Косик.Мікроек-ка (повна версія)

завдають шкоду, з тими, хто від неї страждає, в єдину господарську одиницю (те саме стосується і позитивних зовнішніх ефектів). У такому випадку зовнішні ефекти стають внутрішніми, з’являються стимули для оптимізації тих чи інших видів діяльності з метою більш ефективного використання ресурсів, які стали спільною власністю.

Ще один новий підхід поєднує в собі елементи теореми Коуза та штрафних санкцій. Він був апробований у США і одержав схвальні відгуки економістів. Це – запровадження дозволів на викиди з правом їх продажу – купівлі. Тут повністю задіяний ринковий механізм. Держава визначає допустимий для даного регіону обсяг викидів і, виходячи з цього, продає підприємствам цього регіону права (ліцензії) на забруднення території на певний період. Дозволи на забруднення мають ринкову цінність, фірми можуть купувати і продавати їх. Кожен власник ліцензії вибирає, використати самому право забруднення чи продати його іншій фірмі. Фірми, що знизили рівень викидів порівняно з дозволом, можуть продати його тим фірмам, які не мають можливості зменшити забруднення. Купивши дозвіл на додаткові забруднення, фірми можуть розширювати виробництво, враховуючи те, що загальна маса викидів залишиться у межах дозволених по регіону. Так само нові фірми, які хочуть розпочати свою діяльність у даному регіоні, повинні купити таку кількість дозволів, щоб загальний рівень забруднення не зріс. Так створюється ринок зовнішніх впливів. Введена у 80- х роках у США, ця система, за даними деяких дослідників, дала можливість скоротити державні видатки на контроль за забрудненням повітря. Цей підхід включає в себе також переваги системи стандартів.

Наприкінці 1997 р. у місті Кіото відбулася міжнародна конференція, на якій було прийнято рішення про фіксацію викидів парникових газів в атмосферу на рівні 1990 р. і запровадження міжнародної торгівлі квотами на викиди. За попередніми оцінками, тонна викидів буде коштувати від 20 до 100 дол. Сполучені Штати Америки, де зниження викидів пов’язане з величезними збитками, має намір купувати квоти у інших держав. Перспективною державою – продавцем квот на викиди вважається Україна, в якій під час спаду 90-х рр. виробництво скоротилося більш як на 60% і досі значне число промислових підприємств не працюють на повну потужність.

19.4. Регулювання діяльності монополій

Розглянемо, як пом’якшується ще один дефект ринку – монопольна влада. У попередніх розділах нами було з’ясовано, що монопольна і олігополістична влада над ринком спричиняє обмеження випуску продукції

рівнями, нижчими за конкурентні, і одержання надвисоких прибутків за рахунок споживачів, що призводить до суспільних витрат і неефективного розподілу ресурсів.

Монополії поширились наприкінці ХІХ ст., особливо швидко у США. Фермери і дрібні підприємці відчули загрозу з боку нових гігантів, що виникли після громадянської війни 1861-1865 рр. Під впливом цих антимонопольних настроїв у США було прийнято ряд антитрестівських законів. Перший такий закон – Закон Шермана – був прийнятий у 1890 р., два інших – Закон Клейтона і Закон про Федеральну торгівельну комісію як експертний орган для реалізації антитрестівських законів, – були прийняті у 1914 р. Ці закони створили нормативну базу для боротьби з монополіями. Пізніше ці закони посилювали і уточнювали Закон Робінсона – Петмана (1936 р.), Закон Селера – Кефаувера (1950 р.) та інші нормативні акти.

Головна мета антимонопольного законодавства – сприяти розвиткові конкурентної економіки, забороняючи дії, що стримують конкуренцію. Згідно §1 Закону Шермана, забороняються контракти, об’єднання або таємні змови, що обмежують торгівлю; згідно §2 проголошуються незаконними спроби монополізувати ринок та забороняються таємні змови, що приводять до монополізації. Закон Клейтона уточнив, які дії вважати антиконкурентними. Поза законом було поставлено хижацьке ціноутворення, злиття і поглинання, закон обмежив монополії, які одержали монопольну владу законним шляхом, наприклад, була оголошена незаконною цінова дискримінація продавців фактично однакового товару та ін.

Згідно антимонопольного законодавства у США було порушено ряд гучних судових справ, однак лише деякі з них закінчились поразкою монополій. Багато справ було порушено і виграно проти профспілок на тій підставі, що страйки обмежують торгівлю. У 30-х рр. ХХ ст. профспілки були виведені з-під дії антитрестівських законів. Як показують фактичні дані, приватні фірми більш енергійно порушували справи проти монополій, ніж уряд. Поза межами США антимонопольна політика до недавнього часу мала відносно невелике значення. Але тепер антитрестівські закони прийняті і в країнах ЄС, хоча відношення до монополій тут більш терпиме, ніж в Америці. Здійснюється антимонопольна політика також у Канаді та інших країнах, хоч і не так енергійно.

Створена законодавча база антимонопольної політики і в Україні. Державне регулювання початково здійснювалося на основі прийнятого у 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення

недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, положення якого надалі були конкретизовані у Законах України “Про Антимонопольний комітет України” (1993 р.), “Про захист від недобросовісної конкуренції” (1996 р.), “Про природні монополії” (2000 р.). У 2001 р. був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції”, який замінив закон про обмеження монополізму 1992 р. Антимонопольні закони України забороняють зловживання монопольним положенням на ринку, обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення дефіциту і встановлення монопольних цін, встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок), що обмежують права окремих споживачів, неправомірні угоди між підприємцями та інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок іншим фірмам чи їх дискредитації. Монопольним визнається виробник, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. Цей випадок ілюструє рис. 19.8.

В умовах досконалої конкуренції стан рівноваги досягався б в точці B , на перетині кривої LMC і кривої

ринкового попиту D . В умовах монополії оптимальний випуск,

визначений за правилом MR = LMC , обмежений рівнем Qm за ціною Pm Величина суспільних втрат вимірюється

трикутником ABC . В даній галузі конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Під впливом конкуренції

обсяг випуску зросте до

продукції знизиться до Pc ,

забезпечуючи ефективний розподіл ресурсів. У таких галузях обмеження чи руйнування монопольної влади підвищує ефективність виробництва.

Монополія могла б принести користь суспільству, якби сприяла зниженню витрат. Таку ситуацію

Рис. 19.9. Монополізація зі зниженням витрат

зображено на рис. 19.9. Крива довгострокових граничних витрат конкурентної галузі займає положення LMCc . Рівновага встановлюється в

точці Ec , що відповідає обсягу Qc і ціні Pc . Якщо в результаті злиттів галузь перетвориться на монополію, то її довгострокові граничні витрати скоротяться, а крива зміститься вниз до LMCm . Оптимальний випуск

монополії буде меншим, чим конкурентної галузі, а ціна – вищою. Споживачі понесуть чисті втрати споживчого надлишку в розмірі площі трикутника

Em AEc , інша частина надлишку споживача Em APc Pm перетвориться на

монопольний прибуток.

Але втрати споживачів компенсуються економією на витратах, яка

відповідає площі заштрихованого прямокутника B . По суті це частина монопольного прибутку, але і для суспільства виробництво даного обсягу

продукції вимагає тепер менше ресурсів. Оскільки площа прямокутника B

більша за площу трикутника A , то тут виникає чистий виграш суспільства, економія ресурсів.

Є галузі, в яких зростання виробництва супроводжується суттєвою економією на масштабі. У таких галузях виникають природні монополії, які здатні здійснювати виробництво більш ефективно, ніж будь-яка множина фірм в галузі. Дрібні фірми не могли б вижити, тому що їх витрати були б значно більші, ніж у крупної монополії.

Але чи одержить суспільство вигоди від такої природної монополії? Нагадаємо деякі положення з аналізу діяльності такої монополії з розділу 11.

Внаслідок значного зростаючого ефекту масштабу криві LAC і LMC є спадними і не перетинаються в межах аналізованих обсягів випуску. Якби природна монополія діяла як проста монополія, то вона б максимізувала

залишила б галузь. В іншому разі монополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну і конкурентний обсяг випуску.

Кращим варіантом вважається політика ціноутворення, за якою фірма не буде отримувати монопольного прибутку, але окупить всі свої середні витрати і отримуватиме нормальний прибуток, достатній, щоб утримати монополію у даній галузі.

Добитись цього можна двома способами – встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни на рівні середніх витрат. Нагадаємо, що двокомпонентний тариф – це система ціноутворення, за якою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, а потім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чи послуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навіть якщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами. Можливе встановлення більш високої ціни за перші одиниці споживання, а на наступні – за ціною, наближеною до граничних витрат.

Інший спосіб – встановлення для монополії ціни справедливого прибутку на рівні Pn = LAC . Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в

точці En ) дещо зменшує обсяг виробництва (Qn ) і підвищує ціну порівняно

з конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більш поширене на практиці.

Реалізація цього способу в реальному житті наштовхується на ряд труднощів через відсутність інформації про сукупний попит на продукцію чи послуги, середні та граничні витрати. Тому в практиці ціноутворення застосовують обчислення ціни на основі показника норми прибутку фірми.

Спочатку встановлюється базова оцінка власного капіталу фірми. Потім обчислюється середня норма прибутку на капітал (π′) , яка переважає у даний момент часу в економіці в цілому. Визначити її точно досить складно, тому береться прийнятна величина π′=15%. Далі за формулою π = K π′ обчислюється середній прибуток π , величина якого є мінімально достатньою, щоб утримати капітал в даній галузі, і за методом “витрати плюс” визначається ціна виробництва: (TC +π) / Q . Контролюючі органи

рекомендують дану ціну природній монополії, відповідно коригуючи її рівень в межах нормального прибутку.

Модель ціноутворення “витрати плюс” має свої недоліки. Один з них полягає у тому, що фірма, яка стабільно одержує нормальну норму прибутку,

втрачає стимули до мінімізації витрат. Тому у таких фірм витрати часто вищі за мінімально необхідні: фірма дозволяє собі “оксамитові” офіси, басейни, кафетерії зі зниженими цінами на страви та ін. Тягар цих витрат повністю перекладається на споживачів. Крім того, іноді виявляється, що фірма одержує прибутки, які перевищують нормальний. Проте контроль і санкції за порушення встановлених цінових обмежень мають часовий лаг, тому діють із запізненням і дозволяють фірмі скористатись обставинами.

Таким чином, антимонопольне регулювання, навіть там, де воно застосовується дуже давно, є не досить результативним.

Ми розглянули деякі аспекти державного регулювання економічної діяльності мікроекономічних суб’єктів в різних ринкових структурах. У сучасних умовах в країнах з ринковою економікою поширюються тенденції дерегулювання, викликані тими недоліками регулювання, які ми окреслили.

ВИСНОВКИ

Сучасний ринок неспроможний вирішити багато важливих проблем економічного розвитку через наявність притаманних йому дефектів: циклічності економічного розвитку, монопольної влади, недостатньої інформованості, неспроможності забезпечити виробництво суспільних благ, зовнішніх ефектів, нерівномірного розподілу насущних благ, що суперечить принципу справедливості. Тому держава змушена втручатися у функціонування ринку і регулювати ряд економічних процесів.

Оскільки ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами (національна оборона, громадський порядок, освіта тощо), держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва. Попит на суспільне благо визначається за допомогою “фантомних” кривих попиту. Рішення про виробництво суспільних благ приймаються шляхом прямої або представницької демократії.

Екстерналії або зовнішні ефекти – це побічні наслідки економічної діяльності, які не регулюються ринком і впливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва, так і у сфері споживання. Позитивні екстерналії створюють додаткову вигоду, а негативні призводять до додаткових витрат і неефективного розподілу ресурсів. Негативні зовнішні ефекти пов’язані з забрудненням довкілля, збитки від якого не компенсуються. Держава усуває негативні тенденції за допомогою адміністративного обмеження або заборони шкідливої діяльності, а також за допомогою запровадження податків на забруднення, штрафних санкцій, нормативів, встановлення прав власності і продажу дозволів на викиди.

Регулювання діяльності монополій пов’язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання – антимонопольного законодавства.

Регулювання діяльності природних монополій передбачає встановлення суспільно оптимальної ціни або ціни справедливого прибутку, які дозволяють знизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги її пропонування порівняно з монопольними.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Задача 1.

Суспільство складається з 5 індивідів, кожний з яких має функцію попиту на суспільне благо: Q=20–P. Сукупні витрати на надання суспільного блага становлять: ТС=50Q.

Визначте аналітично та графічно оптимальний обсяг суспільного блага.

Задача 2.

Садівник і пасічник є сусідами на дачному масиві. Садівнику таке сусідство вигідне, оскільки сусідські бджоли з одного вулика опилюють 10 дерев. Але бджіл для повного запилення саду не вистачає, тому садівник витрачає ще 10 грн. на кожні 10 дерев для штучного запилення. Пасічник від кожного вулика отримує меду на 20 грн. Сукупні витрати пасічника становлять: ТC=10Q+Q2, де Q – кількість вуликів.

1.Визначте оптимальну кількість вуликів для пасічника.

2.Яка кількість вуликів є оптимальною з точки зору садівника?

Задача 3.

Дві фірми, що виробляють розчинники для фарб, скидають відходи виробництва в озеро. Студенти факультету екології з’ясували, що на даний час у воді міститься 10 умовних одиниць шкідливих викидів – по 5 від кожної фірми, в той час як не створюють загрози для здоров’я людей лише 4 їх одиниці.

Місцева адміністрація готова прийняти рішення про примусове скорочення викидів на 3 одиниці для кожної фірми. Студенти факультету економіки, яких екологи залучили до досліджень, обчислили суспільні вигоди та сукупні витрати на знищення викидів для кожної фірми:

Вони не погоджуються з рішенням адміністрації і вважають його недостатньо ефективним. Яке більш ефективне вирішення проблеми скорочення шкідливих викидів знайшли студенти-економісти?

Задача 6.

Природна монополія, авансований капітал якої становить 10 млн. грн., забезпечує місто електроенергією. Середня норма прибутку в економіці оцінюється у 15%. Сукупні витрати фірми на постачання 100 млн. кВт. електроенергії на рік становлять 7 млн. грн. Визначте, яку ціну 1 кВт. електроенергії повинна встановити міська адміністрація, що здійснює регулювання діяльності природних монополій.

Навчальне видання

Алла Федорівна Косік Галина Еразмівна Гронтковська

Мікроекономіка

Навчальний посібник

Друкується за авторською версією Комп’ютерний набір: Б.Басалкевич, О.Комаревич

Підписано до друку . Формат 60×84 1/16. Папір друкарський № 1. Гарнітура Times. Друк трафаретний.

Ум.-друк. арк. 16,7. Тираж прим. Зам. № .

Видавництво Українського державного університету водного господарства та природокористування 33000, Рівне, вул. Соборна, 11