Заява про зміну імені*

Прошу змінити мені прізвище, власне ім’я, по батькові (потрібне підкреслити) __________________ ______________________________________________________________________ (указати, на яке прізвище, власне ім’я, по батькові)

Повідомляю про себе:

Питання	Відповіді
1. Прізвище, власне ім’я, по батькові
2. Дата народження, місце народження
3. Громадянство
4. Відношення до військової служби: а) де перебуває на обліку б) назва міста та номер поштової скриньки військової частини, де служить
5. Сімейний стан (перебуває чи не перебуває у шлюбі, удівець, удова)
6. Відомості про дітей (прізвище, власне ім’я, по батькові, місце та дата народження, адреса, за якою вони проживають)
7. Чи перебуваєте під слідством, судом, адміністративним наглядом? Чи маєте судимість, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку?
8. Чи міняли раніше прізвище, власне ім’я, по батькові, якщо міняли, то коли і де
9. Обране прізвище, власне ім’я, по батькові
10. Повний перелік місцевостей, у яких заявник проживав, з указівкою часу проживання, місця роботи, навчання, служби в армії
11. Назва документа, що посвідчує особу: паспорт або паспортний документ (його серія, номер, яким органом і коли виданий)

Про відповідальність за надання недостовірних відомостей відділу державної реєстрації актів цивільного стану попереджений(на)

До заяви додаю

а) свідоцтво про народження;

б) свідоцтво про шлюб (розірвання шлюбу);

в) свідоцтва про народження дітей;

г) витяг з паспорта;

ґ) фотокартку;

д) документ, що підтверджує зміну імені;

___________________________________________________________________________________ (свідоцтво про зміну імені заявника, його батька, матері, якщо раніше здійснювалась державна реєстрація зміни імені)

е) квитанція про сплату державного мита.

"____"________________ 20__ р.

Підпис ________________

* Відповідно до пункту 1 статті 28 "Ім’я фізичної особи" Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям.

Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

ДОДАТОК 4 Глосарій

Адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна, винна (умисне або необережне) дія або бездіяльність, що зазіхає на державний або суспільний порядок, державну або колективну власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративний арешт — це найсуворіший вид адміністративного стягнення, що застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб і полягає у триманні правопорушника в ізоляції від суспільства.

Акцепт – згода, укладена відповідно до пропозиції (оферти) другої сторони.

Безвісна відсутність — тривала відсутність особи, про місцеперебування якої немає відомостей, встановлена в порядку, передбаченому законом (судом або нотаріальною конторою).

Визнання особи померлою - згідно зі ст. 46 цк, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців. Особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців. Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Виправні роботи — вид адміністративного стягнення, який полягає у праці правопорушника за місцем роботи з певними відрахуваннями у доход держави.

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Власник - це особа, яка має право власності.

Власність - володіння речами; речі, рухомі й нерухомі, що комусь належать. Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Галузь права – елемент системи права, сукупність норм права, що регулюють правові відносини в певній сфері суспільних відносин за допомогою певного методу правового регулювання.

Гіпотеза – частина норми, що вказує, за яких обставин норма вступає в дію.

Декрет – правовий акт, постанова органа влади або посадової особи.

Диспозиція – частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права та обов’язки.

Дисциплінарна відповідальність - відповідальність робітників і службовців за порушення трудової дисципліни, яке виражається у накладенні стягнень адміністрацією підприємства чи установи.

Дисциплінарний проступок - це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) працівника, яке посягає на трудову дисципліну в підприємстві, установі, організації шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх обов'язків, зловживання або перевищення прав, порушення заборон чи обмежень. 

Дієздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати й здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Договір — взаємна угода між двома чи більше особами, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення правовідносин.

Договірні псевдоніми –

Завдаток — грошова сума, що видається однією з договірних сторін іншій стороні на підтвердження укла­дення договору й забезпечення його виконання. 3авдаток застосовується лише в зобов'язаннях між фізичними особами. За чинним ЦК України завдаток відіграє забезпечуваль­ну функцію, яка полягає в тому, що сторона, яка дала завдаток відповідає за невиконання договору, у разі його невико­нання втрачає завдаток. Якщо відповідальною за невиконання договору є сторона, яка одержала завдаток, вона сплачує другій стороні подвійну суму. Сума завдатку у разі невиконання дого­вору зараховується при відшкодуванні збитків, завданих потерпілій стороні невиконанням договору. 3авдаток схожий з авансовим платежем, оскільки він також є попередньою платою, але для виконання забезпечувальної функції су­мою коштів, що внесена авансом, необхідно вказати в до­говорі, що ця сума є завдатком, бо в разі невиконання договору сума попередньої оплати повертається платнику.

Заклад – забезпечення одержуваної позики яким-небудь майном, цінностями, що передаютья кредиторові.

Закон – нормативно-правовий акт законодавчого органу державної влади (або безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Злочин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому.

Заробітна плата - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Застава — один із засобів забезпечення зобов'язань у цивільно-правових відносинах. Кредитор має право в разі невиконання боржни­ком (заставодавцем) забезпеченого зобов'язання задо­вольнити свої вимоги з вартості заставленого майна.

Інститут права – система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Іпотека — вид застави нерухомого майна (землі, будівель) з метою отримання іпотечного кредиту.

Кваліфікація - наявність підготовки, професійних знань, навичокта досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії; рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконанняпраціза визначеною спеціальністю чи посадою, що визначаєтьсярозрядом,класомчи іншими атестаційними категоріями.

Колективний договір - це локальний нормативний акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їх співробітництва з метою досягнення соціальної згоди і прогресу.

Компенсація - видача грошових сум і одноразових допомог працівникам за невикористану відпустку, зростання цін, при звільненні, поновлення на службі, при переведенні на іншу роботу і т. д.

Конфіскація - адміністративних стягнення, яке полягає в примусовій безоплатній передачі предмета, що став знаряддям вчинення чи об'єктом адміністративного правопорушення.

Крайня необхідність - це вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена. – Частина 2 ст. 39 КК.

Кримінальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання .

Кримінальне покарання — захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка вчинила злочин, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов'язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини.

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Неустойка — виз­начена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Виступає одним із засобів за­безпечення виконання зобов'язань за цивільним законо­давством. Неустойкою може забезпечуватися лише дійсна вимога. Угода про неустойку має бути укладена в письмовій формі неза­лежно від форми основного зобов'язання.

Нікчемний правочин – окремий випадок недійсності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК, нікчемний правочин – це такий, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.

Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, установлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин і забезпечуване всіма заходами державного впливу.

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий договір – спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб’єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою.

Опіка, піклування — влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів (глава 19 Сімейного кодексу України).

Згідно із Цивільним Кодексом України (ст. 58, 59, 63), опіка встановлюється над малолітніми особами (неповнолітні до 14 років), які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Оплатне вилучення предмета - полягає в примусовому вилученні предмета за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Оспорюваний правочин - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Оферта — пропо­зиція укласти договір, адресована одній або кільком кон­кретним особам із обов'язковим переліком усіх умов. Оферта зв'язує особу, що її направила, з адресатом з моменту її отримання останнім. Якщо повідомлення про відкликан­ня оферти надійшло раніше або одночасно із самою офертою, вона вважається не отриманою. Якщо оферта отримана адресатом, вона не може бути відкликаною протягом строку, встановленого для її акцепту, якщо інше не обумовлене в самій оферті або не випливає із сутності пропозиції чи обстановки, в якій вона була зроблена. Публічна оферта — пропозиція, яка містить істотні умови договору і з якої вбачається воля особи, що заявила таку пропозицію, ук­ласти договір на зазначених умовах із будь-ким, хто відгукнеться.

Пеня — вид покарання, який застосовується за порушенням строку платежів у цивільно-правових і фінансово-правових відносинах.

Підзаконний акт – акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст.84 ЦК).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які досягли 14-ти років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Податкові пільги  - переваги, що надаються окремим платникам податків, включаючи можливість не сплачувати податок або сплачувати його у меншому розмірі. Норми законодавства, що визначають підстави, порядок і умови застосування пільг з податків і зборів, не можуть мати індивідуального характеру.

Позбавлення спеціального права — основне адміністративне стягнення, яке накладається на громадян у разі грубого або систематичного порушення порядку користування цим правом. В межах адміністративного законодавства громадян може бути позбавлено права керування транспортними засобами та права полювання, це є однією з відмінностей цього стягнення від аналогічного виду кримінального покарання.

Попередження — найбільш м'який вид адміністративне стягнення, що застосовується за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, що вперше вчинили проступок.

Постанова – один із видів підзаконних нормативно-правових актів, що приймаються органом виконавчої влади.

Право як юридичне явище – це система формально визначених норм (правил поведінки) і принципів, установлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, що забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Правова система – це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання.

Правовий звичай – це акт-документ, що містить норми-звичаї, які санкціоновані державою і забезпечуються нею.

Правовий прецедент – це акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому.

Правоздатність - передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм.

Правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та два- чи багатосторонніми.

Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами.

Принципи права – це закріплені у праві вихідні нормативно настановчі положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

Прогул - неявка на роботу чи відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Реституція — в цивільному праві повернення сторонами, що уклали угод, всього одержаного ними за угодою у разі визнання її недійсною. За неможливості повернути одержане в натурі сторони мають відшкодувати його у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Цивільним правом передбачається двостороння реституція, тобто повернення всього одержаного повинні здійснити обидві сторони угоди.

Робочий час - це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Санкція – частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані в разі її порушення.

Система законодавства – це сукупність діючих на території певної держави нормативно-правових актів.

Сім'я (родина) — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Трудова правоздатність - здатність громадянина мати труд, права і обов'язки. 

Трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Трудовий стаж - тривалість роботи і інших видів діяльності, з якими пов'язується право людини, головним чином, у сфері пенсійного забезпечення. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності якої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Трудові правовідносини - це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані норма­ми трудового права, а їх учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. 

Трудові спори - це конфлікти між працівником і власником або між працівниками і роботодавцями із приводу застосування законодавства про працю або встановлення чи зміни умов праці, що розглядаються в установленому законом порядку.

Удаваний правочин – це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо цей факт буде встановлений, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Усиновлення (або удочеріння) — влаштування у сім'ях дітей, які залишилися без піклування рідних батьків. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 Сімейного Кодексу України.

Уявною обороною - визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання - ч. 1 ст. 37 КК.

Фізичні особи — індивіди (громадяни України, особи без громадянства, іноземці та особи з подвійним громадянством), які наділені законом цивільною правоздатністю та дієздатністю.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Функції права – це основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Цивільне правовідношення – це зв’язок суб’єктів врегульованого правом суспільного відношення, що виражається в наявності у них суб’єктивних прав і обов’язків.

Час відпочинку - це встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який вони можуть використовувати за своїм розсудом. Трудове законодавство України регулює різні види часу відпочинку для того, щоб працівники змогли відпочити і відновити свої фізичні та душевні сили для роботи.

Шлюб – це історично зумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, яка визначає їхні права і обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Штраф — грошове стягнен­ня, захід матеріального впливу, що застосовується у ви­падках і в порядку, встановлених законом або договором. У цивільному праві штраф є видом відповідальності, визна­чається у твердій сумі або у відсотку від суми порушено­го зобов'язання. У кримінальному праві штраф застосовується як основна або додаткова міра покарання, а також у разі заміни судом невідбутої частини покарання на більш м'яку та в деяких інших випадках.

Юридичні особи — організації, підприємства чи установи, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та виконувати обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді, арбітражі.

Список рекомендованих джерел з права містить як традиційний перелік виданої літератури з основ права України

Нормативні акти (зі змінами і доповненнями на 1.09.2008)

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356; зі змінами ВВР України. – 2004. – № 11. – Ст. 140, № 33–34. – Ст. 403; 2005. – № 2. – Ст. 39, № 13. – Ст. 234, № 16. – Ст. 257, № 26. – Ст. 352, № 31. – Ст. 420, № 33. – Ст. 427, № 42. – Ст. 464, 2006. – № 13. – Ст. 110, № 15. – Ст. 127, № 19–20. – Ст. 161, № 27. – Ст. 234, № 31. – Ст. 456, № 46. – Ст. 456.

3. Житловий кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573, 574; зі змінами ВВР УРСР.; 1986. – № 21. – Ст. 414, № 27. – Ст. 539; 1988. – № 45. – Ст. 1070; 1991. – №9. – Ст. 89; ВВР України – 1992. – № 12. – Ст. 169; 1993.–№24. – Ст. 258; 1994. – – № 3. – Ст. 15; 1995.–№29. – Ст. 218; 2000. – № 20. – Ст. 150; 2003. – № 20. – Ст. 150, 2003. – № 30. – Ст. 247, № 38, ст. 313, № 51. – Ст. 550; 2005. – № 11. – Ст. 198, № 27. – Ст. 359; 2006. – № 12. – Ст. 104.

4. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4.– Ст. 27; зі змінами ВВР України – 2002. – № 12–13. – Ст. 92, № 98. – Ст. 213, № 30. – Ст. 247, № 38. – Ст. 313; 2004. – № 7. – Ст. 48, 57, № 8. – Ст. 67; 2005. –№4. – Ст. 83, № 35. – Ст. 416; 2006. – № 26. – Ст. 209, № 21. – Ст. 170.

5. Кодекс адміністративного судочинства // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36, № 37 – Ст. 446; 2005 – № 52. – Ст. 562; 2006 – № 1. – Ст. 16, № 35. – Ст. 295, № 35. – Ст. 297, № 45. – Ст. 436.

6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131; 2002. – № 17. – Ст. 121, № 30. – Ст. 206; 2003. – № 26. – Ст. 198, 199, № 29. – Ст. 234; 2004. – № 36. – Ст. 430, № 7. – Ст. 46; 2005. –№5. – Ст. 119, № 6. – Ст. 134, № 10. – Ст. 167, № 16. – Ст. 260, № 27. – Ст. 359; 2006. – № 1. – Ст. 18, № 12. – Ст. 105, № 17. – Ст. 147, № 26. – Ст. 211, № 31. – Ст. 268, № 33. – Ст. 280.

7. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст.135; 2003. – № 7. – Ст. 70; 2005. – № 26. – Ст. 352, № 32. – Ст. 422,423, № 51. – Ст. 551; 2006. –№1. – Ст. 2, № 22. – Ст. 179, № 14. – Ст. 120, № 33. – Ст. 277, № 34. – Ст. 293.

8. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492; 2005. – № 32. – Ст. 422, № 35. –36. – Ст. 446.

9. Додаток до Кримінального кодексу УРСР «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком» від 28.12.60 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.

10. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 52, Ст. 455; із змінами 2001. – № 40. – Ст. 193; 2004. – № 7. – Ст. 49; 2005. – № 11. – Ст. 198.

11. Закон України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207; із змінами 2001. – № 11, Ст. 54; 2001. – № 44 – Ст. 226; 2002. – № 14. – Ст. 96; № 30. – Ст. 202; 2003. – № 5. – Ст. 46. – № 16. – Ст. 127; 2004. – № 2. – Ст. 6; 2004. – № 11. – Ст. 140; 2004. – № 18. – Ст. 250.

12. Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1, зі змінами 2001. – № 2. – Ст. 3 ; 2003. – № 27. – Ст. 209; 2004. – № 8. – Ст. 66; 2006. – № 12. – Ст. 102.

13. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 552; зі змінами 2005. – № 10. – Ст. 194, № 32 . – Ст. 421; 2006. – № 13. – Ст. 110.

14. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236, із змінами 2003. – № 27. – Ст. 209; 2005. – № 5. – Ст. 116; 2006. – № 51. – Ст. 519.

15. Закон України «Про житлово–комунальні послуги» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 514.

16. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 19–20. – Ст. 159.

17. Закон України «Про забезпечення організаційно–правових умов соціального захисту дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 6. – Ст. 147.

18. Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України. 1992. – № 47. – Ст. 642; 2000. – № 50. – Ст. 436; 2003. – № 30. – Ст. 247. – № 38. – Ст. 313; 2004. – № 11. – Ст. 140; 2005. – № 32. – Ст. 422. – № 48. – Ст. 480.

19. Закон України «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379; 2006. – № 7. – Ст. 84.

20. Закон України «Про іпотеку» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313; 2006. – № 13. – Ст. 110. – № 16. – Ст. 134. – № 31. – Ст. 268.

21. Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» // Голос України. – 2007. – № 6. – 16 січня.

22. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20; із змінами 2000. –№ 10. – Ст. 79, № 27. – Ст. 213; 2001. – № 40. – Ст. 19; 2002. – № 17. – Ст. 117, № 26. – Ст. 176, 2003. – № 29. – Ст. 233, № 30. – Ст. 247; 2004. – № 10. – Ст. 95, № 23. – Ст. 323, № 36. .– Ст. 434; 2005. – № 10. – Ст. 187, № 16. – Ст. 263, № 17, № 18–19. – Ст. 267.

23. Закон України «Про оперативно–розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303; із змінами 1992. – № 39. – Ст.572; 1993. – № 11. – Ст. 83, 1994. – № 11. – Ст. 52; 1999. – № 4. – Ст. 35; 2000. – № 10. – Ст. 79; 2001. – № 14. – Ст. 72; 2002. – № 33. – Ст. 236, 2003. – № 27. – Ст. 209, № 39. – Ст. 236, № 30. – Ст. 247, № 45. – Ст. 357, 2004. – № 8. – Ст.66, 2005. – № 10. – Ст.187, № 25. – Ст. 335.

24. Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 354.

25. Закон України «Про охорону культурної спадщини» // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27. – Ст. 112; зі змінами 2002. – № 3–4. – Ст. 27; 2002. – № 16. – Ст. 144; 2005. – № 5. – Ст. 114.

26. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142 зі змінами ВВР 2002. – № 32. – Ст. 232; 2002. – № 46. – Ст. 347; 2003. – № 10–11. – Ст. 86; 2004. – № 17–18. – Ст. 250; 2004. – № 19. – Ст. 251; 2005. – № 6. – Ст. 144. – № 10. – Ст. 191. – № 11. – Ст. 202. – № 17–18. – Ст. 19.

27. Закон України «Про планування і забудову територій» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.

28. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176; зі змінами 2003. –№ 29. – Ст. 233; 2003. – № 27. – Ст. 209.

29. Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 16. – Ст.19 зі змінами України 1992. – № 13. – Ст. 177; 1992. – № 37. – Ст. 541; 1995. – № 19. – Ст. 136; 1996. – № 3. – Ст. 11; 1997. – № 8. – Ст. 62; 2005. – № 7–8. – Ст. 162; 2005. – № 17. – Ст. 18 –19.

30. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №36. – Ст. 524; 1994. – № 24. – Ст. 182; 1997. – № 12. – Ст. 100; 1998. – № 10. – Ст. 36; ОВ України. – 2003. – № 23. – Ст.1021.

31. Закон України «Про соціальні послуги» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 358; зі змінами 2004. – № 50. – Ст. 537.

32. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 16. – Ст. 200; зі змінами ВВР України 2001. – № 2–3. – Ст. 10; 2001. – № 27. – Ст. 134; 2001. – № 30. – Ст. 140; 2000. – № 44. – Ст. 230; 2002. – № 29. – Ст. 199; 2003. – № 10–11. – Ст. 87; 2004. – № 36. – Ст. 445; 2005. – № 9. – Ст. 181; 2005. – № 16. – Ст. 259; 2005. – № 25. – Ст. 338; 2006. – № 1. – Ст. 18; 2006. – № 9–10–11. – Ст. 96; 2006. – № 49. – Ст. 485.

Список літератури

1. Административное право Украины. – 2-е изд., перераб. и доп. /под ред. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2003. – 576 с.

2. Васильев А.С. Административное право Украины: учебное пособие. – Х.: „Одиссей”, 2002. – 288 с.

3. Кельман М. С. Загальна теорія права (з схемами кросвордами, тестами) : підруч. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. – К.: Кондор , 2002. – 353 с.

4. Основы правоведения Украины: учеб. пособие. С.В. Кивалов, П.П. Музыченко, Н.Н. Крестовская, А.Ф. Крыжановский – Х.: «Одиссей», 2005. – 384 с.

5. Основи права України. /за ред В. Л. Ординськогою 2–е вид., доп. і перероб. – Львів: Оріяна–нова, 2005. – 368 с.

6. Общая теория права и государства : учеб. /под ред. В. В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. – 520 с.

7. Правоведение: учебник. /под ред. акад. АПрН Украины В. В. Копейчикова.– К–Х.: Юринком Интер. Фолио, 2002. – 752 с.

8. Трудовое право Украины. учеб.-справоч. пособие. /под ред. Г. И. Чанышевой, Н. Б. Болотиной. Х.: «Одиссей», 2000. – 480 с.

9. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины.: учеб. пособие. / В. С. Венедиктов. – Х.: Консум, 2004. – 304 с.

10. Трудовое право Украины в вопросах и ответах: учеб.–справоч. пособие. –4 –е изд., перераб и доп. / под ред. В. В. Жернакова. – Х.: «Одиссей», 2005. – 592 c.

11. Харитова Є.О. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. / Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко, В.М. Зубар та ін. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2002. – 640 с.

12. Цивільне право України: підруч.: у 2 кн. /за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

13. Шпиталенко Г.А. Основи правознавства: навч. посіб. Г. А. Шпиталенко, Р. Б. Шпиталенко. / за ред І. П. Лаврінчука. – К.: Каравела, 2004. – 376 с.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ І ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України 1996 р.

2. Конституція Автономної Республіки Крим 1998 р.

3. Акт проголошення незалежності України // ВВРУ. – 1991. - №38.

4. Декларація про державний суверенітет України // ВВРУ. – 1990. - №30.

5. Декларація прав національностей України // ВВРУ. - 1991. - №46.

6. Закон України “Про правонаступництво України” // ВВРУ. – 1991. - №46.

7. Закон України “Про міжнародні домовленості України” // ВВРУ. – 1994. -№10.

8. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” // ВВРУ. – 1992. - №10.

9. Закон УРСР “Про мови в Українській РСР” // ВВРУ. – 1989. - №5.

10. Закон України “Про національні меншини в Україні” // ВВРУ. – 1992. -№36.

11. Закон України “Про єднання громадян” // ВВРУ. – 1992. - №34.

12. Закон України “Про волю совісті та релігійних організацій” // ВВРУ. –1991. -№25.

13. Закон України “Про добродійність та добродійні організації” // ГУ від 15.10.97 р. - №194.

14. Закон України “Про інформацію” // ВВРУ. – 1992.-№48.

15. Закон України “Про друкарські засоби масової інформації (пресу) в Україні” // ВВРУ. – 1993. -№1.

16. Закон України “Про громадянство України” // КК від 01.03.01 р. - №39.

17. Закон України “Про біженців” // ВВРУ. – 1994. - №16.

18. Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВРУ. – 1994. - №23.

19. Закон України “Про Автономну Республіку Крим” // ВВРУ. – 1995. - №11.

20. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Голос України. –2001. – с.205-206.

21. Закон України “Про статус народного депутата України” // ВВРУ. – 1993. - №3.

22. Закон України “Про державну службу” // ВВРУ. – 1993. - №52.

23. Закон УРСР “Про вибори Президента України” // ВВРУ. – 1999. - №28.

24. Закон України “Про Конституційний Суд України” // ВВРУ. – 1996. - №30.

25. Закон України “Про Рахункову палату Верховної Заради України” // ВВРУ. – 1996. - №43.

26. Закон України “Про Верховну раду Автономної Республіки Крим” //ВВРУ. – 1998. - №29.

27. Закон України “Про прокуратуру” // ВВРУ. – 1991. - №53.

28. Закон України “Про арбітражний суд” // ВВРУ. – 1991. - №36.

29. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // ВВРУ. – 1997 - №43.

30. Закон України “Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів” // ВВРУ. – 1994. - №24.

31. Закон України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів” // ВВРУ.- 1994. - №24.

32. Закон України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” // ВВРУ. – 1991. - №33.

33. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // ВВРУ. – 1999. - № 20 – 21.

34. Положення про посвідчення біженця // ЗП Уряду України. – 1995. - №8.

35. Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального улаштую Української РСР” від 12.03.81 р. // Конституція України та інші конституційні акти.,1995.

36. “Положення про Постійного представника Президента України у Верховній Раді України”. Затверджено Указом Президента України від 25.02.97 // Офіційний вісник України. – 1997. - №9.

37. Положення про обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації. Положення про районні, районні в м.м. Києві та Севастополі державні адміністрації. Затверджене Указом Президента України від 21.08.95 р. // Про приватизацію. – 1995. - №10.

38. Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні від 17.12.93 р. // ВВРУ. – 1994.-№6.

Зміст

Передмова………………………………………………………………………

Тематичний план з курсу «Правознавство».....................................................

Програма курсу„Правознавство”……………...................................................