1.2. Оформлення організаційної психології в самостійну галузь знання.
Становлення і розвиток ОП можна співвіднести з трьома періодами.
I Період (кінець 19 ст. – 40-і рр. 20 ст).
Особливість: розвиток виробничої структури.
Характеристики успішного підприємця того періоду:
знання виробничого процесу;
вміння домогтися низької собівартості продукції.
У цей період отримало розвиток три підходи до дослідження поведінки людини в організації:
школа наукового управління Ф. Тейлора. Акцентувалася увага на питаннях підвищення ефективності виробництва:
стандартизація засобів виробництва;
введення функціональних майстрів, що організаційно входять в структуру цеху або планового відділу, кожен з яких контролює певну кількість робочих.
Ф. Тейлор був прихильником індивідуального принципу нарахування заробітної плати.
2) адміністративна школа управління (Анрі Файоль), де було здійснено перетворення діяльності по управлінню в особливий вид професійної діяльності.
Виділив 6 основних видів діяльності: технічна, комерційна, фінансова, забезпечення безпеки, звітна, управління.
Історична заслуга А. Файоля в тому, що він став першим дослідником, який дав теоретичний аналіз управлінської діяльності, виділивши основні функції управління:
планування – постановка цілей і вибір стратегій їх досягнення;
організація (як процес) – значить виробляти певну структуру, яка сприятиме досягненню цілей;
координація – приводити зусилля багатьох людей до відповідності спільної мети діяльності;
контроль – визначати напрямок.
Місток А. Файоля – делегування повноважень на нижчий рівень для підвищення оперативності.
школа людських стосунків (Елтон Мейо), який займався дослідженням трудових колективів і персоналом організації. На продуктивність праці працівників впливають не матеріальні, а психологічні і соціальні чинники. Організація має бути орієнтована в першу чергу на людей, а не на виробництво.
Представники школи «людських стосунків», спираючись на роботи А. Маслоу і Дж. Роджерса, стали підкреслювати важливість питань особистісного зростання і реалізації потенціалу працівників. Це підготувало ґрунт для укорінення і свідомості менеджерів і працівників організацій нових психологічних понять: задоволеності працею і мотивації. В психології профвідбору розробка нових статистичних методів дозволила перейти до створення батареї тестів і формування нових підходів до вимірювання діяльності організації.
II Період (після другої світової війни).
Основна характеристика - масовий збут товарів і послуг. Ринок вимагав переходу від проблем організації виробництва до проблем споживчого попиту. У структурі різних підприємств створювалися відділи маркетингу і ряду інших підрозділів, відповідальних за просування товарів на ринок і рекламну діяльність. Питання стимулювання ділової активності, визначення нових підходів мотивації персоналу стали життєво необхідними для більшості організацій.
Теорія Х-Y Макгрегора. Основна праця: «Людська сторона організації» (1960). Першим пов’язав погляди психологів на мотивацію людини з теорією управлінням персоналу в організації.
Основні положення теорії Х:
1. Звичайній людині властиво негативне ставлення до роботи.
2. Більшість людей необхідно контролювати (примушувати).
3. Людина віддає перевагу, щоб ним керували, прагне уникнути відповідальності.
Основні положення альтернативної Y теорії:
1. Людина не відчуває неприязні до роботи.
2. Люди здатні здійснювати самоконтроль і спонукати себе на досягнення мети, щодо якої вони взяли певні зобов’язання.
3. Найзначнішою винагородою служить потреба людини в самореалізації.
4. При створенні відповідних умов, людина здатна навчитися не тільки приймати відповідальність, але і прагнути брати її на себе.
5. Більшість людей здатні вносити творчий внесок у вирішення проблем організації.
III Період (з 70-х рр.. 20 ст.) – країни з розвиненою економікою вступили в постіндустріальний період свого розвитку.
Основна характеристика цього періоду – посилення конкуренції, кризи, стрибки курсу валют тощо. Значуще місце в дослідженнях з ОП стали займати питання організаційної культури, отримали розвиток принципово нові технології навчання керівників і персонал організації.
Теорія Z. В 70 роки американський психолог Вільям Оучі - корпоративна культура робить організацію ефективною.
Основні принципи:
децентралізація управління організації;
групове прийняття рішень;
акцент на дрібні групи при організації праці;
постійне навчання і розробка програм «службова кар’єра».
Організаційна психологія як галузь самостійного знання має тісні зв’язки з цілим рядом суміжних дисциплін.
Загальна психологія – наука про загальні закономірності, механізми і факти психічного життя людини. Як фундаментальна наукова дисципліна вона займається вивченням питань методології та теорії психології в цілому.
Соціальна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в різноманітні соціальні групи. Основні проблеми сучасної соціальної психології, цікаві організаційним психологам, пов’язані з вивченням закономірностей спілкування та взаємодії людей, механізмів передачі соціального досвіду, характеристик великих і малих соціальних груп, а також з дослідженням соціальних характеристик особистості і психологічних основ і умов формування соціального самосвідомості індивіда і групи
Соціологія – наука про суспільство як цілісної системи і про окремі соціальні інститути, процеси і групи, які розглядаються в їх зв’язку з громадським цілим. Соціологія розглядає організацію, перш за все, як поєднання людей із різними ролями, статусом і владою.
Антропологія – в широкому сенсі наука, центральним предметом вивчення якої є людина. Організаційна психологія використовує знання антропології для розуміння психології та поведінки людини в організації. Уявлення про те, що поведінка людей є функцією їх культури, дані про фундаментальні відмінності в ціннісних орієнтаціях і атитюдах надають неоціненну допомогу організаційним психологам, менеджерам і фахівцям, що працюють в багатонаціональному організаційному середовищі.
Політичні науки. Фахівці-політологи вивчають поведінку осіб та груп в політичному контексті, всього суспільства в цілому і окремих його членів, але й саму організацію як політичну систему.
Організаційна психологія виступає сполучною ланкою між фундаментальним знанням і реальної організаційною практикою. Побачити статус організаційної психології в системі «наука-практика» дозволяє схема, запропонована А. Занковським у його посібнику «Організаційна психологія». На цій схемі чітко видно місце організаційної психології в системі «наука-практика»
