4.4.5. Лейкограма.

Визначення загальної кількості лейкоцитів не дає уявлення про кількість окремих видів лейкоцитів. Такі дані можна одержати при виведенні лейкограми — процентного співвідношення між окремими видами лейкоцитів. Визначають її на забарвлених мазках крові диференційованим підрахунком 100 або 200 лейкоцитів за методами Меандра або Філіпченка. Вивівши лейкограму і підрахувавши загальну кількість лейкоцитів, можна визначити абсолютну кількість кожного виду клітин в 1 мкл крові і вияснити характер лейкоцитозу чи лейкопенії: відносні вони чи абсолютні.

Усі лейкоцити крові поділяють на дві групи: гранулоцити (зернисті) і агранулоцити (незернисті). В групу гранулоцитів відносять базофіли (клітини з базофільною зернистістю), еозинофіли (клітини з ацидофільною зернистістю) і нейтрофіли, або гетерофіли, зерна яких забарвлюються по-різному: у собак, котів і свиней зернистість нейтрофілів має більшу спорідненість з нейтральними фарбами і за Романовським забарвлюється у рожево-фіолетовий колір, а у корів, овець і коней ці зерна мають більшу спорідненість з кислими фарбами. Агранулоцити не мають цитоплазматичної зернистості (лімфоцити) або мають дрібну азурофільну зернистість, яка не визначає функціональне значення клітини (моноцити).

Зміни лейкограми. При патології кількість якого-небудь виду лейкоцитів може збільшуватися (базофілія, нейтрофілія, лімфо-і моноцитоз) або зменшуватися (базопенія, еозинопенія, нейтропенія, лімфоцитопенія, моноцитопенія).

Лейкограма дослідної тварини.:

Б	Е	Ю	П	С	Л	М
1	4	-	3	34	56	1

Даніотримані після дослідження крові тварини, їх оцінка та порівняння з нормою наведено в гематологічних профілях по Г.В.Домрачеву та С.П.Гоженку:

Список використаної літератури

1. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин/ В.І. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.; За ред.. В.І.Левченко. – Біла Церква, 2004. – 608с

2. Годівля сільськогосподарських тварин Іватулін І.І., Мельничук Д.О., Богданов Г.О. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 616с.

3. Анатомія свійських тварин: Підручник / С.К. Рудик, Ю.О. Павловський, Б.В. Криштофорова та ін.; За ред. С.К. Рудика. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 575с.: іл. Кононський О.І. Біохімія тварин: Підручник. – 2-ге вид., переробл. І допов. – К.: Вища шк., 2006. – 454с.: іл.

4. Судаков М.О. та ін.. Внутрішні незаразні хвороби тварин: Підручник. – 2-ге вид., доп. / М.О. Судаков, М.І. Цвіліховський, В.І. Береза та ін.; За ред. М.О. Судакова. – К.: Мета, 2002. – 352с.: іл.

5. Физиология сельскохозяйственных животных/ А.Н. Голиков, Н.У. Базанова, З.К. Кожебеков и др.; Под ред. А.Н. Голикова. – 3-е изд., переработанное и дополненное.− М.: Агропромиздат, 1991.−432с.

6 Биохимия животных. Учебник для вузов «Зоотехния» «Ветеринария».Алексей Иванович Кононский. Изд 3-е перераб и доп. Колос, 1992. 522с.