- •2. Принципи організації роботи та етичні норми наукового колективу
- •2.1. Спеціалізація членів
- •2.6. Кількість співробітників і внутрішні зв’язки
- •2.12. Співвідношення між індивідуальною і колективною
- •2.13. Організаційні структури творчих колективів
- •2.14. Наукова школа
- •2.15. Конфлікти і їх роль в житті колективу
- •2.16. Організація ділових нарад
- •2.17. Етичні засади науково-технічної творчості
- •2.18. Додаток
- •Кодекс честі науковця
- •2.19. Питання для самоконтролю
2.17. Етичні засади науково-технічної творчості
Творчість за своєю за своєю природою передбачає активність, ініціативу, нехтування усталеними поняттями, свободу духовного і практичного самовираження та самоутвердження. Пізнання, отримання нових знань про світ – це найважливіша функція наукової творчості. Її успішна реалізація можлива лише за умов, коли працівник (дослідник) об’єктивно вивчає предмет дослідження, тобто орієнтований на безстороннє вивчення, сприйняття об’єкта таким, яким він є насправді. Останнє означає, що в дослідника не має іншої мети окрім пошуку істини.
В протилежному випадку діяльність, яка імітує наукову, але не спрямована на пошук істини, є звичайним шахрайством (обманом).
Вимога наукової об’єктивності може бути сформульована як моральна (етична) вимога щодо наукової діяльності.
Будь-яке твердження, відкриття, винахід і т.п. повинно бути всесторонньо доведеним, ретельно перевіреним засобами з доступного арсеналу науки. Якщо в дослідника є якісь сумніви щодо істинності наукового факту, то при публікації результатів роботи він повинен про це чітко говорити.
Намагання будь-що проштовхнути свої “відкриття” або “винаходи”, застосовуючи демагогію або інші засоби, можуть мати сумні наслідки. Представимо, наприклад, технологію, яка була впроваджена у виробництво, але не була обгрунтованою і через це себе не виправдала. Через це потрібно мати силу духу і волю змінити, а може і відкинути улюблену, але хибну теорію, коли їй суперечать факти.
Етичні норми доказовості будь-яких наукових суджень спонукають дослідника бути вимогливим до себе, самокритичним. Вони застерігають від поспішних висновків та публікацій. Хоча останнє не означає, що публікувати наукові результати потрібно лише в остаточному варіанті. Якщо предмет дослідження актуальний, то мають наукову цінність і проміжні результати, оскільки вони можуть бути корисними для інших дослідників.
Наукові результати перед опублікуванням, як правило, обговорюються з колегами на семінарах, оцінюються опонентом.
Опонент – представляє протилежну думку, претендує на повне або часткове заперечення судження автора. І якщо точка зору опонента автору здається помилковою, то це слід довести науково. Повага до опонента означає точне цитування чужих праць, що стосуються даної роботи і усвідомлення суті протилежних точок зору, а це вимагає їх детального вивчення.
Науково-технічна творчість можлива лише на підставі використання робіт попередників в умовах постійного обміну інформацією з колегами або іншими колективами, що працюють в цій же галузі (напрямі). Ця обставина покладає на дослідника дуже важливий обов’язок – правильно оцінювати свій вклад у результати досліджень і формування знань в актуальній галузі, вміти об’єктивно оцінювати себе.
Граничним виявом наукової недобросовісності є плагіат, присвоєння собі чужих заслуг, ідей, вирішення задачі, висновків і т.п.
Буває, що співробітник працює з колегами, але публікує результати роботи лише від свого імені. До порушення етичних норм, плагіату, відноситься і використання автором в оригінальній роботі чужих, принципіально важливих думок, доведень і т.п., без посилання на першоджерело, тобто без згадування істинного автора. Це одна з форм плагіату, що найчастіше зустрічається. Слід розуміти і пам’ятати, що плагіат не дає людині морального права називатися дослідником, вченим.
Як правило, нечистоплотні “вчені” швидко зазнають “наукової смерті”. Це означає, що такий автор працює, публікує роботи, але ніхто не звертає на них уваги, на згадування про такого ”вченого” наукова громадськість накладає табу.
Може бути ситуація, коли дослідницька робота виконується кількома вченими або незалежними групами вчених, зокрема в різних країнах і дослідники майже одночасно отримають однаковий результат. Питання “хто перший?”, тобто пріоритет, вирішується за датою публікації повідомлення про результат.
Питання пріоритету дуже важливе для дослідників, оскільки є мотиваційним елементом їх діяльності, проте воно у важливих випадках може стати також престижним для наукового закладу чи для національної науки в цілому.
Часто виникає питання “хто має право бути автором наукової роботи?” Слід розуміти, що не кожен трудовий внесок в роботу дає право на співавторство, тобто право підписатися під роботою і претендувати на її результати.
Не мають права на співавторство люди, які виконували лише технічну роботу (не важливо якого рівня), тобто не зробили достатнього внеску у дослідження чи створення винаходу. Зокрема, авторами винаходу признають лише людей, творчою працею яких винахід зроблено.
Не може бути автором винаходу особа, що не брала творчої участі в роботі над винаходом, а лише виконувала свої службові обов’язки (керівник, допоміжний персонал, колеги). Для співавторства у винаході необхідні дві компоненти:
спільна праця;
творча праця.
Склад творчого колективу визначається лише авторами технічного рішення, формально вклад кожного співавтора визначають у авторській довідці.
При творчій співпраці особливе значення мають взаємна доброзичливість, довіра, щирість у відношеннях, відсутність марнославності, гонору, бажання виділитися будь-якою ціною.
Слід пам’ятати, що члени колективу не рівні за своїми творчими можливостями, але оскільки вони творці і вносять посильний вклад в створення винаходу, то здібніші співробітники повинні за заслугами оцінювати їх вклад і самі не цуратися чорної роботи.
Високий професіоналізм – одна з вимог, що ставиться людині, яка присвячує себе науці. Професіональна етика без професіоналізму – пустий звук, оболонка. Але чи завжди в історії науки її творцями були лише професіонали?
Відомо, що Ампер і Фарадей не мали спеціальної освіти. Вольт навчався в єзуїтській школі, Джоуль був пивоваром, Копернік, Гельмгольц та Маєр були лікарями, а Авогадро, Лавуазьє і Ферма – юристами за освітою. Та й в наш час Едвін Хабл – теоретик астрофізик і Луї-де-Бройль – один із засновників квантової механіки, були, відповідно, юристом і філологом. Але це з формальної точки зору. Насправді, ці люди зробили свої відкриття лише після того, як стали найдосвідченішими спеціалістами в своїй галузі.
Визначні ідеї і відкриття народжуються лише завдяки професіоналізмові, бо лише тоді виникає інтуїція, яка є передумовою відкриття.
Етика особистої дослідницької роботи переплітається з етикою керівництва науковим колективом (групою, лабораторією). При колективному дослідженні взаємовідносини членів колективу повинні визначатися їх реальною роллю в його замислі і реалізації, а не лише адміністративним положенням. Творчий колектив може плідно працювати лише тоді, коли статус його членів органічно випливає з їх дійсної ролі в роботі і це адекватно відображається в спільних публікаціях і оцінці спільної роботи. Якщо ж такого не має, то рано чи пізно виникають проблеми в стосунках, які тягнуть за собою розпад колективу.
У професіональній етиці дослідника повинні органічно поєднуватися строге відношення до роботи співавторів і колег (до результатів їх роботи) і терпимість. Сумні приклади з історії науки свідчать наскільки шкідливими бувають фанатична впевненість у своїй правоті окремих вчених, а особливо тих, які мають заслужений авторитет (навіть коли вони не вживають адміністративних засобів впливу на інакомислячих). Їх помилкові судження про роботи авторів, що суперечать їх точці зору (часом помилковій), але висловлені публічно, грають роль вироку в очах наукової спільноти і підривають впевненість в істинності вибраного шляху (як тут не згадати про потребу сили духу в дослідника).
Наукова терпимість передбачає широту поглядів, глибоке розуміння принципів організації науки, справжню зацікавленість в її прогресі; вона вимагає у вченого подолання особистої обмеженості, особистих антипатій і симпатій, а коли потрібно, то і вчинків, навіть на шкоду власним інтересам.
Разом з тим наукова терпимість може бути корисною лише разом з абсолютно принциповим і нетерпимим відношенням до наукового обману, шарлатанства, тобто до всього, що протирічить науковій етиці.
Юридично основні принципи наукової етики закріплені в законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, див. розділ ІІ ст.5: “ ... Вчений при здійсненні наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності зобов'язаний:
не завдавати шкоди здоров'ю людини, її життю та довкіллю;
додержуватися етичних норм наукового співтовариства, поважати право на інтелектуальну власність.”
та статті 6 цього ж закону:
“... Науковий працівник не може бути примушений провадити наукові дослідження, якщо вони або їх результати викликають або можуть викликати шкідливі для здоров'я людини, її життя та довкілля наслідки, а також не може бути притягнутий до відповідальності за відмову від участі у таких дослідженнях.”
Принципи наукової етики часто формулюються окремими вченими та громадськими науковими організаціями в Україні та за кордоном у вигляді маніфестів чи кодексів честі, див. додаток і домінантним в цих документах є таке:
використання науки лише на благо людства;
нещадна боротьба з науковою нечесністю спробами обмежень свободи наукового пошуку, всілякими антинауковими поглядами (расизмом, шовінізмом, забобонами).
