Біографічні довідки

Донцов Дмитро (1883 - 1973) - Видатний український публіцист, політичний діяч, літерату­рний критик. Ідеолог українського націоналізму.

Народився в м.Мелітополі (тепер Запорізька обл.). У 1900-1907 рр. навчався в Петербурзькому, а в 1909-1911 рр. - Віденському університетах. Належав до Революційної української партії та Української соціал-демократичної робітничої партії.1908 р., переслідуваний царським урядом, був змушений емігрувати .Друкувався у журналах "Дзвін", "Украинская жизнь". У 1913 р.. виступаючи на другому студентському з'їзді у Львові, у доповіді "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" запропонував программу побудови Української незалежної держави.у 1914-1918 рр. - голова і активний член "Союзу визволення України (СВУ).

Міхновський Микола (1873 - 1924) - український громадсько-політичний діяч, засновник і перший ідеолог українського націоналізму.Брав участь у роботі громадсько-політичних організацій, діяльність яких була спрямована на пробудження національної свідомості українського народу. У 1900 р., на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії (Революційної ук­раїнської партії), написав програму "Самостійна Україна", в якій проголошувалася ідея суверенітету України. Наприкінці 1901 - на початку 1902 рр. виступив організатором створення Української народної партії, що об'єднувала прихильників ідей націоналізму та боротьби за створення незалежної національної держави.

Микола І (1796-1855) – російський імператор (1825–1855). Політика щодо України була скерована на остаточну нівеляцію особливостей, прав, традицій – скасування Магдебурзького права і Литовського Статуту, ліквідація греко-католицької церкви на Правобережжі, боротьба проти українського національно-політичного руху (розгром Кирило-Мефодіївського Братства, арешт і заслання Т.Шевченка).

Микола ІI (1868- 1918) Російський імператор(1868 - 1918).

Царювання Миколи II пройшло в умовах підйому рево­люційного руху, який спричинив гучні, криваві революції 1905-1907 рр. і Лютневу 1917 р.

На початку 1905 р., під час першої російської революції, провів низку реформ. 17 квітня видав Маніфест про віротерпимість, яким дозволяв громадянам вільно переходити з православ'я до інших християнських конфесій та визнавав релігійні права роскольників. 17 жовтня підписав Маніфест про визнання основ громадянської свободи: недоторканості особи­стості, свободи слова, зборів і союзів. У 1906 р. була створена Державна Дума - своєрідний парламент, який отримав повнова­ження схвалювати всі урядові законопроекти. За проектом міністра внутрішніх справ П.А.Столипіна було розпочато аграрну („столипінську") реформу, що дозволяла селянам вільно распоряджати-ся своєю землею, виходити з громади і вести хуторське господар­ство.

Олександр ІІ (1818–1881 рр.) – російський імператор (1855–1881 рр.). Був ініціатором скасування кріпосного права (1861 р.), реформ земського і міського самоуправління. У 1876 р. підписав Емський указ, яким заборонялося вживати українську мову у різних сферах громадського і мистецького життя.

Репнін-Волконський Микола Григорович (1778–1845) – відомий російській політичний, громадський та військовий діяч. У І816–1834 роках малоросійський військовий губернатор. Був одружений з онукою останнього українського гетьмана К. Розумовського. Захищав права української старшини та дворянства. Відстоював ідею відродження українського козацтва. Співчував українському визвольному руху, підтримував зв’язки з його учасниками. Сприяв розвитку українського театру. Викупив з кріпацтва М. Щепкіна. Був близько знайомий з Т. Г. Шевченком, який навіть деякий час жив у його маєтку.

Столипін Петро Аркадійович (1862–1911) – державний діяч Російської імперії. У 1906 р. – спочатку міністр внутрішніх справ, потім голова кабінету міністрів. За ініціативою П.А.Столипіна для покарання учасників революції 1905–1907 рр. у 1906 р. було запроваджено військово–польові суди, у 1907 р. – змінено виборчий закон по виборам у Думу, у 1906 р. був ініціатором аграрної реформи, що мала на меті сприяти формуванню верстви селян-фермерів.

Йосиф ІІ (1771-1790) – син Франца І і Марії Терезії, з 1765 р. німецький цісар, в 1765–1780 – співрегент Марії Терезії, провів у Галичині і Буковині значні соціальні реформи, зокрема у 1781 р. було скасовано особисту кріпосну залежність.