- •Бюджет як основний фінансовий план держави
- •Бюджетний дефіцит: поняття і причини виникнення.
- •Бюджетний устрій: поняття та принципи.
- •Видатки бюджету на державне управління та судову владу, їх склад і призначення.
- •Видатки бюджету на економічну діяльність держави: склад, призначення і роль.
- •Видатки бюджету на соціальний захист населення, їх склад та призначення
- •Видатки бюджету на правоохоронну діяльність та гарантування безпеки держави.
- •Видатки бюджету на фінансування соціальної сфери
- •Види бюджетного дефіциту. Джерела покриття бюджетного дефіциту
- •Державний борг та його структура.
- •Неподаткові надходження бюджету: їх склад та значення.
- •Основи кошторисного фінансування. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи
- •Обслуговування державного боргу та політика його реструктуризації
- •Податкові доходи бюджету, їх роль у формуванні бюджету країни.
- •Порядок складання, розгляду, затвердження та виконання державного бюджету в Україні.
- •Порядок складання, розгляду. Затвердження та виконання місцевих бюджетів
- •Принципи побудови бюджетної системи України.
- •Причини виникнення та наслідки існування дефіциту бюджету
- •3. Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:
- •Система видатків бюджету, їх класифікація
- •Склад та структура доходів бюджету, їх зміст і загальна характеристика
- •Склад і структура бюджетної системи України.
- •Склад і структура видатків на національну оборону
- •Сутність бюджету як економічної категорії, функції та ознаки бюджету
- •Сутність, призначення та форми державного кредиту.
- •Суть та етапи бюджетного планування
Обслуговування державного боргу та політика його реструктуризації
Погашення боргу — це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.
Сучасна світова практика виробила такі способи коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.
Новація — це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов’язань.
Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.
Консолідація — це переоформлення зобов’язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов’язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.
Уніфікація — це об’єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.
Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.
Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково. При реструктуризації боргу умови його обслуговування ( процент, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об’єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни.
Податкові доходи бюджету, їх роль у формуванні бюджету країни.
Податкові надходження завжди посідали чинне місце у процесі формування бюджету. Податкові надходження - це доходи, що акумулюються в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та платежів і залучаються до складу державного бюджету. До податкових надходжень відносять прямі і непрямі податки, збори та обов'язкові платежі, а саме податок на доходи, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір із вироблених в Україні товарів, акцизний збір із ввезених на територію України товарів, ввізне та вивізне мито.
Хоча податки є не єдиним джерелом надходжень до бюджету, крім них законодавство виділяє ще збори, неподаткові надходження, благодійні, добровільні внески, саме податки визначають стабільність у надходженнях до бюджету, яка є необхідною для формування планів бюджету на наступні роки та прогнозування можливих змін. Крім того, роль податків, як джерела доходів Державного бюджету, може визначати політику формування таких доходів. Так, податкові надходження можуть слугувати основним джерелом доходів до Державного бюджету, таким чином забезпечуючи стабільну дохідну базу, адже податки, на відміну від позик, поверненню не підлягають.
Згідно Податкового кодексу податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Так до загальнодержавних податків належать ті, які встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, тоді як місцеві податки встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, що визначаються Податковим кодексом, рішенням сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідної територіальної громади.
Крім того виділяють прямі та непрямі види податків. Прямими є податки, що стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ, непрямі податки - включаються в ціну товарів, послуг.
Саме податкові надходження формують основну частину доходів бюджетів, тобто ефективна податкова система забезпечує в цілому можливості держави щодо формування необхідного обсягу коштів для реалізації соціальних програм, підвищення життєвого рівня населення, підтримання національного бізнесу.
