2. Типи, види та форми власності

Дослідження відносин власності дає можливість виявити, що власність не є застиглою категорією. Форми її прояву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються в продуктивних силах суспільства.

Відрізняють типи, види і форми власності, які не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб’єктів власності, системи її об’єктів. Тип власності визначає узагальнюючі принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника із засобами виробництва. Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ і методами господарювання. Форма власності – це стійка система економічних виробничих відносин і господарських зв’язків, яка зумовлює відповідний спосіб і механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Існує два типи власності – приватна і суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належить приватним особам. Основні види приватної власності – це трудова приватна власність і нетрудова приватна власність.

Трудова власність є основною формою, що має місце на різних рівнях розвитку суспільства. Вона основана на власній праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Він привласнює і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий виробник), а безпосереднього виробника (найманого) – від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робітник – це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Ще одна форма приватної власності – інтелектуальна власність. Це сукупність економічних та правових відносин між людьми щодо належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності. Продуктами інтелектуальної діяльності та об’єктами інтелектуальної власності є: твори науки та літератури, патенти, ліцензії, знаки на товари та послуги, права на винаходи, права на інформацію щодо промислового, комерційного та наукового досвіду.

Існує також особиста власність окремих осіб на предмети особистого споживання. Ця власність здатна задовольнити особисті потреби людини (фізичні, духовні), але не здатна стати джерелом доходу.

Суспільна власність характеризується тим, що її суб'єктами виступає все суспільство чи колектив, що нею спільно володіє, використовує і розпоряджається. Суспільна власність, розрізняючись за рівнем усуспільнення, може мати такі види: власність народу в цілому і власність окремих колективів. В обох випадках установлюється рівність спільних власників. Реальними формами суспільної власності є загальнодержавна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Аналіз суспільної і приватної власності дає можливість стверджувати, що вони мають єдине сутнісне підґрунтя і не доведені до протилежності. Таким чином суспільна власність може перетворюватися в приватну, а приватна власність – в суспільну. Це зумовлює можливість існування різноманітних форм власності.

Колективна власністьреалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і суспільних об’єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання і т. ін.

Корпоративна власність– власність групи осіб, однак умови її формування своєрідні. Корпорація – це, насамперед акціонерне товариство (АТ), капітал якого створюється акціонерами. Засновники АТ формують первинний, стартовий капітал і володіють контрольним пакетом акцій. Акціонери (як приватні власники частки капіталу) – одержують право на дохід у вигляді дивідендів на акції.

Кооперативна власність– це форма колективної, суспільної власності, що будується на основі пайових внесків членів кооперативу.

Поступово і форми державної власності стають більш різноманітними: загальнодержавна (урядові, центральні структури, національний банк і т. ін.); територіально-регіональна (комунально-муніципальні служби і інші органи місцевого самоврядування); галузева (міністерства і відомства).

Слід відмітити, що існують змішані форми власності: державно-колективна, державно-приватна, приватно-колективна, спільна з використанням іноземного капіталу і т. ін.

Особливості основних організаційно-правових форм підприємництва, їх недоліки й переваги за деякими ознаками представлені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 – Характерні риси основних організаційно-правових форм підприємства

	Одноосібна власність	Партнерство (товариство)	Корпорація (акціонерне товариство)
Рівень складності організації	Простота утворення і ліквідації	Необхідне підписання договору при створенні	Вимагає спеціального дозволу3 і є об’єктом регулювання
Можливості залучення капіталів	Обмежені власними нагромадженнями і позиками	Збільшення капіталу через об’єднання нагромаджень партнерів	Здатна залучити великі суми через інвесторів, кількість яких може бути необмеженою
Відповідальність	Власник відповідає за всі поточні операції	Кожен партнер відповідає за всі поточні операції	Відповідальність власників обмежена сумою, сплаченою за акції
Контроль	Власник повністю контролює всю діяльність	Розбіжності щодо контролю створюють складнощі. Слід обумовити в договорі сфери контролю.	Засновники можуть зберегти контроль, залишивши в себе контрольний пакет акцій
Оподаткування	Не є об’єктом оподаткування корпоративних доходів	Доход оподаткується пропорційно доходу кожного із партнерів	Є об’єктом подвійного оподаткування

Сучасні економічні системи характеризуються різноманітними формами власності, змішаними різновидами. Наявність багатоманітності форм власності – це головний критерій ефективності будь-якої конкретної форми власності, так як створюються умови для їх економічного змагання і конкуренції в умовах рівноправності. Таким чином, форми власності створюють можливість для приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою ефективність.