5.2. Міжнародна торгівля в системі мев, її динаміка та структура.

Міжнародна торгівля (МТ) – це сфера товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Зовнішня торгівля – це обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами.

Міжнародну або зовнішню торгівлю характеризують три важливі характеристики: загальний обсяг (товарообіг), товарна і географічна структура.

1. Загальний обсяг МТ (товарообіг) підрозділяється на:

• вартісний обсяг, що обчислюється за визначений період часу в поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів. Розрізняють номінальний і реальний вартісні обсяги МТ. Номінальний звичайно виражається в доларах США в поточних цінах і тому

сильно залежить від динаміки обмінного курсу долара до інших валют. Реальний являє собою номінальний обсяг, конвертований у постійні ціни за допомогою дефлятора;

• фізичний обсяг обчислюється в постійних цінах і дозволяє робити необхідні зіставлення і визначати реальну динаміку МТ

Ці показники розраховується всіма країнами в національній валюті і переводяться в долари США з метою міжнародного зіставлення.

2. Товарна структура. Являє собою співвідношення товарних груп у світовому експорті (існує більш 20 млн. видів виробничих виробів споживчого призначення, величезне число проміжних виробів і більш 600 видів послуг).

3. Географічна структура. Являє собою розподіл торговельних потоків між окремими країнами і їхніми групами.

Територіальна географічна структура – це дані про МТ країн, що належать до однієї частини світу або до однієї групи.

Організаційна географічна структура – це дані про МТ між країнами, що належать до окремих інтеграційних й інших торгово-політичних угруповань або виділені у визначену групу за тими чи іншими критеріями (наприклад, країни-експортери нафти ОПЕК).

Суб'єктами МТ виступають: країни світу; ТНК; регіональні інтеграційні угруповання.

Об'єктами МТ можуть бути продукти праці людини – товари і послуги

5.3.Зовнішньоторговельна політика країни, її різновиди.

Зовнішньоторговельна політика являє собою цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. Основні цілі зовнішньоторговельної політики: 1) зміна ступеня і способу включення даної країни в  МПП; 2) зміна обсягу експорту й імпорту; 3)зміна структури зовнішньої торгівлі; 4) забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією тощо); 5) зміна співвідношення експортних і імпортних цін. Існують два основні напрямки зовнішньоторговельної політики – політика вільної торгівлі (лібералізація) і протекціонізм.

Сучасні елементи лібералізації: 1) розширення сфери регулюючих заходів, що вийшли за межі тарифної політики й охоплюють усі галузі господарського життя. 2) зростання ролі міжнародних дій, координованих на зусилля різних країн до зовнішньоторговельного обміну. 3) відбувається зниження загального «рівня перешкод» розвитку зовнішньої торгівлі. Політика вільної торгівлі в чистому виді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак, це не означає, що держава взагалі  усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальної свободи своїм суб'єктам, що хазяюють. Проведення політики вільної торгівлі дозволяє одержати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася. Протекціонізм – політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність  на світовому ринку окремих  країн різні і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав може привести в менш розвинутих країнах до економічного застою і до формування неефективної для даної країни економічної структури. Протекціонізм сприяє розвиткові в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах  він часто є необхідною умовою індустріалізації. При протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики може призвести і призводить до економічного застою,  оскільки, якщо усунути  іноземну конкуренцію, то послабляється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня  й ефективності виробництва. Можна виділити кілька форм протекціонізму: 1) селективний – спрямований проти окремих країн або товарів; 2) галузевий – захищає визначені галузі, насамперед сільське господарство; 3) колективний – проводиться об'єднаннями країн  відносно країн, що до них не входять; 4) прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.