Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Практикум з органічної хімії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
6 Мб
Скачать
☆

1.1.2 Нагрівання

Однією з умов перебігу хімічних реакцій у заданому напрямі є суворе дотримання певного температурного режиму. Для перебігу будь-якої реакції необхідно, щоб відбулося зіткнення молекул з достатньою енергією активації. Один із чинників підвищення цієї енергії – нагрівання. Залежність швидкості реакції від температури описується рівнянням Арреніуса і правилом Вант-Гоффа, згідно з яким при підвищенні температури на 10 °С швидкість взаємодії речовин збільшується в 2–4 рази.

У хімічній лабораторії для нагрівання використовують різні пальники (газові або рідинні), електронагрівальні прилади та ін.

Пальники. Спиртовий пальник (рис. 1.1, а) — це резервуар з товстостінного скла, через шийку якого протягують нитяний гніт або ватяний тампон. Шийка закри­ва­ється металевим чи притертим скля­ним ковпачком. Для швидкого нагрівання до відносно високих температур (~500 °С) застосовуються газові пальники Бунзена і Теклу (рис. 1.1, б,в), які є закріпленою на металевій підставці металевою труб­кою, у нижній частині якої містяться отвори з пристроями для регулювання подачі повітря.

Увага! При поводженні з цими приладами треба дотримуватися правил техніки безпеки під час роботи з газом.

а) б)

Рис.1.1. Пальники: а – газовий Бунзена, б – газовий Теклу

Електронагрівальні прилади. Серед електронагрівальних прила­дів найпоши­ре­ніші: плитки, колбонагрівачі, сушильні шафи і бані. При використанні для нагріван­ня безпосередньо електричних плиток або пальників може відбу­ватися місцевий перегрів і часткове розкладання органічних речовин. Для збільшення рівномірності нагрівання понад 100 °С застосову­ють азбестові сітки, електроколбонагрівачі зі скловолокна з уплетеними електричними спіралями.

Нагрівальні бані. При роботі з вибухонебезпечними, легкозаймистими речовинами для запобігання місцевого перегрівання використовують різного роду нагрівальні бані. Теплопровідним середовищем у них служить: повітря, пісок, вода, органічні рідини, метали, розплави солей та ін. Вибираючи певний тип бані, врахо­вують властивості реакційної суміші і температурний режим, до­тримання якого необхідне протягом тривалого часу. Рівень речови­ни у посуді, що нагрівається, має бути нижчим або відповідати рівню теплоносія бані.

Увага! Слід пам'ятати: не можна зберігати вогненебезпечні речовини (етер, ацетон, бензен та ін.) поруч з місцями, де проводиться нагрі­вання.

Повітряні бані. Бані з жаростійкого скла з невеликою тепловою інерцією дозво­ляють не набагато збільшувати рівномірність нагрівання. Максимальна температура, що досяга­єть­ся при використанні повітряної бані з електричним обігрівом, складає 250 °С.

Піщані бані, обладнані електричними плитками або газовими пальниками, мають велику теплову інерцію і дозволяють підтримувати температуру до 400 °С. Посудину з речовинами і термометр занурюють на глибину 2–5 см у попередньо прожарений від орга­нічних домішок, а потім просіяний білий пісок.

Р

Рис.1.2. Водяна баня з регулятором рівня води

ідинні бані
нагрівають газовими пальниками або електроплит­ками. Якщо в експерименті необхідно підтримувати температуру, що не перевищує 100 °С, використовують киплячі водяні бані (рис. 1.2). Ємкість з вогненебезпечною ре­човиною (діетиловий етер, етанол та ін.) поступово занурюють у поперед­ньо нагріту водяну баню, усунувши джерела нагрівання. Контролюють тем­пературу суміші і в разі потреби змінюють остиглу воду на гарячу. Не можна використовувати водяні бані під час проведення експерименту з металічним калієм або натрієм.

Масляні бані мають відносно ве­лику теплову інерцію і використовуються для нагрівання в інтервалі 100–250 °С. Температура, що мак­симально досягається, залежить від виду теплоносія (гліцерол – до 200 °C, парафін – до 220 °С, силіконове масло – до 300 °С).

Варто звертати увагу на те, що при потраплянні води нагріті мінеральні масла піняться і розбризкуються, тому на нижній кінець зворотного холодильника надягають манжету з фільтрувального паперу.

Для тривалого підтримування температури в заданому інтервалі використовують термостати.

Увага! Місцевий перегрів рідин вище їхньої температури кипіння може призвести до вибуху. Щоб цього уникнути, у холодну рідину занурюють запаяні з одного боку довгі скляні капіляри відкритим кінцем униз або поміщають дрібні шматоч­ки випаленого неглазурованого фарфору, цегли, так звані «кип'ятиль­ники». Нагрі­ваючись, вони виділяють дрібні бульбашки повітря, що забезпечують перемішу­вання. «Кип'ятильники» використовуються одноразово, тому що при охолодженні рідина заповнює їхні пори. У вакуумі кипіння регулюється барботуванням повітря або інертного газу через капіляр.

Більш докладно див. [1, c.11-15; 2, с.30-32.]