2. До основних видів захисних лісонасаджень відносяться наступні лісові полоси:

Полезахисні, які проектуються для захисту полів від висушуючи вітрів (суховіїв) і затримки на полях снігу. Вони зменшують також випаровування ґрунту і служать для її накопичення в ґрунті.

Основні (поздовжні) полезахисні лісополоси розміщують вздовж довгих сторін полів сівозмін перпендикулярно до найбільш шкідливих для даного господарства вітрів-суховіїв або пилових бур.

При необхідності розміщення поздовжніх лісосмуг впоперек схилу допускається відхилення їх від основного напрямку в межах 30 - 35˚.

При наявності ерозії ґрунтів поздовжні лісосмуги розміщують впоперек схилу незалежно від напрямку шкідливих вітрів (схили більше 2˚ з суглинковими ґрунтами та схили більше 3 – 5˚ з супіщаними ґрунтами).

Допоміжні (поперечні) полоси розміщують перпендикулярно до основних. Полезахисні лісосмуги закладають в основному із 3 – 4 рядів, але не більше 5 шириною 10 – 12 м, але не більше 15 м з урахуванням закрайків.

Привододільні, які розміщують зазвичай на випуклих вододілах. Ці смуги призначені не тільки для захисту прилеглої території від шкідливих вітрів, але й для накопичення на вододілах великої кількості снігу, внаслідок чого покращується розподіл вологи на прилеглих схилах.

Напрямок при вододільних полос відповідає напрямку вододільної лінії, але з деякими відхиленнями від неї стосовно прямолінійних границь, прилеглих полів сівозмін.

Ширину при вододільних полос встановлюють в залежності від розмірів вододілу, від 15 до 30 м.

Водорегулюючі полоси проектують зазвичай на випуклих перегинах широких схилів, ближче до нижньої третини. Їх призначення – затримувати стік води, переводити його із поверхневого в підгрунтовий і запобігати ерозії ґрунтів. Одночасно вони служать для захисту прилеглої території від дії шкідливих вітрів. Ширину водорегулюючих полос встановлюють від 20 до 60 м – вона залежить від водозбірної площі, розташованої вище полоси, стрімкості і степеню еродованості схилів. На схилах увігнутого рельєфу в прибалковій частині, де сформовані багаті ґрунти, що не зазнають змиву, ширину їх слід доводити до мінімуму (12 – 15 м).

З водорегулюючими часто суміщаються межі між польовими і протиерозійними (ґрунтозахисними) сівозмінами.

Захисні смуги в садах розміщують по зовнішнім межам садової ділянки, а на великих по площі садах – всередині його. Основні смуги розміщують по довгим сторонам кварталів перпендикулярно до найбільш шкідливих вітрів, а допоміжні – по коротким сторонам кварталу.

Захисні смуги по зовнішній границі саду повинні складатись із 3 – 5 рядів високорослих порід і 1 – 3 рядів кущів, а внутрішні – 1 – 2 рядів високорослих дерев. Між лісосмугою і найближчим рядом плодових дерев залишається територія шириною 15 м.

Захисні смуги на виноградниках повинні закладатись за 2-3 роки до посадки винограднику, або в крайньому випадку разом з його закладанням. Основна ціль захисних смуг на виноградниках – запобігання або ослаблення шкідливої дії сильних вітрів, які пошкоджують грона і зривають виноградні кущі із шпалери, зменшення змиву і розмиву ґрунту і стоку талих і зливенних вод на схилах, покращення теплового і водного режиму ґрунту.

Лісосмуги по межам виноградників повинні складатись із 3 – 5 рядів високорослих порід і 2 – 3 рядів чагарникових порід.

Внутрішні лісосмуги закладають дворядними. Їх розміщення приурочується до між квартальних доріг.

На крутих схилах для попередження процесів ерозії проектують поперек схилу так названі буферні водопоглинаючі смуги.

Захисні насадження слід закладати на відстані не менше 10 м від рядів винограднику, щоб вони не заважали росту і розвитку виноградних кущів.

Відстань між поперечними (по відношенню до пануючих вітрів) лісосмугами на рівнині повинні бути 400 – 500 м, а при неоднорідному рельєфі (на схилах) і в засушливих районах з сильними вітрами – 200 – 300 м. поздовжні лісосмуги закладаються на рівнині через 1000 м, в засушливих районах – через 500 м, а на схилах – через 200 м.

Ширина зовнішніх захисних смуг на виноградниках на рівнині 10 – 12 м, і лісосмуг, розміщених поперек схилу для попередження змиву і розмиву ґрунту – 20 м. вздовж бровок ярів і балок створюють захисні смуги шириною 20 – 25 м.

Навкруг ягідників висаджуються захисні лісосмуги продуває мої конструкції із 2 рядів високорослих дерев. При великій площі ягідників між кварталами створюють однорядні лісосмуги з розміщенням дерев в створі рядів суміжних кварталів, що дозволяє вести обробіток декількох кварталів одночасно. Захисні насадження повинні бути розташовані від рядів ягідників по довгій стороні на відстані 6 – 8 м, по короткій – 8 – 10 м, щоб забезпечити розворот тракторних агрегатів.

Прибалкові або прияружні розміщуються по межам полів і бригадних ділянок вздовж балок і ярів. Ці смуги призначені головним чином для закріплення берегів балок і ярів, запобігання росту розмивів і частково для накопичення снігу на прилеглих полях і захисту їх від вітрів. Ширина їх від 20 до 50 м. Більш широкі смуги проектують, якщо вище балки розміщений значний по протяжності і стрімкості схил. При малих схилах прибалкові смуги проектують меншої ширини.

Лісові полоси водоохоронного призначення розміщують по берегам річок, ставків, каналів . Вони призначені для захисту дзеркала води від надмірного випаровування, попередження розмивів берегів і замулення водоймищ. Вони можуть бути як суцільного так і смужного насадження. Суцільні смуги створюються на найбільш небезпечних в ерозійному відношенні ділянках, а також на сильно - і середньо змитих ділянках природних кормових угідь схилами більше 16, зрізаних промоїнами, де виключено проведення міроприємств по поліпшенню травостою і не передбачається терасування. Ширину лісових смуг встановлюють 10 – 20 м.

Захисні насадження в гірських районах створюють переважно на незручних землях, вилучених із сільськогосподарського користування, еродованих гірських схилах, на територіях зсувних і карстових відкладень.

В верхній частині гірського басейну, яка являється основним джерелом формування паводків, розміщують суцільні водоохоронні насадження, в середній і нижній – смугові, масивні і куртинні протиерозійні насадження. Смугові насадження створюють шириною від 20 до 40 м поперек схилу.

Суцільне залісення передбачається на ділянках, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві (кам’янисті місця, круті схили) з метою попередження ерозійних процесів, отримання древесини, лікарської сировини, а також для цілей ландшафтного будівництва.

Захисні насадження на пісках створюються в вигляді суцільних насаджень або системи смуг. Смугове обліснення здійснюється на піщаних ґрунтах, які підлягають дефляції, і які можуть використовуватись в сільському господарстві. Вони призначені для перепинення руху сипучих пісків на родючі землі і для закріплення рухомих пісків. Для закріплення пісків проектують насадження різних типів (суцільні, кулісні, куртинні, стрічково-групові). Ширину їх встановлюють в залежності від площі пісків і їх характеру від 10 до 25 м.

3. В основу проектування лісомеліоративних заходів на землях сільськогосподарських підприємств повинні бути покладені такі основні принципи: вибір оптимального проектного рішення з урахуванням всього комплексу протиерозійних заходів; створення закінчених систем лісомеліоративних насаджень, що забезпечують повний захист території від суховіїв, водної і вітрової ерозії; необхідність тісного зв’язку систем захисних лісонасаджень з агротехнічними, гідротехнічними, лугово меліоративними і іншими захисними заходами; залучення в господарський обіг земель, непридатних для сільськогосподарського призначення, шляхом створення на них продуктивних лісонасаджень; повне регулювання стоку за допомогою лісонасаджень, які володіють високою життєстійкістю, тривалим строком ефективної служби і максимальною захисною дією.

Технологія закладки лісосмуг передбачає підготовку грунту, закладку і догляд.

Підготовка грунту включає в себе:

-планіровку поверхні по трасі закладки лісосмуги;

-глибоку зяблеву оранку;

-3-х, 4-х разову культивацію з внесенням мінеральних і органічних добрив.

Закладка лісосмуг може проводитись насінням або саджанцями. Закладка насінням проводиться в осінній період, а саджанцями – весною. послідовність робіт наступна: 1) культивація на глибину 12 -15 см; 2) розбивка на ряди; 3) посів порід і культур в рядах, здійснюється одночасно з поливом та внесенням мінеральних добрив; 4) боронування після посіву.

Посадка проводиться механізованим способом або вручну. Після посадки здійснюється культивація міжрядь і протягом 1-го року після посадки культивацію здійснюють 3 – 4 рази.

Догляд за лісосмугами здійснюється до 5-ти річного віку, тобто до періоду зникання крони.

1-й рік догляду передбачає доповнення насаджень 10 – 15 % від загальної кількості, а потім 3 – 4-х разова культивація за період вегетації. В процесі культивації проводять обробіток насаджень в ряду.

2-й рік – проводиться 2 – 3-х разова культивація, теж обробіток насаджень в ряду і зяблева оранка міжряддя на зиму.

3-й рік – двох разова культивація весною і літом, обробіток насаджень в ряду і зяблева оранка.

4-й і 5-й роки – проводять одно-двох разову культивацію і зяблеву оранку, крім того проводиться рубка догляду за насадженнями, яка включає ліквідацію сухостою і рослин, які слабо розвиваються. Рубка проводиться з таким розрахунком, щоб в дорослому віці віддаль між саджанцями головних і супутніх порід складала 2,5 – 3,0 м. ще на 5-му році проводять кронування лісосмуг.

4. Робочі проекти агролісомеліоративних заходів виконуються в певній послідовності і складаються із наступних завдань:

1. Підготовчі роботи

2.Технологія виробництва робіт по створенню захисних лісонасаджень

3. Кошторисно-фінансові розрахунки

4. Обґрунтування проекту і визначення його економічної ефективності

Підготовчі роботи проводяться в об’ємі, який відповідає задачам агролісомеліоративного поліпшення і охорони земель. Основною ціллю цих робіт являється: а) збір, систематизація матеріалів і даних, вивчення їх достовірності, повнота і придатність для розробки проекту; б) вибір агролісомеліоративних міроприємств; в) розробка і узгодження завдання на проектування; г) підбір планово-картографічних і обстежу вальних матеріалів; д) збір даних про природні умови господарства; є) підбір матеріалів внутрігосподарського землевпорядкування; ж) землевпорядні вишукування.

Технологія виробництва робіт складається із способу обробітку грунту, посадки лісонасаджень, догляду за посадками. Обробіток грунту під полезахисні і придорожні лісополоси передбачають зяблеву оранку.

Посадка лісонасаджень здійснюється механізованим способом паралельними рядами з шириною міжрядь 3 м. Додаткові посадки після першого року виконуються вручну з копанням ям.

Догляд за посівами – це збереження вологи в грунті і боротьба з бурянами.

Кошторисно - фінансові розрахунки виконуються в наступній послідовності: 1. кошторисні розрахунки на окремі види робіт; 2. калькуляції вартості посадочного матеріалу і транспортних затрат; 3. локальні кошториси; 4. зведений кошторисний розрахунок. Всі види кошторисної документації складаються відповідно до діючих нормативних документів про склад, порядок розробки, узгодження і затвердження проектно-кошторисної документації. Ефективність міроприємств характеризується строком окупності капітальних затрат, прибавкою чистого доходу з захищеної площі.

Лекція 6. Робочий проект землювання . Робочий проект засипки і виположування ярів

1. Землювання, як захист підвищення родючості грунтів

2. Технологічна схема робіт при землюванні

3. Зміст та етапи робочого проекту землювання

4. Види ярів. Способи засипки і виположування ярів

5.Технологія засипки ярів

1. Під час передачі земель в безстрокове користування несільськогосподарським підприємствам і організаціям з площ, де намічається будівництво, добування корисних копалин відкритим або підземним способами, геологорозвідувальні і інші роботи, пов’язані з порушенням ґрунтового покриву родючий шар грунту підлягає зняттю, зберіганню і використанню для підвищення родючості малопродуктивних угідь (землювання).

Землювання, як захід проводиться з метою підвищення родючості грунту шляхом нанесення родючого шару грунту на еродовані землі. Землювання виконується лише в випадку економічної доцільності. Затрати на землювання 1 га малопродуктивних угідь не повинні перевищувати нормативів вартості освоєння 1 га нових земель замість вилучених для несільськогосподарських потреб. Товщина нанесення родючого шару ґрунту залежить від ступеню еродованості, а також від використання земельних ділянок в господарських цілях. Чим більша еродованість, тим більша товщина нанесення родючого шару ґрунту.

Товщина родючого шару ґрунту при землю ванні повинна забезпечити розміщення кореневої системи рослин в найкращих ґрунтових умовах.

Визначення товщини нанесення родючого шару ґрунту (РШГ) залежить від типу, підтипу ґрунтів.

При землюванні використовується так званий селективний метод, тобто знімання і нанесення РШГ проводиться роздільними частинами. Селективне знімання РШГ передбачає зняття найбільш родючої частини ґрунту з вмістом гумусу не менше 2% і його складування на площадці. Потім знімають нижню частину ґрунту з вмістом гумусу не менше 1% і складують на площадці окремо. При нанесенні родючого шару грунту послідовність робіт протилежна: спочатку наноситься нижній менше гумусова ний шар, а потім на нього верхній шар ґрунту.