Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
735 Кб
Скачать
☆

Тема 8. Стратегія прийняття інвестиційних рішень

1. Види інвестиційних проектів

2. Критерії доцільності вибору інвестиційних проектів

Інвестиції — процес взаємодії двох сторін: підприємця (ініціатора проекту) та інвестора (який фінансує проект).

Усі інвестиції можна поділити на дві основні групи:

портфельні;

реальні.

Портфельними інвестиціями називаються вкладення капіталу в групу проектів, наприклад, придбання цінних паперів різних підприємств.

Реальні інвестиції — це фінансові вкладення в конкретний, як правило, довгостроковий проект і зазвичай пов’язані з придбанням реальних активів.

За об’єктом використання розрізняють:

інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), наприклад, інвестиції в обладнання, будівлі, запаси матеріалів;

фінансові інвестиції — вкладення в фінансове майно, придбання прав на участь в справах інших підприємств (наприклад, придбання акцій, інших цінних паперів);

нематеріальні інвестиції — це інвестиції в нематеріальні цінності, наприклад, в підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу.

За Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 25 «Облік інвестицій» виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції — інвестиції строком до одного року задля вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів. Це, як правило, інвестиції у цінні папери (ринкові), які легко реалізуються.

Довгострокові інвестиції — кошти, вкладені на тривалий строк (понад рік) в юридично самостійні підприємства заради їх прид­бання, впливу на них чи для одержання додаткового прибутку.

Довгострокові вкладення — це інвестиції в облігації, акції, спеціальні фонди (пенсійний фонд, фонд погашення облігацій) та матеріальні необоротні активи.

В умовах ринкової економіки існує багато можливостей для інвестицій. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені фінансові ресурси, придатні для інвестицій. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.

Крім того, існує фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може значно змінюватися. Так, в момент придбання нових основних за­собів неможливо точно передбачити економічний ефект цієї операції. Нерідко рішення приймається інтуїтивно.

2. У прак­тиці планування капітальних вкладень існують певні показники, які дають можливість приймати рішення щодо інвестиції. Найголовнішими з них є:

період окупності інвестицій;

середня ставка доходу;

чиста теперішня вартість;

індекс рентабельності (прибутковості);

внутрішня ставка доходу.

Період окупності інвестицій — це кількість років, потрібних для покриття всіх витрат на інвестиційний проект. Якщо період окупності прийнятний для підприємства, проект буде схвалено. При порівнянні двох або більше проектів, перевага надається проектам з коротшим періодом окупності.

Наприклад, прийнятний для підприємства максимальний період окупності — 4 роки. Нехай протягом наступних шести років проект даватиме щорічні грошові надходження — 25 000 грн., початкові інвестиції становлять 90 000 грн. Підрахунок показує, що за чотири роки буде отримано 100 000 грн. (4 роки · 25 000 грн.). Таким чином, проект треба схвалити, оскільки початкові інвестиції у проект окуповуються менш ніж за 4 роки.

При прогнозуванні рівномірних надходжень період окупності розраховується як відношення суми первісних інвестицій до річної суми грошових надходжень.

Наприклад, підприємство «Дента» планує для виготовлення нової продукції придбати обладнання вартістю 180 000 грн. Щорічні грошові надходження очікуються в сумі 60 000 грн. Отже, період окупності для розглянутого проекту дорівнюватиме:

Розрахувати період окупності нескладно. Але цей показник, попри свою простоту, має недолік: він не враховує зміни вартості грошей з часом, а також грошових надходжень в роки, наступні після періоду окупності.

Середня ставка доходу — це простий бухгалтерський засіб, який показує прибутковість проекту. Суть методу полягає в порівнянні чистих доходів з початковою вартістю проекту. Для цього суму всіх майбутніх чистих доходів ділять на суму середніх інвестицій.

Наприклад, початкові інвестиції становлять 120 000 грн. Передбачається у наступні 4 роки отримати такі чисті доходи:

1-й рік — 12 000 грн.;

2-й рік — 15 000 грн.;

3-й рік — 20 000 грн.;

4-й рік — 25 000 грн.

Визначимо середню ставку доходу.

Середній чистий дохід:

Середні інвестиції:

Середня ставка доходу:

Для спрощення розрахунків припускається, що амортизація початкових інвестицій провадиться щорічно рівномірно. Тому, щоб знайти середні інвестиції, суму початкової інвестиції ділимо на два. Однак цей метод також має недоліки. Він зовсім не враховує зміну вартості грошей з часом, ігнорує амортизаційні відрахування як джерело грошового потоку.

Чиста теперішня вартість — це різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень та вартістю початкової інвестиції. Щоб визначити чисту теперішню вартість проекту капітальних вкладень, потрібно майбутні грошові надходження дисконтувати за допомогою відповідної ставки дисконту. Потім знаходять різницю між теперішньою вартістю майбутніх грошових надходжень і теперішньою вартістю первісної інвестиції.

Якщо теперішня вартість майбутніх грошових потоків, очікуваних від інвестиції, вища за початкову вартість інвестиції, то проект варто реалізувати, оскільки він забезпечить підприємству отримання прибутку.

Якщо, навпаки, теперішня вартість майбутніх грошових потоків нижча за початкову вартість інвестиції, то проект слід відхилити, тому що він не забезпечить інвестору надходження прибутку.

Методика визначення чистої теперішньої вартості має певні переваги порівняно з двома вищезгаданими. По-перше, ця методика враховує зміну вартості грошей з часом. По-друге, розрахун­ки проводяться виходячи з грошових потоків, а не з чистих доходів. Грошові потоки (чисті доходи + амортизація) включають в себе амортизаційні відрахування.

Індекс рентабельності (прибутковості) — відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків до початкової вартості інвестиції. Цей коефіцієнт використовується як засіб розміщення проектів за спадаючою їх привабливістю. Якщо коефіцієнт прибутковості має значення більше одиниці, то проект рекомендується до використання. Проект з індексом прибутковості меншим за одиницю відхиляється.

Внутрішня ставка доходу визначається як ставка, що врівноважує початкову інвестицію з теперішньою вартістю майбутнього грошового потоку. Іншими словами, це ставка дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковій інвестиції, а чиста теперішня вартість майбутніх грошових потоків — нулю.

Гранична ставка — це ставка, нижче якої проекти відхиляються. Визначають граничну ставку, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту. Після цього планують грошові потоки і розраховують внутрішню ставку доходу. Якщо вона вища за граничну ставку, то проект рекомендується для інвестування.

Приклад.

Початкова інвестиція дорівнює 20 500 грн. Щорічні грошові потоки плануються в розмірі 5000 грн. протягом 6 років. Визначити внутрішню ставку доходу.

Спочатку вирахуємо дисконтну ставку, для якої теперішня вар­тість грошового потоку за 6 років дорівнюватиме початковій інвестиції — 20 500 грн. Ця ставка і буде внутрішньою ставкою доходу. Для того, щоб її визначити, поділимо вартість початкової інвестиції (20 500 грн.) на 5000 грн. і одержимо 4,1.

В таблиці теперішньої вартості ануїтету знаходимо значення факторів теперішньої вартості. Визначаємо, що 4,1 — це значення фактора теперішньої вартості за ставки 12 % для 6 періодів. Ця ставка і є внутрішньою ставкою доходу проекту.

Перевага використання методу внутрішньої ставки доходу полягає в тому, що він враховує зміну вартості грошей з часом, тобто є більш точним і реальним. Однак, він більш трудомісткий, особливо, коли щорічні грошові потоки неоднакові. У такому разі внутрішня ставка доходу визначається методом підбору чисел.

52