2. Директивне господарювання

Період кінця 20-х - початку 30-х рр. характеризувався кардинальним поворотом в економічній сфері, створенням господарського механізму, що відкидав будь-які ринкові, стимулюючі методи і застосовував централізоване, директивне управління.

В роки першої п'ятирічки утверджувався госпо­дарський механізм, цілком відірваний від ринкової еконо­міки.

Його суть полягала в поверненні до системи главкізму, високого ступеня централізації управління народ­ним господарством, опорою на адміністративно-командні методи управління.

Новий господарський механізм ґрунтувався на директив­ному плануванні, а не на економічних законах.

Зокрема, у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XV з'їзду партії, з яким виступив Сталін, стверджувалося, що радянські плани є планами-директивами.

В цій доповіді уперше після 1921 р. було проголошене положення про верховенство плану над ринком і тезу про цілко­вите знищення товарно-грошових відносин у найближчому майбутньому.

Малося на увазі, що товарообіг у міру успішного будівництва соціалізму перетвориться на продуктообмін, а торговельний апарат буде замінений апаратом «соціаліс­тичного розподілу продуктів».

Майже вся економіка України підпорядковувалася централь­ним органам влади.

Цей процес відбувався усупереч волі партійно - державного керівництва республіки.

Безуспішними були також спроби відстояти необхідність збереження українського торговельного представництва і пред­ставництва української кооперації за кордоном.

Створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, що повинна була служити фундаментом для режиму особистої влади.

Велика промисловість перейшла в підпоряд­кування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж колишні главки.

Самостійні підприєм­ства не мали прав, якими користувалися трести в період НЕПу.

Україна як союзна республіка цілком позбавилася залишків економічної самостійності.

3. Результати перших п'ятирічок

Штучне прискорення темпів промислового розвитку при­звело країну до економічного краху, явищ, що викликали нега­тивні наслідки в багатьох галузях виробництва.

Середньоріч­ний темп росту промислової продукції за роки п'ятирічки (крім першого) складав тільки 15,7%.

Так, планом передбачалося збільшити видобуток донецького вугілля з 27 до 53 млн. т.

У ході сталінського «стрибка» завдання підвищили до 80 млн., але фактичний видобуток досяг у 1933 р. тільки 45 млн. т.

Виплавка чавуну в Україні повинна була вирости з 2,4 до 6,6 млн. т фактично було виплавлено 4,3 млн. т.

Усупереч заяві Сталіна про дострокове виконання плану першої п'ятирічки за чотири роки і три місяці він не був виконаний навіть за п'ять років.

Разом із тим, результати розвитку важкої промисловості були вагомими.

В роки першої п'ятирічки УСРР одержала понад 20% загальних капіталовкладень.

Серед промислових об'єктів виділялися 35 гігантів вартістю понад 100 млн. крб. кожний.

З них в Україні розміщалося 12 об'єктів - 7 новобу­дов і 5 докорінно реконструйованих підприємств.

До новобудов відносилися три металургійних заводи :

• «Запоріжсталь»,

• «Криворіжсталь»,

• «Азовсталь»,

Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ).

Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійних заводи (у Ма­кіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську).

Завдяки посиленому будівництву електростанцій країна ще в 1931 р. досягла рівня розвитку електроенергетики, передба­ченого планом ГОЕЛРО.

Перша черга Штерівської ДРЕС в Україні, що стала до ладу навесні 1926 р., мала потужність 20 тис. кВт.

У 1931 р. потужність Штерівської ДРЕС була дове­дена до 157 тис. кВт, і вона стала однією із найпотужніших у краї­ні.

У 1932 р. почали працювати Зуївська ДРЕС потужністю 150 тис. кВт і Дніпрогес із п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (ще чотири агрегати такої ж потужності стали діяти в роки другої п'ятирічки).

Великі електростанції були споруджені в Києві, Харкові, Дніпродзержинську та інших містах.

У квітні 1930 р. було прийняте рішення про будівництво Харківського тракторного заводу.

Завод споруджувався швид­кими темпами: перші трактори зійшли з конвеєра через 18 міся­ців після урядової постанови.

У 1932 р. тут було випущено 16,8 тис. тракторів.

Краматорський машинобудівний завод був найбільшим будівництвом своєї галузі в масштабах СРСР.

Він повинен був задовольнити потреби країни в устаткуванні для металургійної промисловості.

Перша його черга вступила до ладу в 1934 р.

Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську міг випускати 2100 паровозів у перерахунку на потужність серій, що випускалися до революції, тобто значно більше, ніж усі заводи царської Росії разом узяті.

Запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі під­приємством із виробництва зернових комбайнів, а київський завод «Ленінська кузня» - одним із найбільших у країні під­приємств річкового суднобудування.

Харківський завод «Серп і молот» почав випускати складні молотарки в кількості, що забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни.

Таким чином, був узятий курс на підприємства-монополісти у вироб­ництві тієї або іншої продукції.

У першій п'ятирічці передбачалося створення ряду комбі­натів із виробництва азотних добрив за новітньою технологією.

В Україні було заплановано будівництво шести азотно-тукових заводів. Але цю програму скоротили в обсязі і розтягли в часі.

На Горлівському азотно-туковому заводі випуск добрив був налагоджений наприкінці другої п'ятирічки, на Дніпродзержинському - у третій.

У харчовий промисловості з'явилися нові галузі –

• маргари­нова,

• маслоробна,

• комбікормова,

• хлібопекарська.

Було побудо­вано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбі­натів.

У 1932 р. вступив до ладу Херсонський консервний завод проектною потужністю 128 млн. умовних банок на рік, що набагато перевищувало потужності всієї консервної промисло­вості дореволюційної Росії.

У цукровій промисловості за планом першої п'ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств.

Але через якийсь час з'ясувалося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною такий приріст потужностей.

До Другої світової війни в Україні було побудовано всього три цукрових заводи - Веселоподолянський, Лохвицький і Куп'янський.

Практично заново в Україні створювалася легка промисло­вість.

У Києві, Харкові і Дніпропетровську були побудовані великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом, в Одесі, Харкові і Києві - трикотажні фабрики.

Однак легка і харчова промисловість розвивалася набагато повільніше, ніж важка індустрія, унаслідок менших масштабів капітального будів­ництва і відставання сировинної бази.

У роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.) були побудовані заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»;

у наступні п'ятирічки - Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та ін.

У результаті індустріалізації, здійсненої в ході першої і другої п'ятирічок:

• країна з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну;

• зміцнилася обороноздатність країни;

• відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;

• було ліквідоване безробіття, але життєвий рівень насе­лення зростав дуже повільно. Зберігалась інфляція, карткова система, брак товарів широкого вжитку;

• монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку економіки;

• була створена нова модель управління економікою -адміністративно-командна.

У 1937 р. за абсолютними обсягами промислового вироб­ництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США.

Припи­нилося завезення з-за кордону кольорових металів, рейкопро­катних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промислової продукції.

Україна стала індустріально розви­неною республікою СРСР.

Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР від країн Заходу.