель земля є предметом праці, який представляє собою незамінний природний обмежений ресурс. Ці проекти передбачають:

• закладку захисних лісонасаджень,

• рекультивацію земель;

• залуження водотоків, еродованих земель,

• будівництво гідротехнічних протиерозійних об’єктів (водозатримуючих валів, канав, водонаправляючих валів, нагірних канав, акумулюючих протиерозійних ставків, розпилювачів стоку, бистротоків, перепадів, запруд, закладка мулофільтрів, формування ложі водостоків),

• терасування схилів.

5. Робочий проект складається із наступних складових частин:

- проекту організації території;

- технологічної частини;

- проектно-кошторисної документації;

- розрахунків економічної ефективності.

Процес проектування складається із трьох етапів: перший – перед проектні роботи, які включають в себе збір, аналіз і підготовку вихідних матеріалів для проектування; другий – польові обстеження і вишукування; третій – безпосередньо землевпорядного проектування.

Робочі проекти складаються в наступній послідовності:

1) проведення підготовчих і обстежувальних робіт;

2) розробка завдання на проектування;

3) складання завдання на спеціальні вишукування;

4) проведення вишукувальних робіт;

5) розробка проекту;

6) розгляд, погодження і затвердження проекту;

7) оформлення проектної документації;

8) реалізація проекту і авторський нагляд.

Підготовчі і обстежувальні роботи включають вивчення матеріалів проекту внутрігосподарського впорядкування, ТЕР, ТЕО і іншої проектної документації, вивчення природних економічних умов. Вивчення проводиться на основі попереднього розміщення об’єктів, передбачених перед проектною документацією, а при необхідності намічають розміщення цих об’єктів на заданій території. Для цього використовують матеріали ґрунтових обстежень, геологічних обстежень, карти рельєфу, ситуаційні плани.

На основі вивчення цих документів проводять польове обстеження, при якому уточнюють наявні природні фактори і попередньо вибирають місця розміщення об’єктів під будівництво. Місця розміщення об’єктів аналізують і попередньо оцінюють по величині затрат на їх будівництво. Як правило, вибирають і оцінюють декілька варіантів розміщення об’єктів.

На основі проведення підготовчих і обстежувальних робіт складається завдання на проектування, в якому відображаються реквізити замовника, реквізити підрядчика, а при необхідності і субпідрядника, назва об’єкту, види проведення робіт, попередні обсяги робіт, терміни виконання робіт і особливі умови. В складанні завдання на проектування приймає участь і проектна організація. Цей документ відповідно оформляється підписами від проектної організації, участь приймає головний інженер проекту.

На основі завдання на проектування ГІП готує завдання на пошукові роботи, які включають в себе:

-топогеодезичні вишукування; - ґрунтові обстеження;

- геологічні вишукування;

- геоботанічні вишукування;

- гідрологічні вишукування та ін.

В залежності від виду робочого проекту вишукування можуть бути різні і проводитися в різних масштабах. Так, наприклад, для будівництва протиерозійних ставків проводяться топогеодезичні вишукування в масштабі 1 : 2 000, а під греблю – в масштабі 1 : 500. Для робочого проекту осушення, зрошення, як правило, проводять топогеодезичні вишукування в масштабі 1 : 2 000 і ґрунтові вишукування в масштабі 1 : 2 000, а також гідрологічні вишукування. Дуже часто геологічні і гідрологічні вишукування для об’єктів зрошення суміщають.

Під об’єкти будівництва польових станів, бригадних станів і ін. проводять топогеодезичні вишукування в масштабі 1 : 2 000 і 1 : 500, а також геологічні вишукування на предмет стійкості схилів до нагрузки. Для робочих проектів закладки багаторічних насаджень проводять топогеодезичні вишукування в масштабі 1 : 5 000 і ґрунтові вишукування в масштабі 1 : 5 000.

ГІП, готуючи завдання на вишукування повинен вказати: назву об’єкту, замовника, масштаб проведення необхідних вишукувань. Всі вишукування

проводяться в польових умовах з наступною камеральною обробкою матеріалів.

Вишукувальні роботи проводяться відповідно до вимог, вказаних в завданнях на вишукування, а також в відповідних інструкціях на проведення тих чи інших вишукувальних робіт. Результати вишукувань оформляють висновками про придатність територій під будівництво чи закладку багаторічних насаджень. Маючи на руках матеріали вишукувань з висновками проектувальник приступає до складання проекту.

Складання проекту починається з розробки генерального плану, на якому розміщуються всі основні і допоміжні об’єкти, з урахуванням будівництва і технології виробничих процесів. Складання генплану супроводжується обґрунтуванням проектних рішень, які можуть виражатися в вартісній оцінці або в технологічній послідовності виконання робіт, їх зв’язку.

На основі генплану складаються робочі креслення під кожний об’єкт окремо, а також креслення перенесення об’єктів в натуру.

На основі генплану і робочих креслень, а також прийнятої технології виконання робіт і виробничих процесів складаються кошториси.

Розроблена проектна документація проходить розгляд з участю проектної організації і замовника, що оформлюється відповідним протоколом; погодження в державних інспекціях, яке формується відповідними висновками або відмітками на генплані; експертизу, яка оформляється висновками експерта. Розглянутий погоджений проект після експертизи затверджується замовником або вищестоящою організацією. Затверджений проект виготовляється в кількості екземплярів, обумовленій в завданні і видається замовнику. Перед початком будівництва проект виноситься в натуру на основі відповідного креслення. В процесі будівництва автор проекту, ГІП, веде авторський нагляд за виконанням всіх вимог і умов будівництва, передбачених проектом. Всі відхилення, які допускає замовник і будівельна організація, в обов’язковому порядку погоджується з ГІПом.

Проектні роботи включають: розробку і обґрунтування проектних рішень на основі раніше прийнятих перед проектних документів. При цьому деталізуються параметри об’єкту, їх технічні характеристики, місце розташування об’єкту. При проектуванні користуються ДБНами. Всі проектні рішення обґрунтовуються параметрами, встановленими ДБН.

На основі проектних рішень складається технологічна частина проекту.

Технологічна частина проекту включає в себе послідовність дій і операцій, які необхідно виконати при будівництві об’єкту або його закладці. При цьому закладаються всі операції від початку до кінця будівництва. Технологічна частина знаходить своє відображення в технологічних картах або в робочих технологічних картах. По технологічним картам визначається об’єм рекомендуємих міроприємств, їх вартість на одиницю площі, потреба в техніці та інших засобах, необхідних для здійснення запроектованих міроприємств. Технологічні карти і робочі технологічні карти складаються на основі прийнятих технологій виконання робіт, а також застосування типових технологічних карт, які розробляються науково-дослідними закладами. В нашій практиці типові технологічні карти складені на закладку багаторічних насаджень, вирощування зернових, технічних, овочевих культур, закладку захисних лісонасаджень. Приблизний перелік операцій на здійснення заходів покращення земельних угідь приводиться в спеціальній літературі, рекомендаціях, вказівках.

Розглянемо технологічну схему вирощування зернових культур:

1. погрузка добрив;

2. транспортування добрив;

3. внесення добрив;

4. оранка;

5. культивація;

6. погрузка насіння;

7. транспортування насіння;

8. посів;

9. післяпосівне коткування або боронування;

10. транспортування добрив;

11. підживлення;

12. обробка посівів гербіцидами;

13. скошування;

14. транспортування зерна;

15. складування соломи;

16. обробка зерна;

17. закладка зерна на зберігання.

На основі технологічних карт складається проектно-кошторисна документація. Під кошторисами розуміють документи, в яких визначаються розміри затрат на проектно-пошукові роботи, розробку і реалізацію проектів, пов’язаних з освоєнням і покращенням земельних угідь, будівництво, закладку багаторічних насаджень, захисних лісових насаджень. Кошториси, складені в робочому проекті характеризують економічну ефективність прийнятих проектних рішень, а також являються основою для планування будівництва окремих об’єктів. правильне визначення кошторисної вартості об’єкту забезпечує підрядним організаціям покриття всіх виробничих затрат, а також отримання відповідного прибутку і проведення своєчасних розрахунків замовника з підрядчиком. Розміри затрат, встановлені в кошторисах, служать основою для визначення економічної ефективності і техніко-економічних показників робочих проектів.

Лекція 2. Впорядкування території пасовищ та сіножатей

1. Значення пасовищ і пасовищного утримання худоби.

Заходи по створенню і покращенню природних кормових угідь

2. Складання робочих проектів впорядкування території пасовищ

3. Види робіт при корінному та при поверхневому покращенню природних кормових угідь

4. Зміст робочих проектів по впорядкуванню території природних кормових угідь

5. Проектування сінокосозмін та основних територіальних одиниць сіножатей

1. Пасовища займають величезні території і являються основним джерелом забезпечення зеленими кормами та рішучим фактором в укріпленні кормової бази тваринництва.

Не дивлячись на великі потенційні можливості, природні пасовища використовуються не досить ефективно. Значні їх площі знаходяться в незадовільному стані і використовуються безсистемно, в результаті чого їх продуктивність досить низька.

Вивчення відокремлених ділянок пасовищ виконується:

- за рельєфом (розташування, експозиція, стрімкість схилу); - за ґрунтами (тип, гранулометричний склад, зволоженість, засоленість, потужність гумусового горизонту);

- за рослинністю тип трав, їх кормова цінність, врожайність, вихід зеленої маси);

- за культуртехнічним станом (закущеність, кочкуватість, залісеність, каменястість);

- за віддаленістю від тваринницьких ферм, літніх таборів, населених пунктів, джерел водопостачання;

- глибиною залягання ґрунтових вод і забезпеченістю водними джерелами.

Пасовищне утримання тварин має величезне значення з точки зору фізіології тварин, оскільки при випасанні вони знаходяться в постійному русі, на свіжому повітрі. Зелена маса, яку тварини споживають безпосередньо на пасовищі – це повноцінні корми. По-друге, значна роль пасовищного утримання худоби з точки зору економіки кормо виробництва. Пасовищний корм є найдешевший, якщо порівнювати з собівартістю кормової одиниці різних видів кормів.

До недоліків пасовищного утримання можна віднести те, що при перегонах худоби втрачається значна кількість енергії, яка могла б бути використана на споживання і перетравлення кормів. Крім того, їх неможливо використовувати на всі 100 %, бо частина трави затоптується. А також навіть найкраще пасовище можна використовувати лише сезонно, 5 – 6 місяців, а півроку тварин необхідно забезпечувати іншими кормами.

Правильний випас – це випас, який відповідає трьом вимогам:

• спасування травостою проводиться тільки після досягнення стадії пасовищної стиглості (15 – 20 см висоти);

• спасування проводити в стислі строки

• худоба не повинна знаходитися на пасовищі з уже спашеним травостоєм до мінімально допустимої висоти (5 – 6 см).

На території України луки поділяються на такі групи: суходільні, заплавні, низинні, степові, гірські та луки на болотах. Продуктивність природних кормових угідь коливається по типах лук. Але в цілому по Україні вона досить низька і є потенційні можливості для її покращення.

При застосуванні комплексу заходів продуктивність природних кормових угідь може бути збільшена в декілька разів.

Основні складові цього комплексу:

1. Регулювання водно-повітряного режиму ґрунтів.

2. Культуртехнічні роботи.

3. Внесення добрив, вапнування ґрунтів.

4. Залуження, поверхневе і корінне покращення.

Покращення і регулювання водно-повітряного режиму може здійснюватися за допомогою гідротехнічних меліорацій (осушення та зрошення) і найпростіших агротехнічних засобів (снігозатримання, боронування, щілювання).

Культуртехнічні роботи передбачають приведення площі в такий стан, який відповідає вимогам сінокісного або пасовищного використання. Сюди входять: розчистка чагарників та дрібнолісся, пнів, зрізка купин, розчистка від каміння, зрівняння ям і западин тощо.

Внесення добрив регулює розвиток трав та створення необхідного травостою. Під впливом скошування і випасання в ґрунтах сіножатей і пасовищ знижується інтенсивність фізико-хімічних і біологічних процесів, завдяки чому зменшується кількість легкозасвоюваних поживних речовин. Якщо їх не поповнювати, луки швидко знижують продуктивність. Систематичне ж внесення органічних і мінеральних добрив дозволяє довгий час підтримувати їх високу врожайність, хороший ботанічний склад та кормову цінність.

Вапнування передбачається на кислих ґрунтах. завдяки мінералізації органічних сполук воно знижує кислотність ґрунтів, поліпшує їх структуру, сприяє переходу поживних речовин ґрунту в доступні для засвоєння рослинами форми.

Гіпсування передбачається на солонцюватих ґрунтах. Завдяки цьому заходу усувається лужність ґрунтів, поліпшується їх структура, створюються сприятливі умови для росту і розвитку трав.

Залуження кормових угідь здійснюється спеціальними травосумішками. Трав’яна рослинність кормових угідь включає такі ботанічні родини: злакові, бобові, різнотрав’я та осоки. Серед злакових трав культурних кормових угідь найбільш розповсюджені тимофіївка лучна, костриця лучна та червона, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, грястиця збірна, стоколос безостий, райграс пасовищний та високий, мітлиця біла. Із бобових трав у травосумішки культурних кормових угідь найчастіше включають конюшину білу та рожеву, люцерну синю і жовту, лядвенець рогатий.

Для пасовищ в складі травосумішок повинні переважати бобові культури, їх співвідношення до злакових повинно бути 60 % до 40 %, 60 % - бобові, 40 % - злакові.

Із бобових найчастіше застосовують полю шину повзучу, полю шину білу, полю шину червону, еспарцет – для пасовищ на схилах. Для низинних і рівнинних територій використовують полю шину лугову, донник луговий, еспарцет. Для понижених місць – лисохвіст, тимофіївку.

На пасовищах глибина оранки залежить від товщі родючого шару ґрунту, на слабо еродованих землях вона становить 20 – 25 см, на середньо еродованих – 15 – 20 см, на сильно еродованих – не більше 15 см.

Внесення добрив залежить від наявності поживних речовин в ґрунті. Норми внесення мінеральних добрив залежать від забезпеченості ґрунтів поживними речовинами. Як правило, на повно профільних ґрунтах вносять не більше 20 т гною на 1 га, на слабо еродованих – 30 т, на середньо еродованих – 40 т, на сильно еродованих – 50 – 60 т. Аналогічне внесення мінеральних добрив на повно профільних ґрунтах N, P, K - 30 кг діючої речовини, на слабо еродованих N- 60, P - 30 – 45, K - 45 – 60 кг, на середньо еродованих N – 90, P - 30 – 45, K - 60 кг, на сильно еродованих N – 120, P - 45 – 60, K- 90 кг.

Для проведення робіт на вибраній території необхідно провести геоботанічне обстеження з метою виявлення продуктивності кормових угідь і їх рослинно-компонентного складу. Геоботанічне обстеження проводиться наступним чином: на вибраній території закладаються облікові площадки, кожні 1м². облікові площадки можуть закладатися способом конверта, а також можуть закладатися шляхом профілю. На великих площадках – шляхом профілю, на малих – конвертом. На кожній обліковій площадці знімається травостій до рівня ґрунту, визначається його компонентний склад і продуктивність по кожному компоненту. Дані по кожній площадці сумуються і визначається середня врожайність території, а також компонентний склад травосуміші. Крім того, маючи дані по кожній площадці можна визначити врожайність по окремим характеристикам території і показати її у вигляді ізоліній, як величини самого урожаю, так і компонентного складу самої травосуміші. Травостій буває стійкий тільки тоді, коли в його склад входить не менше 4 компонентів бобових і злакових рослин.

Для покращення травостою необхідно провести наступні операції:

• часткове руйнування існуючої дернини. Це руйнування здійснюється за допомогою боронування або дискування (двох напрямків – прямого і поперечного);

• обов’язкове скошування існуючого травостою перед дискуванням, внесення органічних і мінеральних добрив;

• після дискування проводиться підсів травосуміші і прикочування з метою кращого з’єднання землі з насінням.

Ці роботи необхідно проводити весною або пізно восени.

Перелік операцій поверхневого покращення пасовищ:

1. підготовка території , яка включає в себе визначення параметрів земельних ділянок, а також розміщення протиерозійних і протидефляційних об’єктів, таких як захисні лісонасадження, водозатримуючі і водонаправляючі гідротехнічні споруди (ми визначаємо їх місце);

2. погрузка органічних і мінеральних добрив;

3. транспортування органічних і мінеральних добрив;

4. скошування існуючого травостою;

5. внесення органічних і мінеральних добрив;

6. дискування в двох напрямках (або двократне дискування);

7. посів травосуміші;

8. коткування.

Догляд за посівами: Перший рік:

1. транспортування мінеральних добрив;

2. внесення мінеральних добрив для підживлення рослин;

3. боронування;

4. скошування травосуміші в літній період (мульчування). Друге скошування восени.

Другий рік: використовуються сіножаті по прямому призначенню.

На засолених ґрунтах обов’язковою операцією є внесення гіпсу разом з органічними добривами. Внесення гіпсу треба проводити регулярно через кожні 5 – 6 років. Для поверхневого покращення для підсіву травосуміші використовують не більше половини норми від 30 до 50 %. На 1 га, як правило, використовується 5 – 7 кг травосуміші.

2. Для складання проекту використовуються матеріали землевпорядних, ґрунтових, геоботанічних, водогосподарських обстежень.

Під час розробки проекту вирішуються наступні питання:

• закріплення пасовищ за тваринницькими фермами;

• розміщення гуртових і отарних ділянок;

• розміщення пасовищезмін;

• розміщення загонів чергового стравлювання;

• розміщення літніх таборів, водних джерел і худобопрогонів;

• розміщення зрошувальної мережі (при зрошенні).

Закріплення пасовищ за тваринницькими фермами, комплексами виконується з урахуванням їх придатності для випасання різних видів тварин, особливостей літнього утримання худоби, якості травостою.

Для пасовищного утримання тварин проводять формування гуртів, отар, табунів і стад. Гурти ВРХ для молочного стада формують у кількості 100 – 120 голів, молодняку ВРХ – 150 – 180 голів, отари формують в межах 400 – 600 голів. При використанні високопродуктивних культурних або відкритих суходільних пасовищ в степових районах розмір гуртів, отар приймається максимальним і навпаки, при мілко контурності кормових угідь в північно-західних областях, використанні лісових пасовищ чисельність худоби в гуртах скорочується.

Розрахункова площа гуртових і отарних ділянок залежить від потреби в зеленій масі на 1 голову за добу, поголів’я худоби в гурті, тривалості пасовищного періоду, наявності і продуктивності пасовищ. Продуктивність пасовищ необхідно брати в межах 150 – 200 ц зеленої маси з 1 га. На півдні продуктивність пасовищ – до 30 ц/га, в Поліссі – до 100 ц/га

Дуже важливим являється період використання і спосіб використання. Як правило, в нашій зоні на травостійних природних кормових угіддях трав’яний покрив інтенсивно відростає в осінні і весняні періоди, коли достатня кількість вологи. Період відростання травостою коливається від 30 до 40 днів. Травостій можна використовувати для випасу ВРХ коли він досягає висоти 12 – 15 см, а для овець – 7 – 10 см.

Гуртові ділянки повинні мати добрий зв’язок з фермою та водними джерелами. Відстань від ферми або літнього табору не повинна перевищувати: для корів – 2 км, телят – 1 км, молодняку ВРХ і овець – 3 км, коней – 3 – 4 км. Гуртові ділянки повинні бути, по можливості, компактними і за конфігурацією задовольняти вимоги організації гуртового випасу. Їх слід розміщувати довгими сторонами вздовж схилу, що дозволить включити в кожну ділянку землі з різним водно-повітряним режимом, який забезпечить неоднакові строки відростання травостою і створить сприятливі умови для розміщення загонів чергового стравлювання.

При безперервному використанні пасовищ для випасу тварин в одні й ті ж терміни погіршується ботанічний склад травостою, знижується його продуктивність. Покращення складу травостою можна досягти шляхом введення пасовищезмін.

Пасовищезміна являється складовою частиною організації культурного пасовища. Вона передбачає щорічне чергування строків і порядку використання травостою, догляду за пасовищами на окремих ділянках, виділених під випасання, сінокосіння та відпочинок. В співвідношенні з іншими міроприємствами пасовищезміна забезпечує добрий видовий склад і високу врожайність травостою протягом тривалого періоду, більше рівномірне поступання зеленої маси за місяцями пасовищного періоду, а також страховий запас зеленого корму в несприятливі роки для росту трав.

Кожна ділянка повинна випасатись однією групою худоби, тобто ВРХ окремо, а вівці – окремо. При необхідності поєднання різних видів тварин – спочатку випасають ВРХ, а потім – вівці.

Схеми пасовищезмін бувають різними в залежності від природних умов пасовищної ділянки, площі і продуктивності пасовищ, типу травостою, строків інтенсивності їх відростання, системи виробництва зелених і грубих кормів, строку служби пасовищ, їх використання.

При складанні пасовищезміни в системі гуртових ділянок кількість їх необхідно збільшити на 2 – 3 ділянки, на яких будуть проводитись міроприємтсва по поліпшенню або відновленню травостою і скошування трави на сіно або зелену підживлення.

Правильне використання гуртових і отарних ділянок передбачає поділ їх на загони чергового випасу (ЗЧВ). Організація загінної системи пасовищ дозволяє проводити багаторазові стравлювання (випасання) без зниження продуктивності пасовища і погіршення ботанічного складу травостою.

Проектування ЗЧВ заключається в визначенні кількості і розмірів, встановленні конфігурації і розміщенні загонів.

Число загонів залежить від прийнятої пасовищезміни і визначається виходячи із тривалості періоду відростання трави, числа днів випасання в одному загоні за один цикл стравлювання, продуктивності пасовищ, площі гуртової ділянки.

Кількість ЗЧВ розраховують за слідуючою формулою:

К = (П_в / В ) + О, де

К – кількість ЗЧВ;

П_в – період відростання травостою;

В – випас тварин в ЗЧВ в днях;

О – кількість загонів, відведених для відпочинку.

Період випасання в загоні рекомендується не більше 6 днів.

Період відновлення травостою 36 – 40 днів.

При періоді випасання 6 днів для відпочинку виділяють 2 – 3 загони. Кількість загонів приймається не менше 8 і не більше 15.

ЗЧВ повинні забезпечувати можливість проведення технологічних операцій по покращенню і відновленню травостою, організації догляду за ним, а також організації випасу.

Ширина ЗЧВ розраховується із необхідності розвороту групи тварин в ньому, для цього користуються наступними параметрами:

- для молочного стада 0,8 – 1,0 м на 1 голову;

• для молодняку ВРХ – 0,6 – 0,8 м на 1 голову;

• для овець – 0,25 – 0,30 м на 1 голову.

Але при розрахунку ширини ЗЧВ дотримуються вимог проти ерозійної і протидефляційної організації території, при чому ці параметри можна збільшити в 2,5 – 2 рази, так як відновлення травостою можна проводити полосно.

Довжина ЗЧВ буде залежати від наявності топографічної ситуації, розчленування рельєфу гідрографічною мережею, а також від періоду використання ЗЧВ і продуктивності травостою. Як правило, довжина ЗЧВ коливається в межах 300 – 800 м. ЗЧВ розміщують довгими сторонами поперек схилу, а на рівнинних місцях з ухилом до 1⁰ – довгими сторонами перпендикулярно дії основних вітрів. По границям ЗЧВ проектують захисні лісонасадження шириною 3 – 6 м продувної конструкції. Для огородження ЗЧВ використовують постійні, переносні і комбіновані загорожі. Іноді застосовують зелені загорожі із чагарників. Постійна загорожа із деревинних і залізобетонних стовпів встановлюється на відстані 4 – 6 метрів і сполучених 3 – 5 рядами проволоки, жердин. Крім того по границях ЗЧВ передбачають постановку стовпів для навішування на них електропастуха ( одна – дві проволоки, через які пропускають струм 24 вольта). Для проходу тварин в кожному загоні установлюють двоє воріт шириною 6 – 8 м.

Для забезпечення переходів худоби і попередження витоптування травостою і посівів проектують худобопрогони. Худобопрогони підрозділяються на основні, що з’єднують ферми, комплекси, літні табори і гуртові ділянки та на внутріпасовищні. Ширина основних худобопрогонів 10 – 15 м для ВРХ, 15 – 20 м – для овець, а внутріпасовищних приймається 8 – 10 , іноді до 15 м. Худобопрогони також проектують від місць постійного утримання тварин до пасовищ. При постійному прогоні тварин не допускається розміщення худобопрогонів по польовій дорожній мережі. Худобопрогони огороджуються 2 – 3 нитками проволоки по обидві сторони. Мінімальна протяжність худобопрогонів досягається при розміщенні загонів, по так називає мій коридорній системі з виходом їх коротких сторін на худобопрогін.

Поверхня худобопрогонів залужується стійкими до випасання травами, іноді профілюється і закріплюється піском і гравієм товщею 25 – 30 см. Для зручності перегону худоби кути повороту бажано робити тупими.

Відстань пасовищ від ферм повинна бути для ВРХ до 1,5 км, для овець – 2,0 – 2,5 км. При розміщенні пасовищ на значній відстані від ферм проектують літні табори. Літні табори повинні бути облаштовані тимчасовим приміщенням для робітників, ізолятором для хворих тварин, приміщенням для дойки тварин і зберігання готової продукції, площадкою для відпочинку тварин в нічний період. Площа літнього табору встановлюється із розрахунку 50 – 60 м² на корову. При літніх таборах мають бути організовані водопої. Джерелами пасовищного водопостачання можуть бути ставки, озера, колодязі, річки, зрошувальні канави, трубопроводи, водопроводи. Водопої можуть бути організовані на віддалі від літніх таборів, пасовищ не більше 1,0 – 1,5 км для ВРХ і овець – 2,5 – 3,0 км. При відсутності вододжерел або поганій їх якості передбачають будівництво нових джерел чи планують міроприємства по їх доставці. Для організації водопоїв проектують запруди, для акумуляції поверхневого стоку площадки на відкритих водоймах, а також водозабір із артезіанських свердловин. Ділянка для будівництва літнього табору повинна розміститися по можливості в центрі пасовищного масиву, поблизу водного джерела, бути сухою, захищеною від вітрів, мати добрі під’їзні шляхи.

3. Поверхневе покращення доцільно проводити, якщо травостій містить не менше 20 – 25 % цінних кормових трав. Воно проводиться шляхом підсіву без порушення природної дернини. Поверхневе покращення п.к.у. дозволяє підвищити їх продуктивність у 3 – 4 і більше разів.

Корінне покращення передбачається, якщо травостій природних кормових угідь містить менше 20 – 25 % цінних кормових трав і поверхневе покращення їх не дає достатнього ефекту. Докорінне покращення передбачає створення сіяних пасовищ і сіножатей шляхом порушення природної дернини з перевертанням верстви ґрунту і посіву цінних багаторічних трав.

Корінне покращення ділиться на 3 підвиди:

а) прискорене;

б) звичайне;

в) через польовий період.

Прискорене покращення застосовується на крутих схилах (> 10˚) Звичайне покращення – на покатих схилах ( 5 - 10˚ ).

Через польовий період – на пологих схилах (до 5˚ ).

Прискорене покращення передбачає посів травосумішів в один рік з руйнуванням дернини. Посів може здійснюватись весною, літом і осінню. Незалежно від періоду виконання робіт технологічна схема має слідуючий вигляд:

1. Визначення на території місць закладки захисних лісонасаджень та протиерозійних і протидефляційних об’єктів.

2. Будівництво гідротехнічних споруд.

3. Підготовка ґрунту і закладка лісонасаджень.

4. Розбивка території на полоси, визначення черговості покращення кожної полоси.

5. На визначених полосах при необхідності проводиться землювання або планіровка поверхні.

6. Після планіровки проводиться внесення добрив і обробіток ґрунту.

Звичайне покращення застосовується на покатих схилах. Різниця між звичайним і прискореним покращенням полягає в тому, що основний обробіток ґрунту (тобто оранка) проводиться, як правило, під зиму, а посів здійснюється ранньою весною, а якщо оранка проводиться весною, то посів здійснюється літом або осінню. В останньому послідовність операцій аналогічна першому способу.

Через польовий період застосовується на пологих землях, де практично відсутній травостій або він не відповідає кормовим вимогам. Покращення пасовищ через польовий період передбачає повне руйнування дернини і використання території для посіву зернових, колосових трав терміном на 2 – 3 роки, чим досягається повна окультуреність ґрунтів. На пологих покращення можна здійснювати цілими ділянками, без розбивки їх на окремі полоси. Що стосується гідротехнічних споруд і лісонасаджень, то вони повинні бути закладені до покращення або створення травостою.

Пасовища з чагарниками, рідколіссям, купинами, засолені – підлягають корінному покращенню. Природні кормові угіддя розміщені на понижених місцях рельєфу необхідно використовувати для сінокосіння і тільки добре дреновані ділянки можна використовувати для випасу великої рогатої худоби.. всі інші кормові угіддя, які розміщені на схилах використовуються під випас, при цьому на пологих схилах – для випасу ВРХ, на покатих і крутих схилах – для випасу овець.

На пасовищах з рідколіссям, чагарниками, купинами перед відновленням травостою необхідно провести культуртехнічні заходи. Послідовність робіт наступна:

• зрізка чагарників або рідколісся;

• транспортування зрізаного матеріалу до місць буртування;

• буртування;

• утилізація двома способами (простим спалюванням або переробка на тирсу. Якщо передбачається утилізація на тирсу, необхідно провести операцію по доставці дробівки, підведення електроенергії, спорудження тимчасових приміщень, подрібнення матеріалу і вивезення матеріалу;

• розподіл по території відходів від спалювання4

• дискування території;

• вичісування коріння;

• буртування коріння;

• утилізація;

• оранка;

• далі всі операції повторюються.

На ділянках при наявності купин наступна послідовність операцій:

• зрізка купин;

• дискування;

• паніровка поверхні;

• оранка; (далі всі операції повторюються).

Якщо ділянка перезволожена, то необхідно провести заходи по осушенню. На земельних ділянках, на яких виявлено засолення, необхідно провести заходи по хімічній меліорації. Слід мати на увазі, що меліорантів продовжується 5 – 6 років, при цьому послідовність операцій буде наступна:

• дискування;

• внесення гіпсу;

• внесення органічних добрив;

• оранка.

Поверхневе покращення передбачає часткове руйнування дернини, знищення непродуктивної рослинності і підсів бобово-злакових травосумішів. Поверхневе покращення застосовується на тих кормових угіддях, які не втратили свого потенціалу, тобто травостій відповідає вимогам, його треба тільки покращити.

4. Робочий проект покращення природних кормових угідь складається з наступних частин: Графічна частина та текстова частина, яка поділяється на:

1. Підготовчі та вишукувальні роботи

2. Складання схеми пасовищезмін та сінокосозмін

3. Впорядкування території пасовищ (розбивка території на загони чергового випасу, розміщення літніх таборів, розміщення худобопрогонів)

4. Впорядкування території сіножатей (розбивка території на сінокосозмінні ділянки)

5. Організація покращення або відновлення травостою

5.1. Розробка технологічних схем

5.2. Розрахунок потреби добрив

5.3. Розрахунок потреби в насінні

6. Складання кошторисної документації

6.1 Складання локальних кошторисів

6.2 Складання об’єктних кошторисів

6.3 Складання зведеного кошторисного розрахунку

7.Визначення економічної ефективності проекту

Висновок

5. В багатьох господарствах під сіножатями залишились ті ділянки, які за ґрунтовими умовами, за умовами зволоження, рельєфом або просторовим розміщенням мало придатні для інших с/г угідь. Продуктивність їх досить низька, але при інтенсивному використанні на сіножатях можна отримати до 100 ц/га сіна. Підвищення продуктивності сіножатей – важливий резерв збільшення кормів.

Шляхи вирішення цього питання:

1. поверхневе поліпшення травостою без переорювання дернини;

2. корінне поліпшення шляхом переорювання і посіву багаторічних трав;

3. систематичне внесення мінеральних і органічних добрив;

4. осушення або зрошення (при несприятливому водному режимі).

Найбільш високої продуктивності можна досягти при скошуванні трави в ранні строки – в фази колосіння і цвітіння злаків. Однак, раннє скошування із року в рік призводить до пригнічення рослин, до падіння продуктивності. Тому найкраще періодично обновлювати травостій. Цього можна досягти не тільки шляхом підсіву трав, але і їх природного онасінення, якщо скошування проводити в стадії насіневої зрілості.

Впорядкування території сіножатей заключається в:

• розміщенні сінокосозмінних і бригадних ділянок,

• проектуванні дорожньої мережі, водних споруд;

• проектуванні захисних лісонасаджень.

Детальне вивчення сінокосів за матеріалами ґрунтового, геоботанічного і інших обстежень необхідно для розробки системи міроприємств, які забезпечать підвищення врожайності травостою, правильне впорядкування території з урахуванням природних властивостей і кормових показників кожного відокремленого масиву.

Міроприємства по поліпшенню і впорядкуванню сіножатей розробляються на основі їх паспортизації. Паспортизація проводиться, як окреме міроприємство, або виконується в порядку землевпорядного обстеження. При цьому виясняють вид сіножатей, їх фактичне використання, рельєф, грунт, джерела і ступінь зволоження, тип рослинності, її ботанічний склад і кормову цінність, культуртехнічний стан поверхні, придатність ділянки для механізованого збору трави і виконання інших робіт.

Результати вивчення рельєфу місцевості (розміщення, експозиція, стрімкість схилу), ґрунтів (тип, зволоженість), рослинного покриву і культуртехнічного стану, віддаленості сінокосів дозволяють підібрати досить доцільний вид впорядкування території. Особливу увагу слід приділити рельєфу, родючості ґрунтів і забезпеченні їх вологою, як найбільш важливим екологічним факторам, що визначають можливість вирощування цінних рослин і врожайність сінокосів.

Покращення або відновлення травостою аналогічні як і на пасовищах, за виключенням того, що на сіножатях злакові повинні займати 60 %, а бобові – 40 %. Сіножаті можуть використовуватись комплексно, тобто після кожного укосу допускається випас тварин ВРХ по отаві.

При впорядкуванні території сінокосозмін необхідно брати до уваги фенологічні фази розвитку рослин і до них приурочувати сінокосіння. В сінокосозміні повинно бути не менше 3-х ділянок, може бути 4 – 6, які дозволять регулювати строки сінокосіння по роках і співвідношенні сінокосіння з випасом по отаві.

Під сінокосозміною розуміють систему використання сіножатей і догляду за ними, яка передбачає чергування строків сінокосіння і випасу по отаві, проведення міроприємств по поліпшенню травостою.

Для суходільних сіножатей з одно укісним використанням рекомендують 4-х річну сінокосозміну з наступним чергуванням строків скошування по рокам: 1 – Б, 2 – Ц, 3 – О, 4 – Д.

При 2-х укісному – 1 рік – 1 укіс Б, 2 укіс – отава.

2 рік – 1 укіс Ц, 2 укіс – отава,

3 рік – 1 укіс Д, 2 укіс – отава,

4 рік – 1 укіс О, 2 укіс – отава.

Бутонізація Ц Д О

Цвітіння Д О Б

Дозрівання О Б Ц

Онасінення Б Ц Д

Найбільш продуктивні і цінні в кормовому відношенні період бутонізації і цвітіння. При сінокосінні в період бутонізації і цвітіння використовується двох-трьохкратний збір трав, при оснасіненні – однократний.

Технологічні схеми покращення сіножатей аналогічні технологічним схемам покращення травостою на пасовищах.

Проектування сінокосозмін з наступним виділенням в них бригадних ділянок виконується лише при наявності великих сінокісних масивів в господарствах лісової зони і в заплавах рік. Значно частіше складання проекту впорядкування території сіножатей починається з закріплення сінокісних ділянок за відповідними бригадними і тваринницькими фермами на основі розрахованого кормового балансу з урахуванням створення компактних бригадних земельних масивів. Сіножаті закріплюють за тими бригадами, на території яких вони розташовані.

Після закріплення сіножатей за бригадами встановлюється сінокосозміна, яка передбачає поділ сіножатей на 3 – 6 ділянок для використання по певній системі.

Закріплення сіножатей за бригадами проходять, виходячи із наступних вимог:

1. своєчасного і високоякісного збирання сіна в стислі строки і відповідно до особливостей окремих типів сіножатей і черговістю сінокосіння по рокам;

2. рівномірного завантаження бригад по проведенню агротехнічних і меліоративних міроприємств, збирання, перевезення сіна;

3. раціональної організації уборки найбільш ефективним використанням уборочних машин і транспортних засобів;

4. мінімуму холостих переходів і переїздів з ділянки на ділянку, від усадьби до місця роботи і назад.

Для кожного типу сіножатей (суходільні, заплавні і т.д.) вводиться самостійна сінокосозміна.

Сінокосозмінні ділянки повинні бути приблизно однакові по площі; однотипні по характеру травостою; зручними за розмірами сторін і конфігурації для механізованого сінокосіння і випасу тварин.

Межами бригадних і сінокосозмінних ділянок можуть бути дороги, річки, канави, балки і інші елементи ситуацій. В випадку, коли за бригадою закріплена незначна площа сіножатей, чергування використання і догляду (строків сіножатей, випасу по отаві, міроприємств по поліпшенню) здійснюється лише в часі.

При створенні високопродуктивних сіножатей на еродованих схилах балок одним із основних завдань є застосування найбільш ефективних заходів освоєння, які б сприяли значному підвищенню продуктивності угідь і забезпечували захист їх від ерозії. Рекомендується застосовувати такі способи освоєння схилів балок:

- прискорене залуження висівом травосумішок по зораній дернині;

- залуження схилів висівом травосумішок по дискованій дернині;

- черезсмужне освоєння схилів.

Для одержання високих врожаїв трав на схилах треба добре підготувати грунт до сівби; найкращих результатів при обробітку пласта природних трав можна досягти, застосовуючи важкі дискові борони.

Особливо ретельною повинна бути обробка дернини важкими дисковими боронами, якщо попередня оранка провадилася плугами без полиць. На площах, де зріджена дернина, іноді буває досить зробити дискування і культивацію з боронуванням в міру ущільнення ґрунту і відростання бур’янів. За 1 – 1,5 тижня до сівби на ділянці необхідно провести ще одну неглибоку культивацію. Обробляти грунт, сіяти багаторічні трави треба впоперек схилу, бо при розміщенні рядків уздовж схилу відбувається змив ґрунту. Обов’язковою умовою є передпосівне коткування ґрунту, а в суху погоду коткувати слід і після сівби.

Травосумішки багаторічних бобових і злакових трав при повторному залуженні, нагромаджуючи велику кількість органічних речовин і підвищуючи вміст гумусу, сприяють утворенню водотривкої структури ґрунту і відновлюють таким чином родючість змитих ґрунтів та їх протиерозійну стійкість.

Своєрідність екологічних умов на схилах – більш сухі та бідні грунти, значно суворіший мікроклімат, наявність ерозійних процесів – робить необхідним вирощувати тут травосумішки з посухостійких та морозостійких компонентів. Разом з тим, види трав повинні відзначатися достатнім довголіттям, бо схили з більш-менш еродованою поверхнею недоцільно часто переорювати. Травосумішки необхідно підбирати так, щоб швидко створювалися зімкнутий травостій і міцна дернина, стійка проти змиву і випасання худобою.

Сінокосозміни організовують на понижених добре зволожених частинах рельєфу. Для зручного зв’язку сінокосозмінних масивів між собою і з населеними пунктами, польовими станами і водними джерелами проектують дорожню мережу. Ширина доріг встановлюється 3 – 4 м. Розміщують дороги на рівних, сухих, підвищених ділянках. При використанні сіножатей для випасу худоби по отаві проектують худобопрогони , ширина яких і вимоги ті ж, що й на пасовищах.

На великих масивах, розміщених нерідко черезполосно і на великій відстані від основних господарських центрів і в заплавах рік, доцільно будівництво польових станів для розміщення робочих в періоди уборки і догляду за сіножатями, випасання тварин, для зберігання інвентаря і паливно-мастильних матеріалів.

Польові стани розміщують в центрі сінокосозмінних ділянок, поблизу водних джерел, на підвищених, захищених від вітрів місцях.

Обґрунтування проектного рішення проводиться шляхом визначення підвищення продуктивності травостою, ефективності використання машино-тракторного парку, чіткої організації випасання тварин, зниження капітальних вкладень і щорічних витрат за рахунок впорядкування території сіножатей. Отриманий ефект (додатковий чистий дохід) від підвищення врожайності сіножатей співставляється з об’ємом капіталовкладень на поліпшення травостою, будівництво худобопрогонів, водних джерел, польових станів і розмірами щорічних затрат на холості переїзди, повороти і заїзди тракторних агрегатів, перевозку сіна і т.д. в результаті визначається термін окупності капітальних вкладень на поліпшення і впорядкування території сіножатей.

Сінокісні масиви, які розрізняються строками збирання, врожайністю, по характеру і об’єму агротехнічних і меліоративних міроприємств, слід по можливості рівномірно розподіляти між бригадами.

Ділянки закріплені за бригадами розміщують компактно. Необхідність такого розміщення викликана специфікою сіноуборки, яка не допускає розриву у строках між сінокосінням, згрібанням, скирдуванням. Всі ці види робіт повинні виконуватися своєчасно. В умовах непогоди буває необхідно швидко переводити бригади із однієї роботи на іншу, що може викликати незручність при розрізненості сінокісних ділянок.

Розмір сторін і форма бригадних ділянок встановлюється з урахуванням виробничого використання машин і своєчасного проведення сінокосіння.

Організація території сінокосів повинна проводитися з урахуванням природних і економічних особливостей кожного району і господарства.

Лекція 3. Нормативно-методична база для складання кошторисної документації. Визначення економічної ефективності будівництва

1. Види кошторисної документації

2. Елементи кошторисної вартості і порядок їх визначення

3. Порядок складання основної кошторисної документації

4. Нормативно-методична база для складання кошторисної документації

5. Визначення ефективності будівництва

1. Кошторис – це документ, в якому визначені розміри одночасних затрат, необхідних для здійснення інженерних міроприємств і будівництва об’єктів, відповідно до робочих креслень і відомостей обсягу робіт. Кошториси – це основа для проведення проектно-вишукувальних робіт, планування будівництва і капітальних вкладень. Вони забезпечують умови для безперервного фінансування робіт. Встановлені в проектно-кошторисній документації розміри капіталовкладень використовують в подальших розрахунках при визначенні економічної ефективності проектуємих міроприємств і техніко-економічних показників робочих проектів.

Кошторисна документація складається з локальних кошторисів, об’єктних кошторисів, зведеного кошторисного розрахунку, а також визначення загальних затрат.

Локальні кошториси визначають розміри затрат на придбання обладнання, матеріалів, а також на виконання робіт. Вони складаються на окремі види будівництва або спеціальні роботи. Найчастіше мають місце локальні кошториси на виконання проектно-пошукових робіт, підготовки об’єкту до будівництва, ґрунту до посадки і проведення самого будівництва. Технічною основою складання локальних кошторисів являються переліки видів і обсягів робіт, технологічні схеми і описання їх виробництва, передбачені робочим проектом.

Локальний кошторис № 1 визначає витрати на підготовку грунту:

1. Зрізка чагарників

2. Переміщення чагарників

3. Буртування

4. Вичісування коріння

5. Переміщення коріння

6. Буртування коріння

7. Утилізація

8. Переміщення попелу

9. Оранка

10. Перенесення проекту в натуру

11. Посадка захисних лісонасаджень

12. Дискування

13. Погрузка мінеральних добрив

14. Погрузка органічних добрив

….

В вартість робіт, що визначається за локальними кошторисами включають: прямі затрати, накладні затрати ( 15 %), планові накопичення ( 30 %), заробітна плата (20 %), всього за кошторисом № 1.

Об’єктні кошториси складаються на окремі об’єкти будівництва, будинки, споруди, які входять в комплекс передбачений робочим проектом. об’єктні кошториси складаються на основі локальних кошторисів по окремим спорудам, видам затрат і робіт.

Об’єктні кошториси складаються на наступні об’єкти і міроприємства:

- магістральні і міжгосподарські канави та водозбереження;

- колектори зі спорудами;

- зрошувальну мережу зі спорудами;

- культуртехнічні роботи;

- придбання зрошувальної техніки;

- внутрігосподарські магістральні дороги;

- земельні масиви сівозмін або полів.

Об’єктні кошториси, які пройшли узгодження з підрядними організаціями та з заказчиком служать основою для визначення кошторисної вартості будівництва.

Зведений кошторисний розрахунок складається до проекту і визначає його загальну вартість . зведений загальний розрахунок затрат складається в випадку, коли розробляється комплексний проект, тобто одночасно з проведенням робіт по освоєнню і покращенню земельних угідь передбачається будівництво виробничої побутової і соціальної інфраструктури.

Визначення загальних затрат проводиться на основі зведених кошторисних розрахунків.

Форми, порядок і методика складання кошторисної документації встановлюються інструкцією про порядок, склад, погодження і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво підприємств, будинків і споруд, а також інших об’єктів, пов’язаних з капітальними затратами. Ці інструкції випускаються під загальним грифом ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ (ДБН), крім того ДБН передбачають максимально допустимі затрати на будівництво окремих об’єктів, а також на закладку насаджень різного призначення.

2. Кошторисною вартістю, яка визначає загальну суму капіталовкладень являється розмір грошових затрат, необхідних для проектування в цілому.

Розходи, які входять до складу кошторисної документації діляться на три основні групи:

1. прямі витрати;

2. накладні витрати;

3. планові накопичення.

Прямі витрати включають витрати на матеріали, на основну заробітну плату, вартість експлуатації машин і обладнання.

Накладні витрати пов’язані з загальними умовами будівництва і включають: адміністративно-господарські витрати на обслуговування робочих, витрати на організацію і виконання робіт. Згідно з ДБН накладні витрати можуть передбачати зимове подорожчання в розмірі 20 % від загальної вартості, витрати на організацію ліквідації робіт ( 6% від загальної вартості), витрати на зовнішній транспорт ( 10 %), а також податок на добавлену вартість ( 20 % ).

Планові накопичення – це нормативний прибуток будівельних організацій, який необхідно враховувати в кошторисній вартості будівельних і монтажних робіт. Величина планових накопичень визначається виходячи із суми прямих і накладних витрат. Для всіх будівельних організацій планові накопичення розраховуються в розмірі 30 % від загальної вартості і накладних накопичень.

3. Кошториси, особливо локальні, складаються на всі види будівельних, спеціальних і супутніх робіт, до яких відносяться підготовка території, підготовка ґрунту, придбання обладнання, виконання технологічних процесів.

Технічною основою для складання локальних кошторисів служить перелік видів і обсягів робіт.

Визначення обсягів робіт по видам і конструктивним рішенням, а також окремим елементам проводиться по робочим кресленням, а також по іншим проектним і технологічним даним. По цим даним визначаються прямі затрати. Кошториси показують всі види робіт, їх обсяги, показується джерело обґрунтування прийнятої одиниці виміру.

Кошториси складаються на основі ДБН, технологічних карт, єдиних районних розцінок і других нормативних документів, які регламентують вартість тих чи інших робіт. У випадку відсутності єдиних розцінок, збірників цін, можуть застосовуватись дані проектних і науково-дослідних закладів, а також аналогічні розцінки прийняті в інших проектах на аналогічні роботи. У випадку відсутності і таких даних складаються індивідуальні розцінки на основі виробничих норм.

Локальні кошториси містять наступну інформацію:

Графа 1 – номер по порядку виду робіт.

Графа 2 – найменування робіт і витрат

Графа 3 – одиниця виміру.

Графа 4 – кількість одиниць

Графа 5 – вартість однієї одиниці.

Графа 6 – загальна вартість, в т.ч. і вартість одиниць заробітної плати при експлуатації машин.

Графа 7 – обґрунтування вартості.

Локальний кошторис має свій номер і назву на виконання . В локальному кошторисі робиться посилання, на основі яких креслень або технологічних карт він складений. Крім того, в заголовку приводиться кошторисна вартість, кошторисна трудомісткість в людино/годинах, кошторисна заробітна плата, середній розряд вимірних робіт, одиничної вартості.

Локальний кошторис підписує виконавець робіт і перевіряючий.

Форми кошторисів затверджені ДБН. Вони повинні відображувати вартість окремих об’єктів і споруд. Об’єктні кошториси складаються також по визначеній формі, встановленій ДБН і служать для визначення кошторисної вартості товарної будівельної продукції.

В зведених кошторисах об’єднуються всі підсумкові витрати із локальних кошторисів, які складаються на окремі частини проекту і включають в себе 12 глав:

1 глава – підготовка території будівництва. Вона включає затрати на відведення земельної ділянки, створення геодезичної основи, виплату відшкодувань господарству, знімання, переміщення та складування родючого шару ґрунту та інші затрати пов’язані з підготовкою території.

2 глава – об’єкти основного виробничого призначення. В цю главу включені витрати, визначені на основі витрат по об’єктам основного призначення.

3 глава – об’єкти підсобного виробничого і обслуговуючого призначення. В цю главу входять витрати на обладнання ремонтних механічних майстерень, будівництво адміністративних будівель, складів, гаражів і інших об’єктів пов’язаних з необхідністю функціонування будівельної організації.

4 глава – об’єкти енергетичного господарства. Сюди входять витрати на будівництво трансформаторних підстанцій, ліній електропередач і іншого енергетичного обладнання.

5 глава – об’єкти транспортного господарства і зв’язку. Сюди включені витрати на облаштування тимчасових доріг, під’їздів, дорожніх споруд, телефонних, повітряних і кабельних ліній, установку АТС та інших інженерних комунікації.

6 глава – зовнішні мережі і споруди водозабезпечення, каналізації, теплофікації. Тут передбачаються витрати на зовнішні мережі газо-, водо-, тепло забезпечення, каналізації, водоочисні і очисні споруди, а також насосні станції і артезіанські свердловини.

7 глава – облаштування території підприємства. Сюди входять витрати на озеленення, облаштування тротуарів, пішохідних доріжок, архітектурне оформлення будинків і споруд.

8 глава – відсотки на витрати на тимчасові будинки і споруди, які які складають для промислового і водогосподарського будівництва 4,5, а для сільськогосподарського будівництва – 2,9 %. Крім того, в цій главі показані витрати на розробку тимчасових будівель і споруд, які визначаються в розмірі 15 % від загальної суми по цій главі.

9 глава – інші роботи і витрати. В цій главі враховуються лімітуючи і інші витрати за наступною номенклатурою: збільшення витрат, пов’язаних з подорожчанням будівельних і монтажних робіт в зимовий час. Ці витрати визначаються ДБН, а також по кошторисним нормам в відсотках по главі 1 – 8.

Додаткові витрати, пов’язані з роз’їзним характером робіт. Вони визначаються на основі звітних даних на попередні роки,, а при відсутності таких приймаються в розмірах, які вказані ДБН або в кошторисних нормах.

Додаткові витрати беруться від суми глав 1-8.

Додаткові витрати пов’язані з перевозкою робочої сили автотранспортом на відстані більше 3 км в одному напрямку. Вони визначаються на основі звітних даних підрядної будівельної організації за попередній рік від суми глав 1 – 8. в випадку відсутності таких вони можуть братися від суми глав 1 – 8 в розмірі не більше 2, 5 %.

Додаткові витрати, пов’язані з виплатою одночасних винагород за вислугу працівникам будівельних організацій. Вони визначаються на рівні фактичних витрат.

10 глава – утримання дирекції і авторський нагляд. В цій главі враховуються витрати на утримання технічного нагляду замовника з а виконанням будівельних робіт. Вони визначаються від вартості витрат глав 1 – 9. на сільськогосподарських об’єктах їх розмір встановлюється до 0,5 %, на інших об’єктах – до 0,4 %.

11 глава – підготовка експлуатаційних кадрів. В цій главі включаються витрати на підготовку кадрів по експлуатації об’єкту, тобто враховуються витрати на навчання кадрів, а також на підвищення їх кваліфікації. Вони визначаються в розмірі 1 % від суми витрат визначених в главах 1 – 9.

12 глава – проектні і пошукові роботи. В цій главі визначаються витрати на всі проектні, пошукові і науково-дослідні роботи, пов’язані тільки з цим об’єктом. Вартість проектних і пошукових робіт визначається на основі відповідних кошторисів на проектні і пошукові роботи для будівництва.. проектні і пошукові роботи визначаються з розподілом їх на проектні та пошукові, а також по стадіям виконання пошукових і проектних робіт.

В зведеному кошторисному розрахунку окремою строчкою визначається резерв на непередбачені роботи і витрати, який складається в розмірі 1,5 – 3,5 % від вартості витрат, визначених главами 1 – 2.

В зведеному кошторисному розрахунку визначаються наступні підсумки: 1. по кожній главі;

2. сума глав 1 – 2;

3. сума глав 1 – 8;

4. сума глав 1 – 9;

5. сума глав 1 – 12;

6. після нарахування резервних витрат дається загальний підсумок по всьому зведеному кошторисному розрахунку (ЗКР). Кожна позиція ЗКР повинна мати посилання на номер об’єктного кошторису або відповідних розрахунків окремих видів витрат.

Зведені витрати по об’єкту складаються для визначення загальної кошторисної вартості на реалізацію заходів будівництва об’єктів, освоєння проектів в цілому на проектний об’єкт.

В проектах землевпорядкування ці витрати можуть включати в себе наступні зведені кошторисні розрахунки:

1) зведений кошторисний розрахунок на меліоративне будівництво по осушенню земель;

2) зведений кошторисний розрахунок на меліоративне будівництво зрошення земель;

3) зведений кошторисний розрахунок на будівництво окремих об’єктів по переробці сільськогосподарської продукції, тваринницьких ферм, господарських дворів, бригадних станів;

4) зведений кошторисний розрахунок на будівництво жилого фонду;

5) зведений кошторисний розрахунок на освоєння земель;

6) зведений кошторисний розрахунок на всі види покращення земель;

7) зведений кошторисний розрахунок на будівництво об’єктів протиерозійного і протидефляційного захисту ґрунтів;

8) зведений кошторисний розрахунок закладки багаторічних насаджень;

9) зведений кошторисний розрахунок на закладку захисних лісових насаджень;

10) зведений кошторисний розрахунок на покращення природних кормових угідь і створення залужених водотоків і водоскидів.

В проектах землевпорядкування повинні бути визначені загальні витрати по кожній окремій позиції проектних рішень на основі кошторисів або укрупнених показників з визначенням періодів і черговості їх освоєння.

4. Для складання кошторисів, а також визначення послідовності і обсягів робіт, в робочому проектуванні використовується наступна нормативно-методична база:

- державні будівельні норми;

- єдині розцінки на виконання робіт;

- укрупнені кошторисні показники;

- технологічні карти або робочі технологічні схеми.

ДБН включають загальні положення, будівельні матеріали, вироби, конструкції, обладнання, норми проектування, організацію і технологію проектування. ДБН складені за окремими видами будівельних робіт промисловості, цивільного будівництва, с/г і л/г будівництва, водного господарства.

Єдині розцінки передбачають вартість витрат на окремі види робіт без врахування додаткових витрат і накладних витрат. Єдині розцінки включають в себе загальні положення, в яких регламентується їх застосування.

Укрупнені показники передбачають нормативні показники витрат на будівельні та інші роботи. Вони регламентують ефективність застосування прийнятих рішень в проекті на будівництво тих чи інших об’єктів. Крім того укрупнені показники дають характеристику оптимального використання земельної ділянки на основі передбаченого коефіцієнту забудови.

Технологічні карти розробляються науково-дослідними організаціями і передбачають склад і послідовність виконання робіт. А також витрати будівельних, монтажних робіт, заробітної плати, на механізацію робіт. Ці витрати передбачені на конкретну одиницю виміру, вони служать основою для складання локальних кошторисів.

Крім перерахованих нормативів можуть застосовуватися єдині районні розцінки, які складаються для застосування в окремих регіонах, а також прейскуранти цін. Як правило, єдині районні розцінки застосовуються при будівництві в конкретних регіонах, але обов’язковим є посилання в кошторисах на застосування тих чи інших нормативів і розцінок. Прейскуранти передбачають відпускну вартість на окремі вироби конструкції або матеріали. Як правило, прейскуранти міняються дуже часто 2 – 3 рази в рік, тому в кошторисах важливо відобразити застосування цін на момент складання кошторису. Кожній розцінці будівельних чи кошторисних норм в відповідних збірниках присвоюється свій номер або шифр, які повинні бути вказані в локальних кошторисах. При розробці робочих проектів користуються відповідними постановами Кабінету Міністрів, міністерства будівництва і архітектури.

5. Під економічним обґрунтуванням в робочому проектуванні слід розуміти вибір найбільш економічних варіантів проектно-технологічних рішень, а також кінцеві розрахунки абсолютної ефективності в поліпшенні угідь, що в сукупності і визначає економічну ефективність робочого проекту в цілому. Абсолютна ефективність капіталовкладень визначається шляхом співставлення ефекту з затратами на його отримання.

Для обґрунтування і оцінки варіантів проекту впорядкування території використовують як технічні, так і економічні показники.

Технічні показники характеризують просторове розміщення окремих елементів і вимог до їх розміщення. До економічних показників відносяться: вартість валової продукції, чистий дохід, щорічні витрати, капітальні вкладення і термін їх окупності, приведені витрати.

Під ефектом землевпорядкування розуміють економічний, екологічний і соціальний результат вдосконалення організації території і використання земель, в порівнянні з попереднім станом.

Сфери ефективності:

1. екологічна ефективність – комплекс міроприємств, спрямованих на охорону природи, її відтворення і раціональне використання природних ресурсів. Проявляється вона у впливі землевпорядних міроприємств на навколишнє середовище через покращення земель, захист їх від ерозії, здійснення природоохоронних заходів.

2. економічна ефективність –обумовлена вимогами взаємо організації виробництва і території, поліпшення умов господарювання;

3. соціальна ефективність – це ефективність направлена на покращення умов виробництва. Вона передбачає також зміни умов життя, праці, культурно-побутового обслуговування і відпочинку населення.

Показником соціальної ефективності можуть бути збільшення фондів матеріального заохочення і соціально-культурних заходів за рахунок збільшення ціни реалізації продукції і прибутку.

Економічне обґрунтування проводиться з метою виявлення ефективних проектних рішень.

Для визначення ефективності будівництва необхідно мати загальну вартість затрат на будівництво, щорічні витрати на експлуатацію об’єкту, а також вартість виробленої продукції даним об’єктом або вартість позитивного впливу об’єкту на продуктивність земельних угідь. Об’єкт вважається ефективним при терміні окупності до 10 років, малоефективним – до 15 років і не ефективним - > 15 років.

Коефіцієнт ефективності визначається за формулою:

Е = Ч / К, де

Ч – чистий дохід;

К – загальні витрати.

Терміни окупності визначаються:

Т = К/(Д + Р ), де

К – капітальні витрати;

Д – дохід;

Р – щорічні витрати;

Термін окупності визначається в роках., він становить період, протягом якого загальні витрати, визначені за зведеним кошторисом будуть повернені за рахунок отримання чистих доходів.

Лекція 4. Впорядкування території виноградних та садових насаджень. Впорядкування території ягідників та ефіроносів

1. Задачі і зміст робочого проекту впорядкування території виноградних та садових насаджень

2. Розробка робочих проектів та складання кошторисної документації

3. Впорядкування території ягідників та ефіроносів

1. Основною задачею впорядкування території садів і виноградників є створення найкращих організаційно-територіальних умов, які забезпечують отримання максимальної кількості плодово-ягідної продукції на одиницю площі при найменших затратах праці і засобів.

В зміст завдання входить:

1. Складання проекту впорядкування території садів і виноградників, що включає розміщення:

- порід і сортів:

- кварталів в пальметних садах і в виноградниках – кліток;

- бригадних ділянок;

- підсобних господарських центрів;

- захисних лісонасаджень;

- дорожньої мережі;

- водних споруд;

- зрошувальної мережі;

- переробних заводів;

- пунктів виготовлення розчинів отрутохімікатів.

2. Обґрунтування проекту.

Складання проекту впорядкування садів і виноградників починається з вивчення природних особливостей господарства, рекомендуємого породно-сортового співвідношення плодово-ягідних культур і районованих сортів для даної території, біологічних особливостей і цінності їх, якісного стану ділянок земель, виділених під сади і виноградники. З цією ціллю вивчається їх розміщення по рельєфу (стрімкість, експозиція схилів, висота над рівнем моря), ґрунтовому покриву (типи ґрунтів, їх гранулометричний склад, солевий режим, потужність гумусового горизонту), гідрогеологічним умовам (глибина залягання ґрунтових вод, підстилаючи породи, щільність ґрунтів), наявність водних джерел.

За матеріалами проведених підготовчих і обстежу вальних робіт аналізується стан існуючих садів і виноградників (вік, породно-сортовий склад, продуктивність і інше). Якщо існуючі сади представлені малопродуктивними, сильно зрідженими і старими деревами, а виноградники – сортосумішами, гібридами закладеними без врахування природних умов і можливостей механізованого обробітку, то за проектом слід передбачати реконструкцію існуючих насаджень. В цих випадках необхідно проводити впорядкування території не тільки створюємих садів і виноградників, але й існуючих.

Встановлюється загальний характер розміщення рядів, кварталів і напрямок їх меж з врахуванням рельєфу, напрямку шкідливих вітрів, зручності механізованих робіт і транспортування вантажів. Одночасно встановлюється загальний характер розміщення бригадних ділянок, захисних лісосмуг, дорожньої мережі, підсобних господарських центрів, джерел водопостачання, переробних підприємств.

На основі таких рішень проводиться конкретне проектування всіх необхідних елементів впорядкування території садів і виноградників.

Впорядкування території виноградників полягає у взаємно узгодженому розміщенні наступних елементів:

- підборі і розміщенні сортового складу;

- проектуванні кварталів, кліток та рядів;

- розміщенні земельних масивів виробничих підрозділів, господарських центрів,

- проектуванні захисних лісонасаджень;

- проектуванні між квартальної та міжклітинної дорожньої мережі;

- проектуванні водних джерел;

- проектуванні комплексу протиерозійних і природоохоронних заходів.

Основною територіальною одиницею впорядкування території винограднику є квартал. Він повинен мати однорідний грунтовий покрив, мікроклімат, рельєф і схили однієї експозиції. У межах кварталу можна садити один або декілька сортів винограду, які повинні оброблятися однаковою агротехнікою, бути близькі по технології їх вирощування і мати однакові фенологічні фази.

Розміщення кварталу винограднику починається зі встановлення напрямку рядів. Від нього залежить освітлення насаджень, аерація рослин, розміщення доріг, напрямок обробітку і розташування лісозахисних насаджень.

Напрямок рядків на рівнині з півночі на південь; на схилах 3 - 5˚ рядки розміщують прямолінійно поперек схилу в напрямку основних горизонталей місцевості; на схилах 5 – 8˚ - контурне розміщення всіх елементів; на схилах 8 - 12˚ контурне розміщення всіх елементів широко полосними терасами 7 – 20 м.

Величина кварталу на рівнині 25 – 50 га і більше. На схилах площа кварталів може бути значно меншою. Кращою формою кварталу в умовах рівнини чи однорідного спокійного схилу є витягнутий прямокутник. Рядки тут розміщують прямолінійно, паралельно довгим сторонам кварталу.

Довжина кварталу співпадає з напрямком рядків і може бути 600 м, 1000 м, 2000 м, а на схилах 200 – 300 м. ширина кварталів на рівнині 400 – 500 м, а на схилах 3 - 5˚ - 250 – 350 м, 5 - 8˚ - 150 – 250 м, 8 - 12˚ - 75 – 150 м.

Для організації виробничих процесів і головне для зручності збирання врожаю і вивозу лози з міжрядь, території кварталів поділяють на клітки. Ширина клітки завжди дорівнює ширині кварталу, довжина – в залежності від розташування, рельєфу, ґрунту - 100 – 300 м.

Для зручності обслуговування виноградників проектують дорожню мережу, яка складається з магістральних, між квартальних і міжклітинних доріг.

Між квартальні дороги розміщують вздовж коротких сторін кварталів, шириною 8 - 9 м і використовують для розвороту машинно-тракторних агрегатів.

Міжклітинні дороги розміщують вздовж схилу для запобігання ерозійних процесів. Міжклітинні дороги є допоміжними і вони обслуговують дві сусідні клітки. Вони розраховані для руху транспорту в одному напрямку. Ширина їх кратна кількості посадочних місць і може бути від 3 до 6 м. на схилах ці дороги розміщують по напрямку лінії стоку і зміщують серпантинно по відношенню до сусідніх кліток на 15 – 20 м.

Магістральні дороги розташовують з внутрішньої сторони зовнішніх захисних лісових смуг. Їх ширина 8 – 10 м.

Захисні лісові смуги проектують як по зовнішній стороні масиву, так і по межам кварталів. Вони призначені для боротьби з водною ерозією, а в степовій зоні вони вітроломні. Ширина смуг 5 – 11 м.

Стокорегулюючі лісосмуги проектують тільки поперек схилу, їх розташовують вздовж довгих сторін кварталу вище по рельєфу, шириною 7,5 – 11 м.

На ерозійних схилах стрімкістю 5 - 8˚ і більше через 150 – 200 м розміщують з внутрішньої сторони кварталів допоміжні стокорегулюючі (буферні) полоси шириною 3 – 7 м з чагарникових порід.

Господарські центри розміщують в центрі бригадного масиву, але біля основних доріг і неподалік від водних джерел. Їх площа складає 0,3 – 0,5 га.

При впорядкуванні території саду за основу приймається породний і сортовий склад. Від цього залежать не тільки основні елементи впорядкування, але й час плодоносіння, тривалість експлуатаційного періоду, обсяги втрат тощо. Також враховується вид підщепи, умови розвитку і система формування крони.

При проектуванні садів необхідно враховувати не тільки екологічні умови, але і соціальні.. так, наприклад, в садах, розташованих неподалік від міст, де є консервні заводи, під ягідні культури відводиться 10 – 15 %, під кісточкові – 20 – 25 %, під сім’ячкові – 80 % і більше.

Як і для виноградників, основною територіальною одиницею є квартал – ділянка саду, яка зайнята декількома взаємно затилувальними сортами, як правило, однієї породи дерев. Кварталі на рівнині бажано проектувати в формі прямокутника шириною 200 – 400 м, довжиною 400 – 800 м, площею 8 – 32 га. В кварталі слід розміщувати смуги, які чергуються сортів - опилювачів та сортів - опилителів. Виділивши на плані масиви для різних порід, встановлюють напрямок рядів насаджень.

В садах на рівнині ряди дерев розміщують з півночі на південь для кращого освітлення їх сонцем. В садах, розміщених на схилах, ряди розміщують прямолінійно, вздовж горизонталей.

В районах дії шкідливих вітрів найбільш доцільно розміщувати напрямок рядків перпендикулярно напрямку вітрів.

Для захисту насаджень від вітрів і запобігання ерозії ґрунтів по зовнішнім межам саду проектують лісосмуги в 2 – 4 рядки, шириною від 6 - 9 до 12 м. необхідним елементом в кварталах високоврожайних сортів являються дороги, які розташовуються перпендикулярно рядкам. Дороги в садах поділяються на магістральні, між квартальні і міжклітинні. Ширина магістральних доріг складає 5 – 6 м. Розміщують їх з внутрішньої сторони садозахисних лісосмуг.

2. Розробка робочого проекту закладання багаторічних насаджень складається з таких етапів:

1. Підготовка і передача проектній організації генеральної (все господарство) або часткової схеми.

2. Техніко-економічне обґрунтування проекту.

3. Проведення вишукувальних робіт (екологічні, топографічні, грунтові, геоморфологічні) і складання на їх основі картограм.

4. Вибір і розміщення сортів і порід.

5. Створення протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних насаджень, а при необхідності – терасування схилів.

6. Розробка технологічних карт закладання багаторічних насаджень, будівництво шпалер, догляд за молодими і плодоносними насадженнями і системи захисту.

7. Складання кошторису на виконання проекту.

8. Перенесення проекту в натуру.

9. Авторський нагляд.

Після вивчення і аналізу території, на якій буде вестися проектування, вивчення економічного стану господарства і визначення перспектив розвитку багаторічних насаджень, складають техніко-економічне обґрунтування проекту з визначенням розміру капіталовкладень і економічної ефективності їх використання.

Економічна ефективність обробітку різних пород і сортів суттєво відрізняється в залежності від природних і економічних умов, формування крони, цінності сортів і впорядкування території. Тому при підборі і розміщенні порід і сортів необхідно враховувати економічну ефективність їх вирощування в конкретних умовах.

Капіталовкладення в багаторічні насадження складаються із витрат: на підготовку ґрунту, на закладку насаджень і догляд за ними в рік посадки, на догляд за молодими насадженнями до вступу їх в повне плодоношення, на установку шпалери на виноградниках, на будівництво бригадних станів, доріг, водних джерел, закладку захисних лісонасаджень.

Визначивши розмір капітальних вкладень на закладку і вирощування садів (виноградників), впорядкування території розраховують економічну ефективність капітальних вкладень, використовуючи при цьому наступні показники:

а) вартість валової продукції на 1 грн. капіталовкладень в насадження;

б) чистий дохід на 1 грн. капіталовкладень (коефіцієнт рентабельності);

в) термін окупності капіталовкладень чистим доходом;

г) урожайність плодоносних насаджень;

д) вартість валової продукції в розрахунку на 1 га плодоносних насаджень;

е) чистий дохід з 1 га плодоносних насаджень;

ж) рентабельність виробництва продукції багаторічних насаджень.

Термін окупності капіталовкладень визначається за формулою:

О = К / Ч, де

О термін окупності капіталовкладень, років;

К – капітальні вкладення в багаторічні насадження;

Ч – чистий дохід з насаджень в плодоносному віці, грн.

Рівень рентабельності виробництва продукції визначається за формулою Р = Ч / С х 100 %, де

Р – рівень рентабельності, %;

Ч – чистий дохід, тис. грн.;

С – собівартість продукції, тис. грн.