1.1 Проблеми аграрного комплексу в Україні

За інформацією Кабінет Міністрів України, сільськогосподарські угіддя України складають 18,9% загальноєвропейських, а рілля, відповідно, 26,9%.

У складі земель країни сільськогосподарські угіддя займають 41,8 мільйона гектарів, або 69,2% її територій, зокрема 33,2 мільйона гектарів ріллі (55%), 7,63 мільйона гектарів природних кормових угідь - сінокосів і пасовищ (12,6%).

З розрахунку на одного жителя України доводиться 0,8 гектара сільськогосподарських угідь, зокрема 0,65 гектара ріллі, тоді як в середньому в Європі ці показники складають, відповідно, 0,44 і 0,25 гектара.

Розораність сільськогосподарських угідь є найвищою в світі. Вона досягла 78% в середньому по Україні, у ряді регіонів досягаючи 90%.

У структурі земельного фонду території України переважають сільськогосподарські землі, якими зайнято 68,3%, з них: рілля - 53,2%, багаторічні насадження - 2%, сіножаті - 5,0%, пасовища - 8,1%. Під лісами і іншими лісовкритими площами зайнято 18,4% територій, забудовані землі займають близько 4,0% (див. "Карта індексу ступеня урбанізації" ), болота - 2,3%, інші землі - 2,8%. (див. таблиці).

Для забезпечення продукції яку виробляють сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відпо-відних засобів виробництва і насамперед – засобами праці. З1991 року по 2012 рік у сільськогосподарських підприємствахкількість тракторів, що задіяні у виробництві продукції змен-шилася у 3,3 рази, зернозбиральних комбайнів – у 3,2 рази,при цьому їх потужність значно не збільшилася. Але протягомостанніх років сільськогосподарські підприємства збільшуютьзакупівлю нової техніки, у тому числі з більшою потужністю,переважно – іноземних фірм-виробників.

Важливою складовою прискорення розвитку аграрногосектора України є наукова та інноваційна діяльність, які мають свої специфічні риси. В Україні нараховується найбільшесільськогосподарських організацій серед інших галузей, які виконують наукові та науково-технічні роботи (151 одиниця),спостерігаються позитивні тенденції фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт. Проте вважається незадовільним процес комерціалізації розробок та зацікавленість сільгоспвиробників у них. Зокрема, кількість підприємств, які використовували передові технології у 2012 році склала 8 одиниць.

У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

В Україні в післявоєнні роки збільшувалися посівні площі, а відтак зростала розораність території. На початку 1992 р. сільськогосподарська освоєність території України досягла 70 %, а розораність — 55,4 %. У складі сільськогосподарських угідь орні землі нині становлять 79,6 %, тоді як розораність земель у США — 15,8, у Великобританії, Франції, Німеччині — 28,1—31,8 %. Найвищу сільськогосподарську освоєність мають землі Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської областей, Поділля. Висока розораність території, мала кількість лісових полезахисних смуг призводять до інтенсивної вітрової ерозії та суховіїв. Так, у Луганській області під лісосмуги відведено близько 1,6 % площі орних земель, у Донецькій — 1,7 %. У цих областях через високу розораність майже половина земель потерпає від вітрової та водної ерозії. Суховії повторюються в Донбасі в середньому через 2—3 роки.

В. І. Вернадський назвав ґрунт «біокосним» тілом, вирізнивши в такий спосіб біологічну структуру, що розташована між живою та неживою природою. У кожному грамі ґрунту — близько 100 млн мікроорганізмів. У ґрунті безперервно відбуваються про­цеси обміну, здійснюється один із найскладніших кругообігів речовин. 1 см гумусу — найродючішої частини ґрунту — формується протягом майже 100 років.

Процес механізації сільськогосподарських робіт, який інтенсивно відбувався у XX ст., негативно позначився на якості ґрунту, його родючості. Парк тракторів в Україні за повоєнні роки зріс більш як у 90 разів, автомобілів у сільськогосподарському виробництві — у 2000 разів. Сільськогосподарська техніка, що працювала на полях України, вирізняється громіздкістю, великою вагою і потужністю. Маса наших тракторів і комбайнів досягає 10—15 т. За таких умов кожний сантиметр ріллі підпадає під дію ходових систем машин щонайменше 2, а в середньому — від 3 до 5 разів на рік. Це призводить до переущільнення орного і підорного горизон­тів. У колії проходження тракторів та іншої техніки вага ґрунту збільшується на 0,2—0,38 г/см3 в орних і на 0,05—0,20 г/см3 — в підорних землях, зберігаючись упродовж усього вегетаційного періоду. Через це порушуються водний і повітряний режими, режим живлення ґрунтів, руйнується їхня структура, важчає механічний склад, у 2—10 разів зменшується водопроникність ґрунту. Це призводить до збільшення поверхневого стоку, зниження родючості, а значить, і врожаю на 10—30 %. Особливо згубно проявляється переущільнення на зрошуваних землях. Утворення штучного підпору води на межі орного і підорного горизонтів веде до порушення режиму ґрунтових вод і утворення різновидності перезволожених земель — мочарів. Розв’язати проблему переущільнення ґрунтів можна лише комплексно: модернізацією техніки, зниженням тиску на ґрунт колісних і гусеничних тракторів, скороченням числа проходів техніки полем. Ця проблема успішно вирішується запровадженням ґрунтозахисних екосистем обробітку землі та відповідної техніки. Але за умов розвалу сільськогосподарського машинобудування і занепаду аграрного виробництва її розв’язання в Україні розтягується на десятки років.

Одним із напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в ґрунти як хімічних добрив, так і використання пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах світу. Внесення хімічних добрив зумовлено тим, що щорічно разом з урожаєм із ґрунту виносяться десятки мільйонів тонн поживних речовин: азоту, калію, фосфору та ін., а тому внесення органічних і мінеральних добрив є одним із важливих способів підвищення родючості ґрунтів.

Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захис­ту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників: сільськогосподарському виробництву завдають збитків близько 8 тис. грибків, 10 тис. комах, 2 тис. черв’яків.

Пестициди за способом дії на шкідників поділяються на:

гербіциди — засоби знищення бур’янів;

інсектициди — засоби боротьби зі шкідливими комахами;

нематоциди —засоби знищення черв’яків;

фунгіциди — засоби боротьби з грибковими та вірусними захворюваннями;

бактерициди — засоби знищення збудників хвороб;

дефоліанти — засоби знищення листя.

До класу пестицидів належать і хімічні речовини, які приско­рюють чи сповільнюють ріст деяких рослин.

У сільському господарстві України використовувалося понад 50 найменувань мінеральних засобів. Застосування мінеральних добрив і пестицидів дозволяє збільшити врожай, проте має негативні екологічні наслідки: 1) накопичуючись у рослинах, вони харчовими ланцюгами потрапляють до організму людини; 2) забруднюються підземні й поверхневі води; 3) гине флора і фауна; 4) знижується урожайність через загибель мікроорганізмів у ґрунті.