4. Соціальний статус

До деякої міри соціальний статус є мірилом вашого успіху в житті, реалізації ваших потенційних можливостей. Це також перехід вашої праці на вищий рівень визнання суспільством. Залежно від того, як розвивалося суспільство, які моральні цінності були на той час провідними, змінювалась і престижність професій.

Був час, коли престижною у нас була професія інженера. У зв’язку з надмірним .випуском фахівців і низькою платнею престижність цієї професії знизилася.

У даному випадку необхідно відокремити офіційний соціальний статус, який пов’язаний із престижністю професії, від неофіційного (побутового, вуличного) соціального статусу.

Перший поєднують із поняттям престижності, другий - із поняттям привабливості професії. Отже, професія інженера була престижною, бо вказувала на ваш інтелектуальний рівень і потенційні можливості, але не привабливою, бо давала низькі заробітки і знижувала можливість службового просування.

Останнім часом у зв’язку з реорганізацією суспільства високий соціальний статус мають професії економіста, політолога, менеджера, юриста, психолога. Як бачимо, соціальний статус мотивує до праці, бо це ваша візитна картка, повага і ставлення до вас оточуючих. Чи мотивують до праці професії із так званим низьким соціальним статусом? Ми не випадково висловились: із так званим статусом. Адже тут присутня зворотна детермінація: якщо ви кваліфіковано і ретельно виконуєте свою роботу, то ваш статус буде завжди високим.

Не раз доводилося спостерігати на заводі, коли генеральний директор по-дружньому просив висококваліфікованого робітника попрацювати зайвий день, аби виконати замовлення. І тут же поруч як на порожнє місце дивився на посереднього інженера.

Можна зустріти бармена в кав’ярні чи шевця у взуттєвому кіоску, які є „професорами” своєї справи. Хіба можна сказати, що соціальний статус цих людей у наших очах низький?

Зробимо висновок, що соціальний статус мотивує нас до праці, але і ми своєю працею „зводимо” собі соціальний статус.

5. Служіння іншому

Цей мотив наводять представники таких професій, як викладачі, лікарі, обслуговуючий персонал. Взагалі-то будь-яка праця є служінням іншому. Тільки річ утім, чи стикаєшся ти безпосередньо з тим іншим, чи ні. Наприклад, якщо хірург врятував життя людині, чи пожежний вихопив із полум’я і немовля — вони відчувають благородство і необхідність їхньої праці. Вдячність конкретних людей, громадська оцінка вчинків чи праці мотивують до якіснішого виконання своїх обов’язків.

Якщо ж робітник за верстатом випускає якусь річ, необхідну в побуті, то він конкретно не бачить свого споживача. Налагодження зворотного зв’язку „товаровиробник — споживач” допоможе ”відкрити очі” щодо служіння іншому, сформувати мотивацію до праці і за цим параметром.

Близьким за своєю психологічною сутністю до мотиву „служіння іншому” є мотив аффіліації. Служити іншому (добросовісно працювати) можна також через страх або задля грошей. – А мотив аффіліації виступає як скерованість особистості, домінуюча риса, що регулює поведінку, а отже, і діяльність.