- •План лекції:
- •Мета лекції:
- •План та організаційна структура заняття
- •Будова та функції системи дихання. Зовнішнє дихання. Дихальний цикл. Біомеханіка вдиху та видиху.
- •Висновок до першого питання:
- •2. Статичні та динамічні показники зовнішнього дихання.
- •Висновок до другого питання:
- •3. Склад повітря, що вдихається, видихається, альвеолярного.
- •Висновок до третього питання:
- •4. Парціальний тиск газів, їх напруга у крові. Механізм дифузії газів.
- •Висновок до четвертого питання:
- •5. Киснева ємність крові. Газообмін між кров’ю та тканинами.
- •Висновок до п’ятого питання:
- •6. Структури цнс, що регулюють ритм дихання. Роль центральних і периферійних рецепторів, дихальних центрів у забезпеченні газового гомеостазу.
- •Висновок до шостого питання:
- •7. Дихання при змінених умовах довкілля. Механізм першого вдиху новонародженої дитини.
- •Висновок до сьомого питання:
Висновок до шостого питання:
Таким чином, регулювання дихання здійснюється переважно рефлекторним шляхом, який передбачає наявність трьох складових елементів:
1) рецепторів, що сприймають інформацію, і аферентних шляхів, що передають її до нервових центрів;
2) нервових центрів;
3) ефекторів – шляхів передачі команд від центрів і самих об’єктів, що підлягають регулюванню.
7. Дихання при змінених умовах довкілля. Механізм першого вдиху новонародженої дитини.
Дихання при фізичному навантаженні.
У тренованих людей при напруженій м'язовій роботі обсяг легеневої вентиляції зростає до 50 – 100 л/хв у порівнянні з 5 – 8 л в стані відносного фізіологічного спокою. Підвищення хвилинного обсягу дихання при фізичному навантаженні пов'язано із збільшенням глибини і частоти дихальних рухів. При цьому у тренованих людей, в основному, змінюється глибина дихання, у нетренованих – частота дихальних рухів. При фізичному навантаженні збільшується концентрація в крові і тканинах вуглекислого газу та молочної кислоти, які стимулюють нейрони дихального центру як гуморальним шляхом, так і за рахунок нервових імпульсів, що надходять від судинних рефлексогенних зон. Нарешті, активність нейронів дихального центру забезпечується потоком нервових імпульсів, що надходять від клітин кори головного мозку, що володіють високою чутливістю до нестачі кисню і до надлишку вуглекислого газу. Одночасно виникають пристосувальні реакції в серцево-судинній системі. Збільшуються частота і сила серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск, розширюються судини працюючих м'язів і звужуються судини інших областей.
Дихання за умови підвищеного атмосферного тиску.
Збільшення рО2 може призвести до зниження вентиляції легенів. Але це спостерігається лише у разі короткочасного перебування в умовах гіпербаричної оксигенації. У разі тривалого впливу реакція системи дихання буває і протилежною – може виникати токсичний вплив О2 на тканини. Одним із цих проявів буде утворення у клітинах великої кількості активних сполук кисню (гідроперекисів). Результатом цього є стимуляція перекисного окиснення ліпідів, що насамперед призведе до порушення функцій клітинних мембран. Порушення проникності мембран може викликати набряк тканин та інші зміни, у тому числі і з боку ЦНС, легень та інших органів.
Механізм першого вдиху новонародженого.
В організмі матері газообмін плода відбувається через пупкові судини. Після народження дитини та відділення плаценти зазначена зв'язок порушується. Метаболічні процеси в організмі новонародженого призводять до утворення і накопичення вуглекислого газу, який, так само як і нестача кисню, гуморально збуджує дихальний центр. Крім того, зміна умов існування дитини призводить до порушення екстер- і пропріорецепторів, що також є одним з механізмів, які беруть участь у здійсненні першого вдиху новонародженого.
Висновок до сьомого питання:
Таким чином, система дихання забезпечує зростаючі потреби організму в кисні. Системи ж кровообігу і крові, перебудовуючись на новий функціональний рівень, сприяють транспорту кисню до тканин і вуглекислого газу до легких
Загальний висновок: Таким чином, дихання – сукупність реакцій біологічного окиснення органічних енерговмісних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання життєдіяльності організму. Складається з трьох послідовних етапів: зовнішнього дихання, транспорту газів кров'ю, внутрішнього дихання.
Дихання регулюється як нервовою так і гуморальною системами організму людини. У довгастому мозку існує безумовно-рефлекторний центр регуляції дихання – дихальний центр. Він забезпечує координовану ритмічну діяльність дихальних м'язів (скорочення і розслаблення), що викликає почергово вдих і видих, та пристосування дихання до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.
Автоматизм дихального центру зумовлюється нервовими імпульсами, які поступають з нервових закінчень легень, судин, м'язів. Хоча робота дихального центру автоматична (вона не припиняється у сплячої чи непритомної людини) – проте вона залежить від волі людини. Людина може довільно загальмувати або прискорити дихання (умовно-рефлекторна регуляція дихання). Пояснюється це контролем дихального центру корою великих півкуль мозку. Крім ритмічної зміни вдиху видихом дихальний центр здійснює замикання дихальних рефлексів:
затримка дихання під час занурення тіла у воду,
захисні рефлекси кашлю й чхання,
регуляція діяльності м'язів гортані, що узгоджують ковтання з диханням.
Гуморальна регуляція дихання відбувається через вміст вуглекислого газу в крові. Нейрони дихального центру чутливі до СО2, якщо в крові, що омиває дихальний центр, є надлишок СО2, тоді збудливість дихального центру зростає і дихання стає частим і глибоким. Якщо СО2 в крові мало, то це викликає гальмування дихання.
При фізичних навантаженнях м'язи виконують посилену роботу і кількість СО2 в крові зростає, що стає однією з причин поглиблення і посилення дихальних рухів.
