Косик.Мікроек-ка (повна версія)

віддачу суб’єктам господарювання.

Економісти-класики розглядали землю як первісний дар природи, тому вважали, що в необробленому стані вона не має вартості і ціни, як повітря та вода в річках і морях. В той же час земля, як і капітал, належить до обмежених (економічних) факторів виробництва тривалого використання, продається, купується і здається в оренду на деякий час, і в результаті таких операцій приносить землевласникам доход.

Особливістю функціонування ринку землі є те, що її сукупне пропонування залежить від позаекономічних сил. Незамінність, невідтворюваність і жорстка обмеженість запасів землі та інших природних ресурсів створюють унікальні умови для формування ринкової ціни і доходів.

Розглянемо орендний ринок земельних послуг. Спочатку припустимо, що вся земля використовується для вирощування однієї культури, наприклад, пшениці. Всі земельні ділянки орендуються на конкурентному ринку – існує багато фермерів, які пред’являють попит на землю, і багато землевласників, які пропонують її на ринку. Унікальність полягає в тому, що за будь-яких умов використання землі, її пропонування абсолютно нееластичне.

Звичайно, за допомогою меліорації можна поліпшити якість землі та додатково включити деякі землі в сільськогосподарський оборот, але ці зміни будуть незначними порівняно із загальною кількістю землі. Отже, залишається в силі та основна особливість, що кількість землі та природних ресурсів загалом жорстко обмежена і жодні коливання ціни або інші фактори не в змозі збільшити обсяги пропонування. Фіксований характер пропонування землі означає, що ціна землі і, відповідно, доходи землевласників мають природу економічної ренти і що єдиним фактором,

який впливає на величину земельної ренти, є попит. Пропонування відіграє

пасивну роль.

Сільськогосподарський попит на землю, як і на інші фактори виробництва, є похідним від попиту на продукцію, яка виробляється за допомогою даного ресурсу, та загалом від ситуації, що складається на ринку готової продукції. Крива попиту плавно спадає, відображаючи дію закону спадної родючості землі, а також падіння ціни на готову продукцію в умовах розширення обсягів її виробництва. Рис.16.7 ілюструє ситуацію визначення

величина земельної ренти встановлюється на рівні R2 . Кількість землі, що пропонується, становить 0Q* . Якщо попит на землю підвищується до D1 , то за незмінного обсягу пропонування земельна рента зростає до R1 . Аналогічно в умовах зменшення попиту фермерів від D2 до D3 ефект кількості землі відсутній і змінюється лише величина ренти. Коли попит впаде до D5 , земельна рента буде дорівнювати нулю. Земля виступає в

своєму первинному стані як безкоштовний дар природи. Історії відомі такі випадки, наприклад, під час освоєння європейцями нових земель в Північній Америці.

Можливість альтернативного використання землі підвищує орендну плату. Наприклад, якщо на одну і ту ж ділянку попит пред’являє фермер – для сільськогосподарського використання, і будівельник, то власник землі здасть землю в оренду тому, хто має вищу готовність платити, тобто згоден платити більшу орендну плату.

Крива сукупного попиту на землю утворюється як горизонтальна сума сільськогосподарського і несільськогосподарського попиту.

Всі інші фактори виробництва, крім землі та незамінних природних ресурсів, обмежені менш жорстко. Підвищення ціни спонукає власників до розширення пропонування неземельного ресурсу. Це відноситься не лише до капіталу, але й до трудових ресурсів. Тому крива пропонування неземельних ресурсів має додатний нахил, іншими словами, ціна виконує стимулюючу функцію по відношенню до обсягів пропонування. Земельна ж рента не виконує ніякої стимулюючої функції, тому що пропонування землі обмежене, чітко фіксоване. Будь-яке зростання чи зменшення величини земельної ренти не змінить ресурсного потенціалу виробництва.

З цих причин економісти вважають земельну ренту надлишком, не пов’язаним з господарською діяльністю, тобто платою, яка не є необхідною для суспільства. У ХІХ ст. багато економістів піддавали критиці рентні платежі, вважаючи, що вони не мають економічної основи, що це данина суспільства власникам землі. Оскільки населення землі зростає, а відповідно зростає і попит на землю, то власники землі одержують все більші доходи, не витрачаючи на землю жодних виробничих зусиль. Тому чимало економістів виступали за націоналізацію землі, яка ліквідувала б цей вид ренти (вона дістала назву абсолютної ренти), в результаті чого значно подешевшала б сільськогосподарська продукція.

Інша група економістів виступала за те, щоб приріст земельної ренти внаслідок підвищення попиту на землю належав всьому суспільству, і для цього пропонували обкладати власників землі податком, який дозволив би вилучати надлишок ренти. Ідея оподаткування ґрунтувалась не лише на ідеї рівності і справедливості, але й на засадах ефективності. На відміну від будьякого іншого виду податків, податок на землю не призводить до

перерозподілу ресурсів. Так, наприклад, високий податок на заробітну плату може спонукати індивідів вийти зі складу робочої сили і перейти на систему соціального забезпечення; майновий податок на нерухомість може спричинити перелив капіталу в інші сфери або в інші інвестиційні об’єкти. Але нічого подібного не відбудеться, коли податком обкладається земля. Щоправда, власник може вивести землю з господарського обороту, проте тоді він не одержить не лише надлишку ренти, але й ніякого доходу.

Сучасні економісти критикують ідею єдиного податку на землю, мотивуючи тим, що окрім землевласників ще багато груп населення одержують незароблені доходи. Наприклад, дрібний акціонер, який випадково купив одну акцію компанії, яка згодом стала високоприбутковою, одержує доход на акцію. Така ситуація нічим не відрізняється від земельної ренти, оскільки власник акції ніякої участі в організації виробництва не приймає. До того ж землевласники міняються. Чимало нинішніх власників купили свою ділянку землі за високу конкурентну ціну, тому стягувати з них податки за вигоду, яку колись одержував інший власник, несправедливо. Нарешті, родючість землі підвищують в процесі виробничої діяльності, тому абсолютну (економічну) ренту важко відділити від доходів, одержаних від додаткових вкладень капіталу (диференційної ренти).

До цього часу ми в аналізі виходили з припущення про однакову якість землі і однорідне її використання. Але на практиці ділянки землі мають різну родючість і різне розташування з точки зору наближеності до ринку, транспортних умов і т.п. Як ми згадували, існує багато альтернативних варіантів використання землі. Тому окремі підприємства змушені сплачувати рентні платежі, щоб виключити можливість альтернативного її використання, утримати землю в даній сфері застосування. Ці необхідні виплати вважаються витратами виробництва. Тому з точки зору суспільства рента – це надлишок, а з точки зору окремого фермера, – це витрати, які необхідні, щоб не допустити альтернативного використання землі. Більш родючі ділянки, або вигідніші за місцем розташування дають землевласникам більші рентні доходи.

Визначення ринкової ціни землі, якщо вона продається, а не здається в оренду, має певні особливості, пов’язані з тим, що земля – це безстроковий вічний актив, який не зношується повністю від тривалого використання. За принципом дисконтування неможливо визначити сучасну вартість платежу, який можна одержати від використання землі, наприклад, через кілька сотень років. Та це і недоцільно, тому що основна сума доходів припадає на найближче майбутнє, а далі сума сучасної вартості стає мізерною, тому нею можна знехтувати. Наприклад, сучасна вартість земельної ренти в 100 грн. на рік через 50 років перетвориться на суму 0,85 грн., а через 100 років методом дисконтування одержимо суму 0,0073 грн.

Тому для обчислення ціни землі PN застосовують просту формулу:

i – ставка проценту.

Це означає, що ділянка землі продається за таку суму, яка, якщо буде покладена в банк під очікувану ставку проценту, принесе доход в такому ж розмірі, як і земельна ділянка.

ВИСНОВКИ

Розрізняють три ринки капіталу: ринок фінансового капіталу, ринок капітальних активів і ринок капітальних послуг. Капітал – благо тривалого користування, тому важливе значення в теорії ринку капіталу має фактор часу.

На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Ціною позичкового капіталу виступає ставка проценту. Через ставку проценту ринок фінансового капіталу впливає на ринок капітальних активів. Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна процентна ставка.

Ціна капітального активу визначається як сучасна дисконтована цінність потоку сьогоденних і майбутніх платежів, які очікує одержати власник активу протягом всього терміну його використання. Сучасна цінність потоку платежів – це сьогоднішнє значення суми грошей, яка може бути одержана в майбутньому. Фірмі доцільно інвестувати, коли чиста сучасна цінність перевищує інвестиційні витрати.

Ринок послуг капіталу – це орендний ринок. Ціна капітальних послуг – рентна оцінка капіталу – визначається як орендна плата. Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу – це орендна плата, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов’язані з володінням даним активом. Її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процентною ставкою і нормою амортизації.

Пропонування капітальних послуг у короткостроковому періоді відображає обмежений запас фізичного капіталу на даний період і зазвичай абсолютно нееластичне. Довгострокове пропонування капітальних послуг може бути абсолютно еластичним. Ціна капітального активу може коливатись залежно від змін витрат виробництва, і в довгостроковому періоді повинна бути рівною дисконтованій цінності і вартості його виробництва.

Особливості функціонування ринку землі пов’язані з тим, що загальні обсяги її пропонування не можна збільшити чи зменшити, зважаючи на підвищення або зниження ціни землі. Її пропонування абсолютно нееластичне, тому ціна землі залежить лише від зміни попиту. Доход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу. Земельна рента – це регулярно одержуваний землевласником надлишковий дохід, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. З точки зору орендарів – це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.

Ціна землі як безстрокового активу – це капіталізована земельна рента. Ділянка продається за таку суму, яка у разі її альтернативного

використання принесе доход, рівний земельній ренті.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Задача 1.

5) Обчисліть норму прибутку для кожного проекту.

6) Визначте доцільність реалізації цих проектів для фірми, якщо ринкова ставка проценту поступово зростає від 5% до 7%, а потім до 10%.

Задача 2.

Передбачається, що верстат буде працювати 3 роки, і щорічно приносити 2000 грн. доходу. Його залишкова вартість в кінці 3 року складе 6000 грн.

Визначте поточну дисконтовану вартість верстата, якщо ставка проценту складає 8 %.

Задача 3.

Фірма бажає придбати виробниче устаткування, яке приносило б їй доход протягом трьох років: 110 тис. грн. за перший рік, 121 тис. грн. за другий рік, 133 тис. грн. – за третій.

Визначте максимальну суму, яку фірма може заплатити за устаткування, якщо ставка проценту становить 10%.

Задача 4.

Фірмі, що здійснює перевезення пасажирів по місту, пропонують купити ще одне маршрутне таксі за 350 тис. грн. Фірма очікує одержувати від експлуатації маршрутного таксі доходи протягом трьох років: у перший рік – 200 тис. грн., на другий рік 100 тис. грн., на третій – 50 тис. грн. Наприкінці третього року фірма

розраховує продати автомобіль за 60 тис. грн. Ставка проценту – 10%. Визначте, чи буде вигідною для фірми така покупка.

Задача 5.

Фірма хоче взяти в оренду верстат, котрий коштує 20000 грн. і слугує 5 років. Визначте, якою повинна бути мінімальна річна орендна плата за

експлуатацію верстата, якщо процентна ставка становить 10 %.

Задача 6.

Місто потребує реконструкції мосту через річку, що розділяє його на дві частини. Дві фірми представили проекти реконструкції, що відрізняються за

Якому проекту слід віддати перевагу, якщо процентна ставка становить 10%?

ЧАСТИНА VІ. ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНКУРЕНТНОЇ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ

Усі попередні розділи висвітлювали правила господарювання первинних економічних суб’єктів, які ми виводили, узагальнюючи поведінку споживачів і фірм в різних ринкових структурах. У розділах даної частини ми доведемо переваги економіки, яка складається з відкритих і конкурентних ринків, здійснивши перехід від аналізу локального ринку і часткової рівноваги до аналізу системи конкурентних ринків і загальної рівноваги. Головна перевага конкурентної ринкової системи полягає у здатності конкурентних ринків забезпечити

ефективне використання ресурсів економіки.

Теоретичне обґрунтування переваг конкурентної ринкової системи вперше було здійснене А. Смітом і одержало подальший розвиток у працях представників неокласичної школи – В. Парето, Ф. Еджворта, Л. Вальраса, визначний внесок яких в мікроекономічний аналіз полягав у розробці теорії загальної економічної рівноваги і теорії економічного оптимуму.

Розгляд загальних умов ефективності конкурентної ринкової системи та її переваг дозволить у подальшому оцінити втрати суспільства від порушення умов досконалої конкуренції, а також визначити області неспроможності конкурентних ринків і заходи державного регулювання, спрямовані на підвищення ефективності функціонування ринкової економіки.

РОЗДІЛ 17

ЕФЕКТИВНІСТЬ І СОЦІАЛЬНИЙ ОПТИМУМ. ЧАСТКОВА ТА

ЗАГАЛЬНА

РІВНОВАГА

У попередніх розділах ми звертали увагу на те, що ринок досконалої конкуренції дає можливість і споживачам, і виробникам одержати вигоду – максимізувати корисність та економічний прибуток, споживчий та виробничий надлишки.

Конкуренція змушує виробників вибирати найефективніші технології, які дозволяють виробляти продукцію з найменшими витратами ресурсів. Працюючи у довгостроковому періоді на обсягах з мінімальними середніми витратами, фірми мають змогу продавати свою продукцію за низькими цінами, що приносить вигоду споживачам. Конкурентний ринок перерозподіляє економічні ресурси так, що вони застосовуються саме в тих сферах, де віддача від них є найбільшою, а набір вироблених товарів задовольняє всі уподобання споживачів.

Концепція ефективності конкурентної ринкової системи

базується на понятті “ефективності за Парето”. В цьому розділі ми спочатку з’ясуємо сутність цього поняття, після чого розглянемо всі аспекти і докази ефективності, застосовуючи метод часткової та загальної рівноваги.

17.1. Ефективність за Парето та соціальний оптимум

Ще А. Сміт, а за ним багато інших економістів розвивали положення про те, що ринок вільної конкуренції, скеровуючи економічну діяльність окремих індивідів до досягнення суспільних цілей і реалізації інтересів всіх учасників обміну, зумовлює виникнення вигоди для всього суспільства. Виграш всіх ринкових суб’єктів полягає в тому, що через добровільний обмін ринок досконалої конкуренції ефективно розподіляє ресурси.

У 1909 році італійський економіст В. Парето уточнює поняття ефективного розподілу ресурсів: ресурси розподілені

оптимально або ефективно, якщо ніхто не може покращити свого стану, не погіршуючи стану іншого. 3 того часу економісти користуються визначенням ефективності за Парето або Парето – оптимуму.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб’єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Парето. Парето

– оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Пояснимо поняття Парето – ефективності на прикладі моделі економіки з двома індивідами M і N , між якими розподіляється деякий обмежений обсяг ресурсів споживання (рис.17.1). На осях відкладені рівні корисностей відповідних індивідів. Множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті обома учасниками обміну відображає межа

одного індивіда обов’язково призведе до зменшення ресурсів споживання в іншого, тобто до погіршення його становища. Всі точки UPC відповідають Парето – ефективним розподілам.

Проаналізуємо детальніше стан суб’єктів в різних точках кривої. Точка F поза межами UPC є недосяжною для обох індивідів внаслідок обмеженості ресурсів споживання. У точці A всі блага суспільства зосереджені у суб’єкта M , корисність якого досягає максимуму за даних наявних ресурсів, а учасник N не має жодного блага, його корисність є нульовою. У точці B ситуація протилежна – суб’єкт N володіє всіма ресурсами споживання, а ресурси споживання і корисність суб’єкта M дорівнюють нулю. Обидві точки A і B є ефективними за Парето, тому що в обох точках покращення для одного індивіда неможливі без погіршення стану іншого. Рух з точки A до точки B по кривій можливих корисностей надає безліч компромісних комбінацій, за кожної з яких все більша кількість благ перерозподіляється від суб’єкта M до N , при цьому стан M постійно погіршується, а N – покращується.

Точка C не належить UPC і не є Парето – оптимальною, тому що, рухаючись до точки D , розташованої на межі можливих корисностей, можна значно поліпшити стан M без змін стану N , а рухаючись до точки E можна поліпшити стан N без змін для стану M . Будь-яка точка межі можливих