3. Показання підозрюваного і обвинуваченого.

Показання підозрюваного - це зафіксоване у відповідній процесуальній формі повідомлення, зроблене під час допиту, про обставини, які мають значення для кримінального провадження, особою, яка набула процесуальний статус підозрюваного. Про підстави та процесуальний порядок набуття статусу підозрюваного див. коментар до ст.ст. 276-279 КПК України.

Для підозрюваного давання показань - право, а не обов'язок. Підозрюваний не несе відповідальності й за завідомо неправдиві показання. Якщо підозрюваний дає неправдиві показання, заявляючи, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого його підозрюють, вчинено іншою особою (так звана обмова), то він не може бути притягнутий до відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України. Давання підозрюваним, а потім і обвинуваченим завідомо неправдивих показань не може розглядатися і як обставина, що обтяжує його покарання. Підозрюваний може відмовитися давати будь-які показання, а може відмовитися відповідати тільки на певні питання. Оскільки в підозрюваного є право давати показання, він обов'язково має бути допитаний у всіх випадках, коли заявить про своє бажання дати показання.

Предмет показань підозрюваного - це обставини, які були підставою для його затримання або обрання до нього одного з передбачених запобіжних заходів, а також інші обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Підозрюваний допитується також про відносини з потерпілими, свідками, з іншими підозрюваними.

У своїх показаннях підозрюваний може не визнавати себе винним і висловлювати свої міркування про осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, пропонувати свою оцінку доказів, які йому відомі. Оскільки показання підозрюваного є не тільки джерелом доказів, а й засобом захисту підозрюваним своїх інтересів, його міркування, оцінки мають бути належним чином зафіксовані. Однак міркування, здогади, умовиводи, висловлені підозрюваним, доказами не є.

Доказами в його показаннях є тільки відомості про обставини, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні. Якщо підозрюваний визнає себе винним, він може у своїх показаннях докладно розповісти про вчинене кримінальне правопорушення, про співучасників (якщо правопорушення вчинено у співучасті), оскільки йому більше, ніж будь-кому, відомі всі обставини кримінального правопорушення.

Незалежно від того, чи визнає себе підозрюваний винним чи ні, його показання підлягають ретельній перевірці. Визнанню підозрюваним (як і обвинуваченим) своєї вини не повинно надаватися невиправдано велике значення. Показання підозрюваного, в яких він визнав себе винним, не повинні розглядатися як більш переконливий доказ у порівнянні з іншими, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 94 КПК України). Саме відомості про факти, обставини вчинення кримінального правопорушення можуть розглядатися як докази у провадженні. Якщо ж, наприклад, підозрюваний заявляє, що він визнає себе винним, але від давання показань відмовляється або не пам'ятає ніяких обставин учиненого діяння, то саме по собі ставлення підозрюваного до підозри (обвинуваченого - до пред'явленого обвинувачення) взагалі не є доказом у кримінальному провадженні. Показання, в яких підозрюваний визнає себе винним і повідомляє про вчинення ним кримінального правопорушення, є доказами, але одних цих показань недостатньо для висновку про винуватість особи, для цього необхідна система доказів.

При оцінці показань підозрюваного необхідно враховувати, що, з одного боку, підозрюваний може бути обізнаний про вчинене кримінальне правопорушення більше, ніж потерпілий, свідки, а з іншого боку, більшою мірою, ніж інші особи, може бути зацікавлений у приховуванні певних обставин, у перекручуванні інформації про правопорушення і свою роль у ньому.

Частина 4 коментованої статті визначає, що показання підозрюваного як джерело доказів зберігають своє значення тільки протягом досудового розслідування, тобто можуть бути фактичними підставами для прийняття процесуальних рішень винятково у першій стадії кримінального провадження.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Судові рішення можуть бути обґрунтовані лише показаннями, наданими суду.

Показання обвинуваченого - це зафіксоване у встановленій процесуальній формі повідомлення, зроблене під час допиту, про обставини, які мають значення для кримінального провадження, особою, щодо якої обвинувальний акт переданий до суду.

Обвинувачений, як і підозрюваний, має право, але не зобов'язаний давати показання, він може взагалі відмовитися давати показання, а може відмовитися відповідати на деякі питання, на нього не покладено обов'язок давати правдиві показання. Процесуальне становище обвинуваченого у зв'язку з даванням ним показань таке ж, як і в підозрюваного, і все, що зазначено відносно показань підозрюваного в коментарі до цієї статті КПК України, стосується і показань обвинуваченого.

Предмет показань обвинуваченого становлять обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Підозрюваний допитується також про обставини, що передували кримінальному правопорушенню, відносини з потерпілими, свідками, з іншими обвинуваченими й ін.

Показання обвинуваченого, як і показання підозрюваного, підлягають ретельній перевірці. Якщо обвинувачений посилається на обставини, що свідчать про його невинуватість, то встановити або спростувати такі обставини повинен прокурор, а при здійсненні кримінального провадження у формі приватного обвинувачення - потерпілий або його представник. Спростувати доводи обвинуваченого, які він наводить у свій захист. можна тільки за допомогою доказів. Сам же обвинувачений нічого доказувати не зобов'язаний внаслідок дії презумпції невинуватості. Якщо доводи обвинуваченого, висунуті ним у свій захист. не спростовані, слід керуватися правилом про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України).

Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження. Всі показання, в яких містяться відомості про факти, обставини, які підлягають установленню у справі, є доказами і підлягають оцінці. Якщо обвинувачений змінював свої показання, то в підсумкових судових рішеннях слід надати оцінку усім показанням, із зазначенням, які з них і чому визнаються достовірними, а які не враховуються і чому. Слід ураховувати, що обвинувачений більшою мірою обізнаний про докази, наявні у провадженні, у нього, як правило, було більше часу, щоб обміркувати лінію своєї поведінки. Це зовсім не означає, що можна наперед дійти висновку про перевагу одних доказів перед іншими.