- •Організація і методика проведення лабораторних занять. Правила внутрішнього розпорядку в навчальній лабораторії
- •Інструкція з техніки безпеки в лабораторії при виконанні лабораторних робіт з дисципліни «Електротехнічні матеріали»
- •Теоретичні відомості
- •Вимоги до звіту з лабораторної роботи
- •Етапи виконання роботи
- •1.1.1. Вивчення зовнішніх ознак зразків електроізоляційних матеріалів
- •1.1.2. Вивчення властивостей та сфер застосування електроізоляційних матеріалів
- •1.1.3. Складання звіту
- •Електроізоляційні матеріали
- •Основні властивості електроізоляційних матеріалів
- •Полімери
- •Пластмаси
- •Термопластичні полімери
- •Термореактивні полімери
- •Діелектричні властивості слюди
- •Нагрівостійкість етм
- •Розподіл діелектриків за нагрівостійкістю
- •Контрольні запитання та завдання
Пластмаси
Пластичні маси (пластмаси, пластики) у більшості випадків складаються з двох компонентів: сполучного та наповнювача.
Сполучне – це, як правило, органічна високомолекулярна сполука – смола, яка має клеючу здатність, а також здатність до пластичної деформації під дією зовнішнього тиску та нагріву. В окремих випадках застосовують і неорганічне сполучне ( приклад - цемент в азбоцементі).
Наповнювач – речовина, яка міцно зчеплена з сполучним та може бути порошкоподібною, волокнистою, листовою (бавовна або скловолокно, слюда, папір, тканина і т.п.). Наповнювач суттєво здешевлює пластмасу і одночасно може поліпшувати її механічні властивості (збільшити міцність, зменшити крихкість). Електроізоляційні властивості внаслідок уведення наповнювача можуть погіршуватися, тому в деяких високоякісних пластмасах наповнювач відсутній (поліетилен, полістирол).
До пластмас інколи додають пластифікатори, які збільшують пластичність та зменшують крихкість матеріалів, барвники, які надають пластмасам певного забарвлення, та інші добавки.
Термопластичні полімери
Поліетилен – продукт полімеризації газу етилену, має білий чи світло-сірий колір, твердий, жирний на дотик. Поліетилен високого тиску (ВТ) одержують при тиску в 120...150 МПа і температурі близько 200ОС в присутності кисню (0,05 %), середнього тиску (СТ) – при тиску 3...4 МПа і температурі нижче 150ОС із застосуванням окислів металів (Cr2O3, MoO3) як каталізаторів. Поліетилен низького тиску (НТ) одержують при температурі 60ОС і тиску нижче 1 МПа. Поліетилен – полімер з лінійною структурою молекул, неполярний, у тонких шарах прозорий; стійкий до дії кислот та випромінювання; розчиняється при температурі вище 90ОС у ксилолі, толуолі, бензині та мінеральних маслах. У полум’ї оплавляється та горить. Поліетилен має високі електроізоляційні властивості: ρv=1013...1015 Ом·м; εr=2,3...2,4; tgδ=(1...5) 10-4; Ем=15...20 кВ/мм.
Опромінення поліетилену елементарними частинками з великою енергією призводить до утворення складних просторових молекул із поперечними зв’язками поміж лінійними ланцюгами молекул (сітчастих структур), що підвищує нагрівостійкість до 105ОС (для звичайного поліетилену 90ОС, клас Y). Поліетилен виготовляють у вигляді гранул. Вироби з нього одержують ливарним способом під тиском. Із поліетилену ВТ виготовляють плівки завтовшки 30...200 мкм і завширшки до 1,5 м, із НТ і СТ – шланги, трубки для поверхневої ізоляції кабелів, каркаси для котушок тощо. Деталі з поліетилену з'єднують зварюванням.
Фторопласт-4 одержують шляхом полімеризації газу тетрафторетилену F2C = CF2 (етилен, у молекулі якого всі атоми водню заміщені атомами фтору).
На вигляд – це білий або сіруватий напівпрозорий матеріал; його густина значна порівняно з густиною інших органічних полімерів і складає (2,1...2,3) 103 кг/м3. Матеріал порівняно м’який, має схильність до плинності в холодному стані, неполярний. За електроізоляційними властивостями фторопласт-4 є одним з найкращих діелектриків: ρv=1015...1016 Ом·м; εr=1,9...2,1; tgδ=(1...3) 10-4; Ем=20...30 кВ/мм. Фторопласт-4 має надзвичайно високу для органічного діелектрика нагрівостійкість (+250ОС), що пояснюється великою енергією зв’язку між атомами С–F та екрануючим впливом атомів F на зв’язок між атомами С. Морозостійкість матеріалу характеризується збереженням гнучкості при температурі нижче мінус 80ОС, а для тонких плівок - навіть нижче мінус 100ОС. Фторопласт-4 надзвичайно хімічно стійкий, перевершуючи у цьому відношенні золото та платину. Він цілковито негорючий, практично не гігроскопічний і не змочується водою та іншими рідинами. Фторопласт-4 має незначну радіаційну стійкість (при дії іонізуючого випромінювання вироби з нього втрачають механічну міцність і навіть можуть перетворюватися на порошок), а також руйнується під впливом ультрафіолетового випромінювання. Застосовується у відповідальних випадках при одночасній дії на ізоляцію високих або низьких температур, хімічно активних середовищ, вологи тощо.
Недоліками фторопласта-4 є висока густина (2200 кг/м ), низька радіаційна стійкість і так званий “холодний плин”. Фторопласт-4 роздавлюється при тривалому статичному навантаженні. Серед переваг необхідно відзначити вологостійкість, тропікостійкість, хімічну стійкість.
Полівінілхлорид (ПВХ) – твердий продукт полімеризації газоподібного мономеру - вінілхлориду Н2С = СH – Сl, яка відбувається у присутності перекису водню. Полівінілхлорид (ПВХ) при нормальній температурі – тверда, крихка, жовтувата на вигляд смола; відзначається високою хімічною стійкістю проти дії води, кислот, спирту, гасу, бензину, озону, опромінення. Розчиняється ПВХ у діхлоретані, хлорбензолі, частково в ацетоні, бензолі. У полум’ї ПВХ горить, але не підтримує горіння. Легко забарвлюється в різні кольори та піддається обробці різними способами: штампуванням, свердлінням, струганням, зварюванням тощо. Залежно від кількості введеного пластифікатора і характеру переробки із ПВХ одержують матеріали з вельми різноманітними якостями.
Непластифікований ПВХ називається вініпластом. Внаслідок асиметрії побудови (через присутність у молекулах атомів Cl) ПВХ є полярним діелектриком і має знижені діелектричні властивості порівняно з неполярними полімерами. Для вініпласта: ρv=1013...1014 Ом·м; εr=3,2...3,6; tgδ=0,03...0,08; Ем=15...20 кВ/мм, нагрівостійкість +90°С. Використовують для виготовлення акумуляторних баків, ізоляційних трубок тощо. Пластифікований ПВХ називають полівінілхлоридним пластикатом і застосовують для ізоляції проводів та кабелів низької напруги, трубок для допоміжної ізоляції, липких ізоляційних стрічок, плівок. Нагрівостійкість 80...90ОС, хімічна стійкість у порівнянні з вініпластом менша; через присутність домішок його електричні властивості також знижені. Хлорований ПВХ (перхлорвініл) має кращу розчинність і використовується при виготовленні штучних волокон, тканин, стрічок, лаків та емалей, що захищають електроапарати від корозії.
Полістирол – полярний лінійний полімер, безбарвний, легко фарбується. Має тверду поверхню, легко полірується. Полярність його молекули викликає бензолове кільце-радикал, крупне і малорухоме в електричних полях. Тому за властивостями полістирол близький до нейтральних лінійних полімерів: Ем=20 МВ/м; tgδ=10-4; εr=2,2…2,4; ρv=1016 Ом·м.
Полістирол стійкий до дії лугів та кислот, але нестійкий до ароматичних та хлорованих вуглеводнів, завдяки чому на основі полістиролу виготовляють лаки і клеї. Діапазон робочих температур -40°С…+85°С.
Поліамідні смоли містять у собі імідне угрупування атомів –CO–N–CO– і є дуже якісними матеріалами. Вони належать до найбільш нагрівостійких полімерів; їх тривала робоча температура не менша +220ОС. Плівка із поліамідних смол не розм’якшується і не плавиться при температурі до +800ОС.
Крім того, поліаміди мають значну морозостійкість – при кріогенних температурах аж до -269ОС їх механічні властивості практично не змінюються.
Вони стійкі до органічних розчинників, масел та розбавлених кислот, але недостатньо стійкі до лугу і перегрітої пари. Вода у звичайних умовах на поліаміди не діє, навіть при кип’ятінні у воді поліамідні плівки зберігають гнучкість. Поліаміди стійкі також до дії іонізуючого випромінювання.
Електричні та механічні властивості поліамідів такі: густина (1,28...1,48) 103 кг/м3; ρv=1015...1016 Ом·м; εr=3,5; tgδ=(6...16) 10-4; Ем=160...200 кВ/мм; межа міцності при розтягуванні 160...180 МПа. З поліамідів виробляють плівки, які використовують у конденсаторах, нагрівостійких кабельних виробах, ізоляції електричних машин, а також лаки для покриття проводів та просочення невеликих котушок.
Органічне скло – полярний полімер, що легко фарбується і полірується. Найчастіше його використовують для виготовлення установчих деталей. Органічне скло легко розчиняється в хлорованих вуглеводнях (діхлоретані, чотирихлорному вуглеводні) і є сильно полярною речовиною. Ем=25…30 МВ/м; tgδ =10-2; εr=3,7; ρv=1012 Ом·м. Діапазон робочих температур –80°С…+80°С.
Лавсан – використовують у вигляді плівки та волокон. Він має високу механічну міцність та широкий діапазон робочих температур (–80°С…+160°С). Його електричні показники в плівці такі: Ем=30…120 МВ/м; tgδ =10-2; εr=3,5; ρv=1014 Ом·м. Вологостійкий та тропікостійкий, при підвищених температурах легко окислюється.
Еластоміри (каучук та гума). Ці матеріали названі так тому, що при розтягуванні легко подовжуються, а після вивільнення повертаються до початкових розмірів і форми, тобто вони еластичні. Залежно від складу та технології виготовлення вони можуть мати такі властивості: Ем=20…30 МВ/м; tgδ=0,1…0,0005; εr=2,5…7; ρv=1015 Ом·м.
Діапазон робочих температур від –60°С до +220°С.
