1.2. Практична частина

Дослідження параметрів мікроклімату

• Підготувати прилади до роботи.

• Визначити температуру повітря в приміщенні за допомогою сухого термометра психрометра, заповнити таблицю 1.

• Визначити вологість повітря за допомогою стаціонарного

психрометра , заповнити таблицю 1.

• Визначити вологість повітря за допомогою аспіраційного психрометра , заповнити таблицю 1.

• Порівняти отримані результати.

• Включити вентилятор і визначити швидкість руху повітря за допомогою анемометра, заповнити таблицю 2.

• Вивчити особливості роботи термографа, гігрографа, барографа.

Таблиця 1.

Тип психрометра	Температура сухого термометра, град	Температура вологого термометра, град	Вологість, %

Таблиця 2.

Початкове число поділок	Число поділок через 100 с	Число поділок за 1с	Швидкість руху повітря, м/с

За результатами досліджень зробити висновки про можливість роботи в даних умовах. Запропонувати заходи щодо забезпечення роботи в несприятливих метеорологічних умовах.

2. Дослідження загазованості повітря

Прилади й устаткування: універсальний газоаналізатора УГ-2 , спецкомплект для дослідження аміаку, спецкомплект для дослідження бензину, ексікатор, 10%-й розчин аміаку, бензин, стенд.

2.1. Теоретична частина

Дія шкідливих речовин на організм людини

Повітря в сільськогосподарському виробництві часто забруднюється різноманітними шкідливими речовинами (отрутами), які являються природними супутниками багатьох технологічних процесів.

Так, в повітрі робочої зони механізаторів можуть бути пари нафтопродуктів, чадний газ (СО), який виникає при спалюванні палива в двигунах внутрішнього згорання, печах, котлах та інші шкідливі речовини. Повітря робочої зони тваринників може бути забруднене аміаком, сірководнем та іншими газами, які утворюються в результаті біологічних процесів в гної на тваринницьких фермах.

При виконанні ремонтних і будівельних робіт загрозу складають пари різних лаків, фарб, розчинників, кислот, лугів. Небезпечними являються також деякі види мінеральних добрив і пестицидів, які використовуються в сільськогосподарському виробництві для підвищення продуктивності рослин та знищення їх шкідників.

Згідно ГОСТ 12.1.007-76 шкідливими називаються речовини, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть визвати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я .

В санітарно – гігієнічній практиці шкідливі речовини прийнято розділяти на хімічні шкідливі речовини і виробничий пил.

Відповідно ГОСТ 12.0.003–74 група хімічних шкідливих речовин по характеру дії на організм людини поділяється на групи:

• токсичні – здатні спричиняти отруєння;

• подразнюючі – подразнюють шкіру і слизові оболонки;

• сенсибілізуючі – викликають підвищену чутливість організму до дії шкідливих речовин;

• канцерогенні – здатні провокувати появу злоякісних пухлин;

• мутагенні – діють на генетичний апарат клітин і можуть викликати певні зміни в організмі майбутніх поколінь;

• речовини, що впливають на репродуктивну функцію організму.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, а також шкіряні покрови і слизові оболонки. Крізь дихальну поверхню легень шкідливі летючі речовини разом з повітрям всмоктуються в кров і потрапляють у великий круг кровообігу, діючи в 20 разів сильніше й швидше, ніж при попаданні в організм іншими шляхами.

Так, при концентрації в повітрі парів автомобільного бензину в межах 3-4 г/м³ через 2-3 хвилини у людини з’являються сльози, кашель, нестійка ходьба, а при 30-40 г/м³ виникає отруєння з втратою свідомості після 3-4-х вдихань / 5 /. Слід мати на увазі, що концентрація деяких шкідливих газів і парів вибухонебезпечна. Наприклад, пари аміаку вибухають при концентрації 16-27 %, бензину - 0,76-5,03 %.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

- 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини ;

- 2-й клас – високо небезпечні речовини;

- 3-й клас – помірно небезпечні речовини ;

- 4-й клас – мало небезпечні речовини.

Принцип нормування вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини, призводить до порушення здоров’я тільки в тому випадку, якщо їх концентрація в повітрі перевищує відповідну для кожної речовини величину. Тому важливою задачею являється встановлення гранично-допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі.

Гранично-допустима концентрація шкідливих речовин – це така концентрація, яка протягом усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилень у стані здоров’я в процесі праці або в віддалені строки життя сучасного і майбутнього поколінь (ГОСТ 12.1.005-88). В ньому приведені ГДК (мг/м³ ) більше 700 шкідливих речовин, там же вказані їх класи небезпеки.

Клас небезпеки шкідливих речовин встановлюють в залежності від їх ГДК в повітрі:

• 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини - ГДК

до 0,1 мг/м³ ( ртуть, свинець, фосген, хлорпікрин і ін.);

• 2-й клас – високо небезпечні речовини - ГДК від 0,1 до 1 мг/м³ (марганець, мідь, сірководень, хлор, діхлоренан і ін.);

• 3-й клас – помірно небезпечні речовини – ГДК від 1,1 до 10 мг/м³ (ацетон, формалін, купорос, хлорофос і ін.);

• 4-й клас – мало небезпечні речовини - ГДК більше 10 мг/м³

( аміак, бензин, скипідар, сірка і ін.).

Засоби й методи оцінки концентрації шкідливих газів і парів у повітрі

Лабораторний метод передбачає взяття проби забрудненого повітря і подальше дослідження його хімічного складу в лабораторії.

При експресному (швидкому) методі концентрацію шкідливих речовин визначають шляхом протягування повітря, яке потрібно досліджувати, крізь індикаторну трубку. Здійснюється це за допомогою газоаналізаторів ГХ-2 або УГ-2.

Характеристика газоаналізатора УГ-2

Універсальний переносний газоаналізатор УГ-2 призначений для визначення в повітрі концентрації наступних шкідливих газів (парів): сіркового ангідриду, ацетилену, оксиду вуглецю, сірководню, хлору, аміаку, оксидів азоту, етилового ефіру, бензину, толуолу, ксилолу, вуглеводів нафти (керосину, тракторного палива Т-2, Т-4, ТС-1 ін.).

Принцип роботи газоаналізатора заснований на просмоктуванні повітря зі шкідливими газами крізь індикаторну трубку повітрозабірним пристроєм. Утворення зафарбованого стовпчика порошку в індикаторній трубці відбувається внаслідок хімічної взаємодії між газом, який аналізується, і реактивом наповнювача трубки. Колір порошку в трубці відрізняється від початкового (ГОСТ12.014-84). Довжина зафарбованого стовпчика індикаторного порошку в трубці пропорційна концентрації аналізуємого газу в повітрі і вимірюється по спеціальній шкалі, яка проградуйована в мг/м³ .

Газоаналізатор складається з повітрозабірного пристрою і 14 спецкомплектів для аналізуємих речовин.

Конструкція і принцип дії повітрозабірного пристрою

Всередині повітрозабірного пристрою є гумовий сільфон. В розтянатому положенні його утримує пружина. З порожниною сільфону з’єднана гумова трубка. До вільного кінця цієї трубки при аналізі приєднується індикаторна трубка, а до неї при необхідності фільтруючий патрон або поглинаюча трубка.

Просмоктування досліджуємого повітря крізь індикаторну трубку здійснюється після попереднього стискування сільфону штоком, на чотирьох гранях якого позначені об’єми повітря, що просмоктується повітря в мл (100,200, і ін.). На кожній грані знаходяться поздовжні канавки з двома заглибленнями, які служать для фіксації стопором необхідного об’єму просмоктуємого повітря. Відстані між заглибленнями підібрані таким чином, щоб при ході штоку від одного заглиблення до іншого сільфон забирав тільки необхідний для даного газу об’єм повітря.

Склад спецкомплектів

До складу УГ-2 входять 14 маркірованих коробок ( спецкомплектів) для аналізу газів. В кожній коробці знаходяться ампули з індикаторними порошками для заповнення трубок і поглинальними порошками для заповнення фільтруючих патронів і поглинальних трубок. Є також пусті скляні індикаторні трубки, пусті фільтруючі патрони, лійка для насипу порошку в індикаторні трубки і фільтруючі патрони, гумові трубки і заглушки для ампул, фільтруючих патронів, вата для тампонів і штир для ущільнення її в трубці, сталевий стрижень для контролю заповнення індикаторних трубок, еталонна шкала для визначення концентрації газів.

Підготовка до аналізу індикаторних трубок

Перед заправкою пусті індикаторні трубки старанно промивають і висушують при температурі 120-130⁰С.

В один кінець пустої трубки вставляють металевий довгий штир, а в другий кінець трубки вставляють ватний тампон і коротким штирем стискують вату. Потім виймають довгий штир і через лійку заповнюють певним індикаторним порошком трубку. Довгим штирем ущільнюють порошок. Довжина стовпчика порошку в трубці контролюється довжиною штиря від його кінця до нанесеної на ньому риски.

Ампулу з індикаторним порошком, який залишився, закривають заглушкою з гумовою трубкою.

Призначення фільтруючих патронів

Фільтруючі патрони , заповнені одним або декількома поглинаючими порошками , служать для уловлення домішків, які заважають визначенню концентрації газів. Вони приєднуються до індикаторної трубки таким чином, щоб повітря, яке досліджується, спочатку проходило через нього, а потім через індикаторну трубку.