2. Робоча сила як товар

Перетворення робочої сили в товар припускає такі умови:

1. щоб робоча сила як здатність до праці завжди продавалася на певний строк;

2. щоб споживча вартість товару робоча сила не була споживчою вартістю для самого робітника.

Виконання цих умов припускає наявність двоякої свободи робітника: юридичної й економічної, тобто свободи особистої і свободи від власності на засоби виробництва. Робоча сила як товар характеризується єдністю споживчої вартості і вартості. Споживчою вартістю робочої сили є її здатність створювати вартість більшу, ніж вона сама коштує. Ця споживча вартість завжди належить підприємцеві. Особливість товару робоча сила пов’язана з тим, що її носієм є жива людина – особистість. Звідси виникає неможливість разового остаточного споживання робочої сили з одного боку, і формування її вартості на основі відтворення людини як носія здатності до праці, з другого. Процес відтворення працівника припускає наявність певного фонду життєвих засобів як матеріальної основи формування вартості робочої сили. Кількісна міра фонду життєвих засобів включає до себе його складові частини по витратах:

1) витрати праці, пов’язані з відтворенням здатності до праці безпосереднього працівника;

2) сукупність витрат, пов’язаних з утриманням родини як соціально-економічного осередку розширеного відтворення даного працівника, оскільки він смертний;

3) витрати пов’язані з одержанням і підвищенням кваліфікації;

4) витрати, пов’язані з реалізацією історичного і духовного елементів у робочий силі.

Таким чином, вартість робочої сили визначається вартістю фонду життєвих засобів працівника і його родини.

3. Виробництво додаткової вартості. Норма і маса додаткової вартості

Продуктивне споживання робочої сили як товару в умовах капіталістичної системи господарства нерозривно пов’язано з виробництвом додаткової вартості. Споживання робочої сили здійснюється в межах робочого дня, який представляє собою час безпосереднього трудового процесу в межах будь якого підприємства.

Робочий день в цьому зв’язку поділяється на необхідний робочий час і додатковий робочий час. Необхідний робочий час – це час, за який працівник створює вартість рівновелику вартості його робочої сили. Додатковий робочий час – це час, за який працівник створює додаткову вартість.

Таким чином, будь-який робочий день припускає, що в його ході працівник своєю конкретною працею переносить вартість засобів виробництва на вартість готового продукту, а своєю абстрактною працею створює нову вартість, що містить у собі еквівалент вартості робочої сили і надлишок вартості над цим еквівалентом, тобто додатковий продукт або додаткову вартість, що безоплатно привласнюється підприємцем.

Накопичена додаткова вартість являє собою капітал. Але не усяка вартість є капіталом. Вартість стає капіталом тільки тоді, коли вона приносить додаткову вартість у процесі свого руху. Таким чином, капітал – це самозростаюча вартість.

Усякий капітал починає свій рух у формі грошей, а та сума, що затрачається на організацію якого-небудь підприємства називається авансований капітал. Будь-який авансований капітал у процесі виробництва виконує різні функції. Та частина авансованого капіталу, що витрачається на придбання засобів виробництва і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва називається постійним капіталом (с). та частина авансованого капіталу, що витрачається на придбання робочої сили й у процесі виробництва змінює величину своєї вартості називається змінним капіталом (v). При цьому ця частина авансованого капіталу входить у процес виробництва як кількісно фіксована величина, але сам процес виробництва об’єктивно перетворює її у величину змінну.

У зв’язку з розподілом капіталу на постійний і змінний ми можемо визначити по формулі складові елементи вартості товару. Вони виглядають так:

Т = с + v + m,

де с - перенесена вартість,

v – відтворена вартість, що постійно відтворюється як еквівалент вартості робочої сили,

m – додаткова вартість, що усякий раз створюється заново і яка може „виходити” з виробничого процесу.

Отже, товарна вартість реально включає до себе перенесену вартість і знову створену вартість, що розпадається на v і m.

Якщо виходити зі структури вартості товару, то в межах знову створеної вартості можна визначити кількісну міру, що характеризує ступінь привласнення підприємцями праці робітників. У теорії капіталістичного господарювання ця величина характеризується показником норми додаткової вартості і визначається так:

m′ = m : v х 100%.

Цей показник демонструє в якому ступені відбувається зміна змінного капіталу. Норму додаткової вартості можна визначити також шляхом відношення додаткового продукту (ДП) до необхідного (НП) або додаткового робочого часу (ДРЧ) до необхідного (НРЧ):

m′ = ДП : НП х 100%; m′ = ДРЧ : НРЧ х 100%.

Поряд з нормою додаткової вартості існує маса додаткової вартості. Маса додаткової вартості є величина абсолютна.

М = m′ х V.

З розвитком суспільного виробництва маса додаткової вартості росте, оскільки росте норма додаткової вартості і кількість працюючих.