Завдання для самоперевірки

1. Кон’юнктура, кон’юнктура ринку, кон’юнктурні дослідження.

2. Сутність ситуаційного аналізу.

3. Етапи проведення кон’юнктурного дослідження.

4. Місце кон’юнктурних досліджень при інформаційному забезпеченні підприємства.

5. Основні риси і особливості розробки методики дослідження кон'юнктури.

6. Методи аналізу економічної кон’юнктури.

7. Значення кон’юнктурного аналізу у системі ринкових досліджень.

8. Специфіка кон’юнктурних прогнозів.

9. Ключові напрямки вивчення ринку.

10. Система показників кон’юнктури.

11. Аналіз і передбачення кон'юнктури.

12. Кон'юнктурні оцінки ринкової ситуації.

13. Особливості дослідження кон'юнктури окремих видів ринків.

Тема 2 Логіка прикладного моделювання. Сутність і види прогнозів

2.1. Методологічні основи моделювання та прогнозування.

2.2. Прогноз і методика прогнозування.

2.3. Економіко-статистичне й економіко-математичне моделювання.

Література: основна [2, 5, 6, 9, 11, 23, 28]; додаткова [4, 6, 16, 20, 37, 42].

Питання 2.1, 2.2 – для аудиторного розгляду; питання 2.3 – для самостійного опрацювання.

2.1 Методологічні основи моделювання та прогнозування

Моделювання – один з ефективних засобів пізнання законів і закономірностей навколишнього світу. Суть моделювання полягає в заміні реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найголовніші риси процесу, абстрагуючись від вторинних, неістотних. Будь-яка конструкція – це спрощений, схематичний образ реальності. Мистецтво моделювання саме й полягає в тому, щоб знати, що, де, коли і як можна й треба спрощувати.

Особливого значення набувають моделі при вивченні закономірностей масових процесів, які не доступні прямому спостереженню і не піддаються експериментуванню. Передусім це стосується соціально-економічних явищ і процесів, закономірності яких формуються під впливом безлічі взаємозв’язаних факторів.

За своєю природою соціально-економічні явища і процеси – стохастичні, ймовірнісні, крім того невизначеність – їх внутрішня властивість. Вивчення цих процесів, передбачення перспектив їх подальшого розвитку, прийняття оптимальних управлінських рішень мають спиратися на такі моделі, які й в умовах невизначеності забезпечують сталість і надійність висновків. Такими є статистичні моделі. Вони належать до класу математич­них, виражаються у формі рівнянь, функцій, алгоритмів; при їх розв’язуванні поєднуються логіко-алгебраїчні та ймовірнісні методи.

Формально статистична модель являє собою абстрактну схему відношень між величинами, що характеризують властивості реального процесу. Вибір же цих властивостей і розробка схем відношень між ними здійснюється неформальним шляхом. На основі апріорного аналізу природи процесу формулюються гіпотези щодо окремих його властивостей і закономірностей. Гіпотези перевіряють на фактичних даних.

Зв’вязок між математичною схемою моделі і реальним процесом забезпечується поєднанням у моделі інформації двох типів:

1. aпpioрi логічно обґрунтованих гіпотез щодо природи й характеру властивостей процесу, cпіввідношень і взаємозв’вязків між ними;

2. емпіричних даних, що характеризують ці властивості.

Модель встановлює відповідність між сукупністю фактів і гіпотезами, імітує механізм формування закономірностей. На моделях проводять експерименти, результати яких поширюються на реальність. Основна вимога, що ставиться до моделі, — подібність, адекватність її реальному процесу.

Щоб зрозуміти загальну логіку моделювання, умовно розкладемо його на етапи:

1. Характеристика мети і об’єкта моделювання.

2. Розвідувальний аналіз даних.

3. Математична формалізація моделі.

4. Оцінювання параметрів моделі.

5. Перевірка адекватності моделі.

6. Аналіз та інтерпретація результатів.

На першому етапі визначаються мета і об’єкт моделювання. Мета – це кінцеве призначення моделі, наприклад, діагностика процесу, аналіз механізму його формування, тенденцій розвитку тощо. Залежно від мети дослідження один і той самий процес можна описати різними моделями.

При формуванні ознакової множини X – вирішальну роль віді- грають експертні оцінки значущості та інформативності окремих ознак, враховується можливість їх точного вимірювання, діапазон варіації, трудомісткість збирання інформації.

У статистичному моделюванні сукупність завжди розглядається як вибірка – класична чи гіпотетична. Класична вибірка – це частина реальної генеральної сукупності, відібрана для обстеження за принципами вибіркового методу. Гіпотетична генеральна сукупність оперує не кількістю елементів, а кількістю можливих наслідків функціонування об’єкта моделювання в одних і тих самих умовах. Отже фактичні дані, навіть якщо вони є результатом суцільного обстеження сукупності, розглядаються як випадкові реалізації стохастичного, непередбачуваного процесу. Це дає підстави для ймовірнісного оцінювання результатів моделювання.

Завдання ймовірнісного оцінювання – встановити, наскільки виявлена закономірність позбавлена випадкових впливів, наскільки вона характерна для того комплексу умов, в яких функціонує об’єкт моделювання. Якісна своєрідність і неповторність статистичних сукупностей потребує інтерпретації цих оцінок щодо конкретних умов простору й часу. В окремих випадках імовірнісне оцінювання результатів суцільного спостереження недоречне, скажімо, при визначенні рейтингів окремих елементів сукупності. Проте мета конкретного дослідження не може відки­нути правомірність використання таких оцінок.

Розвідувальний аналіз даних передбачає:

• статистичне описування об’єкта визначення середніх, стандартних відхилень, інших характеристик розподілу;

• уніфікацію типів ознак, приведення їх до одного виду;

• тестування сукупності на однорідність, ідентифікацію аномальних спостережень;

• відтворення пропущених даних;

• оцінювання взаємозв’язків між ознаками.

Побудова моделі ґрунтується на основі певних правил та алгоритмів, які визначають порядок розрахунків і математичних дій, необхідних для обробки інформації. На етапі математичної формалізації моделі обґрунтовується алгебраїчна форма розрахунків, відношення між властивостями процесу описуються символами та знаками, порядок розрахунків – блок-схемами.

Перевірка адекватності моделі означає оцінювання ступеня відповідності параметрів моделі характеристикам об’єкта. На цьому етапі використовують різні процедури порівняння модельних висновків, перевірки статистичних гіпотез за допомогою статистичних критеріїв. Перевірка адекватності моделі має сенс лише щодо мети дослідження і не може бути абстрактною.

Заключний етап моделювання – аналіз та інтерпретація резільтатів – один з найскладніших і найвідповідальніших. Складність його полягає тому, що для інтерпретації результатів не існує готових алгоритмів чи рецептів. Єдинa спільна для всіх моделей вимога – інтерпретація має узгоджуватися з первинними гіпотезами. Основні висновки формулюються у змістовних термінах: зміст параметрів моделі, правильність перевірюваних гіпотез, оцінювання ступеня їх вірогідності.

Можна сформулювати два принципи статистичного моделювання:

• підпорядкованість меті дослідження на всіх етапах моделювання;

• забезпечення адекватності моделі.

Слід пам’ятати, що єдино правильної, «ідеальної» моделі не існує. Ту ж саму закономірність можна описати різними моделями. Вибір того чи іншого типу моделі залежить від мети дослідження, специфіки явища або процесу, масштабу об’єкта моделювання, наявної інформації, технічного та програмного забезпечення.