4. Особливості показань неповнолітніх свідків.

Стаття 354. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого

1. Допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності – лікаря.

2. Свідку, який не досяг шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

3. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми під час допиту, а також право протестувати проти запитань та ставити запитання. Головуючий має право відвести поставлене питання.

4. У випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).

5. Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених цією статтею.

З огляду на викладене, керуючись нормами вітчизняного та міжнародного законодавства, положення коментованої статті не поширюються на особу, яка хоча й не досягла вісімнадцятирічного віку, але внаслідок настання певних юридичних фактів (реєстрації шлюбу, народження дитини, надання за рішенням суду повної дієздатності) набула повної процесуальної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати, самостійно здійснювати права і виконувати обов'язки, розпоряджатися належними їй правами та нести відповідальність за свої діяння. Якщо вік особи невідомий або в суду виникають сумніви, що свідок чи потерпілий є повнолітнім, суд має зупинити судовий розгляд та звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення віку особи, яка підлягає допиту як свідок чи потерпілий. За результатами експертизи, з огляду на її висновки, суд визначає подальший порядок ведення процесуальних дій з особою.

3. Показання потерпілого.

Показання потерпілого - це зафіксоване у відповідній процесуальній формі повідомлення, зроблене під час допиту, про обставини, які мають значення для кримінального провадження, особою, яку було визнано потерпілим. Виходячи зі змісту ст. 55 КПК України, допит особи як потерпілого (крім кримінального провадження у формі приватного обвинувачення) можливий тільки: а) з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення; б) з моменту подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого; в) після отримання слідчим, прокурором, судом письмової згоди особи, яка не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, на визнання її потерпілим.

Предмет показань потерпілого становлять:

1) обставини, які йому відомі і які необхідно встановити у кримінальному провадженні;

2) дані, які характеризують особу підозрюваного або обвинуваченого;

3) характер взаємин між потерпілим і обвинуваченим, а також при необхідності - характер взаємин потерпілого і свідків. Міркування, думки, здогади, висновки, умовиводи потерпілого доказами у кримінальному провадженні не є, а враховуються при розробці версій, визначенні напрямку досудового розслідування та судового провадження.

При оцінці показань потерпілого необхідно враховувати його особисту зацікавленість у справі, характер взаємин з обвинуваченим. Важливо встановити і враховувати при оцінці показань потерпілого його власну поведінку, особливо якщо ця поведінка була неправомірною. При оцінці показань потерпілого в суді необхідно враховувати, що потерпілий міг ознайомитися з матеріалами кримінального провадження під час або після закінчення досудового розслідування, а також ураховувати, що потерпілий перебуває в залі судового засідання і на його показання могли вплинути показання обвинувачених, свідків та інші докази, які були досліджені судом у присутності потерпілого.

Для потерпілого надання показань - тільки право, а не обов'язок. Тому потерпілий має бути допитаний у всіх випадках, коли він виявить таке бажання. Відповідальності за відмову від давання показань він не несе. Разом із тим, закон покладає на потерпілого обов'язок з'являтися за викликом слідчого, прокурора і суду. У разі неявки потерпілого без поважних причин на нього може бути накладено грошове стягнення. За злісне ухилення від явки потерпілий може бути притягнутий до адміністративної відповідальності. Потерпілий зобов'язаний давати правдиві показання, про що його попереджають перед допитом. За давання завідомо неправдивих показань потерпілий може бути притягнутий до кримінальної відповідальності в тому ж порядку, що й свідок.